Вже скоро (з 17 вересня по 31 жовтня) весь Харків перетвориться на майдан Другої національної Бієнале молодого мистецтва, яка пройде на 16-ти локаціях, ключовими з яких стануть Центр сучасного мистецтва "ЄрміловЦентр" та історична будівля готелю "Харків".
Нагадаю, що у 2017-му році Мінкульт, підтриманий УКФ, вперше провів у київському "Мистецькому Арсеналі" Фестиваль молодих художників.
Темою ж Другої Бієнале в Харкові його молоді куратори, Анастасія Євсєєва, Дарина Скринник-Миська і Борис Філоненко, вибрали цитату Зиґмунта Баумана "Здається, я заходжу в наш сад". Адже, на думку Зиґмунта Баумана, саме садівник є постаттю, котра відповідає на виклики сьогодення. Садівник "...вважає, що у світі взагалі не буде ладу (принаймні в маленькій частині світу, довіреній його опіці), якщо він не пильнуватиме постійно й не докладатиме зусиль". Тому садівник від культури, художник, може закласти начала впевненості у плинні часи.
Докладніше про харківську Бієнале спеціально для DT.UA розповіла її піар-директорка, керуюча партнерка PR-агенції "Bagels & Letters" Іванна Скиба-Якубова.
- Що стосується карти Бієнале, то вона налічує 16 локацій. Частина їх приймає мистецькі проєкти вперше (Держпром, Ботсад, обсерваторія університету Каразіна тощо).
Такий вибір місць, по-перше, є нагадуванням про нестачу в Харкові майданчиків для експонування мистецтва і загалом культурних проєктів. Сама карта Бієнале є метафорою ботанічного саду, де вперше зустрічаються рослини, які не ростуть поруч у живій природі. Цікаво спостерігати, де "щеплення" мистецьких проектів дасть паростки і поштовх до нового розвитку, а де - стане таким собі "однорічником".
Наша карта - це запрошення до прогулянки спільним садом. Ми пропонуємо лише вектор маршруту, а кожен глядач зробить на цьому шляху власні відкриття. Як не дивно, проте навіть люди, чия робота - показувати Харків іншим, зізнаються: завдяки нашим локаціям відкрили для себе місця, в яких ще не бували.
- Пані Іванно, розкажіть докладніше про те, "що, де й коли" можна буде побачити на Бієнале молодого мистецтва в Харкові.
- Експозиція основної, конкурсної, програми (а це 45 проєктів художників і художниць із усієї України) розміститься на кількох майданчиках, головні з яких - Центр сучасного мистецтва "ЄрміловЦентр" (11 проєктів) та другий і третій поверхи історичної будівлі готелю "Харків", які не використовувались уже понад 10 років (тут буде 28 проєктів).
Ще по одному проєкту приймуть університетська обсерваторія, Ботсад, Оперний театр, Держпром (де сьогодні розміщується філія Суспільного телебачення, нацпартнера проекту), Харківський художній музей та один із міських скверів.
Майданчик, що приверне найбільшу увагу, - це, звісно, історична будівля готелю "Харків", простори якої ми зараз приводимо до ладу з допомогою архітектурного бюро ФОРМА та ГО "Посольство художників".
Чому після восьми місяців пошуків ми зупинилися саме тут? Усе дуже просто. Коли тобі в місті ніде жити, ти йдеш у готель. Якщо серйозно, готель "Харків" дає нам відразу кілька пластів розмови про Харків. Історію, проблеми, красу нашого міста.
- Даруйте, але уточнімо. В анонсі ви вказуєте два кластери, в які об'єднані всі "місця подій" Бієнале. Навіщо так ускладнювати?
- Скажу, що наш проєкт багато в чому візіонерський. Вибудовуючи перший кластер локацій навколо конструктивістського комплексу площі Свободи (це - готель "Харків", Держпром, два корпуси Харківського національного університету, ЦСМ "ЄрміловЦентр", університетська обсерваторія, галерея Come In, університетський Ботсад), ми хочемо, зокрема, проговорити проблему використання цієї території та запропонувати нову візію середмістя. Те, що сьогодні відбувається з площею, - катастрофа (стихійна парковка, автомобільний дрифт, ярмарки низькопробного смаку, будівництво сухого фонтана без погодження з міською громадою…).
Тим часом потенціал цього комплексу шалений. Зокрема і в Держпромі, і в університеті, і, тим більше, в готелі "Харків" є величезні площі, здатні приймати різного типу проєкти креативної економіки. Отже, давати прибуток і впливати на культурну температуру міста водночас.
Тому, створивши експозицію у прекрасному й занедбаному просторі готелю "Харків", ми покажемо, як можуть оживати закинуті, недолюблені приміщення. Ми впевнені, що і для бізнесу, і для представництв міського самоврядування це важитиме більше, ніж мільйони презентацій про "важливість креативної економіки".
А ще - ми закохалися в приміщення "Харкова" з першого погляду. У кураторському тексті Бієнале є фраза "Це не руїна навкруги. Здається, я заходжу в наш сад". Готель навіть у руїні прекрасний, він дає можливість побачити різні епохи Харкова: зрілий модернізм кінця 1930-х, повоєнний сталінський ампір, естетику 1980–1990-х... З тераси готелю видно всю площу Свободи, Держпром, університет, сад Шевченка (чия реконструкція є, м'яко кажучи, дуже суперечливою).
