DT.UA продовжує театральний (преміальний) марафон, згадуючи найкращі роботи молодих українських акторів у київських виставах 2017-го. Одна з таких робіт напередодні Міжнародного Дня театру і стане лауреатом театральної премії "Дзеркало сцени".
Цьогоріч премія "Дзеркало сцени" акцентує увагу на творчих пошуках саме молодих українських акторів (на столичних сценах, зокрема). Якось так, майже непомітно, підросло нове акторське покоління, яке впевнено задає свої правила гри у наших теперішніх сценічних і позасценічних розкладах.
Поява багатьох молодих у прем'єрних виставах Молодого театру, "Золотих воріт", "Дикого театру", Театру драми і комедії, ТЮГу на Липках та інших колективів - багато в чому відтепер визначає і обличчя самих театрів.
В одному з попередніх чисел DT.UA (19 січня 2018-го) була запропонована перша десятка молодих, сценічні роботи яких (за 2017-й) достойні уваги: Єлизавета Бакуліна, Олександр Бегма, Анастасія Блажчук, Марія Демочко, Анастасія Євтушенко, Олександр Рудинський, Антон Соловей, Анатоль Фон- Філандра, Євген Храмцов, Павло Шпегун.
Зараз продовження теми (на основі пропозицій читачів, глядачів, експертів) - а отже, ще десять акторських робіт, яких не можна оминути увагою. Можливо, серед них і виявиться лауреат "Дзеркала сцени-2018".
Артем АТАМАНЮК (відразу три ролі у виставах "Яма", "Гагарін і Барселона", "Нагадай собі згадати", Молодий театр).
Артем 2015-го закінчив університет "Карпенка", він учень Богдана Бенюка. Його перші кроки в Молодому театрі виявились помітними - і маленькі ролі, і значніші. Торік він запам'ятався у виставі "Гагарін і Барселона" (Олюсь), а також у виставах "Нагадай собі згадати" (Арчіл Мікелтадзе), "Яма" (Платонов). Артема вирізняє серед акторів-ровесників гостра характерність, артистична гнучкість та надзвичайна сценічна органіка.
Олексій ДОРІЧЕВСЬКИЙ (альтер-его головного героя у виставі "Віталік", "Дикий театр").
У постановці Максима Голенка (на основі тексту Віталія Ченського) Олексій грає таку собі приховану чи вигадану сутність доволі "конкретного" та брутального героя. Того самого Віталіка, котрий за словом у кишеню не лізе, котрий сприймає життя таким, яким воно є. Хоча й прагне щось змінити. Автори відзначають, що їхня вистава - про чоловіків. І водночас ніби натякають, що в такій-ось "конкретній" натурі Віталіка з Маріуполя живе і якась загадкова химера у вбранні а-ля Дітріх, з вередливими манерами та з придихом а-ля білявка Дороніна. Повсякчас "воно" заходить у внутрішній двобій із зовні брутальним героєм. І ось тобі драма!
Оксана ЖДАНОВА (Момо у виставі "Життя попереду", Театр драми і комедії).
В інсценізації роману Еміля Ажара (режисер Дмитро Богомазов) на худенькі плечі хлопчика-дівчинки - Момо (Оксана Жданова) - лягає важкий тягар сюжетної конструкції постановки. Бо ж він (вона) - герой і актриса - рухають дію, грають і за арабського хлопчика, і за французького автора. Безперечно, така робота варта уваги. Молода актриса, власне, тримає окремі сегменти вистави. І разом з актором Левом Сомовим створює гармонійний дует-метаморфозу.
Олександр КОВАЛЬ (Мальволіо у виставі "Дванадцята ніч", Театр драми і комедії).
Про цю шекспірівську роль, мабуть, мріють усі актори-коміки, які внутрішньо почуваються трагіками. Зокрема, в гучній постановці шекспірівського театру "Глобус" Мальволіо грає сам Стівен Фрай. Ця згадка не для порівняння, але приємно, що і в київській молодіжній виставі всі помітили виразну роль слуги-розпорядника в домі Олівії (в жовтих панчохах), якого з розумною "дозою" гіркого драматизму грає Сашко Коваль. Він ніби умисне піддає сумніву весь бешкетний музичний шекспірівський маскарад. Бо ж, очевидно, щиро кохає ту, котра йому вже не належить.
Світлана КОСОЛАПОВА (Єва у виставі "Подорож Аліси до Швейцарії", Театр імені Івана Франка).
Світлана 2015-го закінчила майстерню Дмитра Богомазова в "Карпенка", грала на сцені "Золотих воріт", тепер грає у франківців. Колеги помітили і виділили її Єву у виставі за п'єсою Лукаса Берфуса (режисер Стас Мойсеєв). Тема вистави надскладна - евтаназія. Колеги-критики відзначають, що "наймолодша виконавиця Світлана Косолапова в ролі Єви, асистентки Штрома, робить зворотну еволюцію - від служіння