Розпочавши роботу над Бієнале, ми дуже сподівалися, що така масштабна культурна подія стане для міста приводом нарешті створити мистецький майданчик, якого катастрофічно бракує. Думаємо, з часом він з'явиться. У Харківської школи архітектури і в Бориса Філоненка була чудова ідея спорудити на площі Свободи тимчасовий павільйон, своєрідну теплицю, яка б вивела харківське мистецтво з підвалів і, знову-таки, порушила б питання нового функціоналу площі.
Та, оскільки міський менеджмент воліє підтримувати масовий ентертеймент, а не культуру, проект не відбувся.
- Розкажіть тоді, навколо чого ви вибудовували вже другий кластер локацій Бієнале?
- Це непроявлений музейний квартал. Тут є інституції, які надзвичайно багато роблять для живого міського середовища, для розвитку культурного поля (Літмузей, художня студія Aza Nizi Maza, HudpromLoft, Муніципальна галерея, Cхід OPERA тощо). Є Історичний, а також Харківський художній музеї, які, хочеться вірити, завдяки Бієнале отримають новий поштовх до розвитку. Сама собою згода музейників прийняти сміливе, яскраве сучасне мистецтво має велике значення. Зрештою, в Художньому на глядачів чекає цікавий проект Каті Бучацької з основної програми.
- Перейдімо на особистості. У харківській Бієнале як гості братимуть участь художники-суперзірки?
- Наші суперзірки - це всі автори й авторки основної програми, всього
55 осіб. Найбільше заявок (а загалом їх було майже 400) ми отримали з Києва та Львова, а також Харкова та Одеси. Серед учасників конкурсної програми є як уже досить відомі молоді митці і мисткині, так і зовсім нові обличчя, і, власне, в цьому й сенс проєкту - знайти нових авторів та авторок, допомогти їм відбутися. А глядачеві варто побачити їх усіх.
А ще ж є освітня, паралельна і навіть дитяча (якої не було в Києві) програми! Ну, і вважайте Держпром та площу Свободи нашими суперстар також.
- У Києві перша Бієнале сучасного молодого мистецтва не стала дуже помітним явищем. А на яке "відлуння" фестивалю розраховуєте ви?
- Наш контекст принципово інший, ніж київський. Для Києва це, швидше, був "черговий фестиваль", для Харкова - найбільша мистецька подія за, мабуть, кілька десятиліть.
Розумієте, для Харкова Бієнале - виклик. З одного боку, місто до неї катастрофічно не готове. Немає локацій, фахівців, зрештою, для нас усіх проєкт такого масштабу - перший! Немає "культурної" журналістики, арт-критики. Колекціонерів сучасного мистецтва і меценатів, що підтримують митців, також немає. Підтримка бієнале місцевим менеджментом мала б бути на порядок вагомішою… Це мала би бути Велика Міська Історія, як Documenta в Касселі, як бієнале в Ліверпулі, як Manifesta в Палермо, зрештою - як Євро-2012 чи Євробачення…
Не все, як на мене, зробило й Міністерство культури. Те, що вони "випустили" цей проєкт зі столиці, зробили його історією, яка має стимулювати розвиток інших міст, - суперкруто!
Але не можна віддати проєкт, який у Києві робили дві з найпотужніших мистецьких інституцій країни - "Мистецький Арсенал" та НАМУ, - крихітній інституції, і при цьому так мало ним опікуватися!
Муніципальна галерея, яка є приймаючою інституцією Бієнале в Харкові, - це п'ятеро людей, враховуючи прибиральницю. Це 100 кв. м. площі, мінімальне фінансування і купа формальних обмежень, пов'язаних зі статусом комунальної установи. Фактично, галерея навіть не може сама розпоряджатися коштами від Мінкульту, бо йому не підпорядкована! Грант від Українського культурного фонду, без якого ця історія не відбулася б, ми отримували на громадську організацію. А половина команди - це ресурси нашої PR-агенції "Bagels & Letters".
І, що найголовніше: історія з пошуком і приведенням до ладу місця та нескінченний фандрайзинг забрали в нас усі ті часові ресурси, які ми могли б витратити на промоцію молодих митців та мисткинь, задля якої, власне, все це затівалося.
- Стривайте - що, все так кепсько?..
- Я не хочу сказати, що віддавати проєкт у Харків не треба було, - треба! І це буде справді потужна подія. Але, думаю, Міністерство могло би ще на старті проаналізувати більше нюансів (чи є де проводити? яким людським ресурсом?) і налагодити більш результативні контакти з ХОДА, мерією, бізнесом…
Але, попри те, ми об'єднали навколо Бієнале близько 40 культурних, освітніх, бізнесових та донорських інституцій. Сформували команду, яка тепер, із цим досвідом, зможе робити проєкти національного рівня.
Крім того, дали традиційним інституціям культури (таким як Історичний музей) можливість взаємодіяти з сучасними молодими кураторами й художниками. Залучили когорту бізнес-компаній, які, я впевнена, й надалі підтримуватимуть культурні проєкти і - що дуже важливо - залучатимуть до цього інший бізнес. Скажімо, наші юридичні партнери, компанія ILF, не лише підтримали нас фінансово, а й стали амбасадорами бієнале, розповідаючи бізнесу про те, як бієнале в різних містах світу змінювали економічну ситуацію.
Щоразу, коли я втомлено кажу "кіна не буде, українські реалії - інші", вони нагадують: немає "українських реалій", є світові тенденції та економічні моделі, які спрацьовують у будь-якій частині світу.
І якщо Ліверпульська бієнале, що починалася в дуже бідному місті, сьогодні залучає вже близько мільйона відвідувачів, які витрачають у місті десятки мільйонів фунтів стерлінгів, то чому в Україні має бути інакше?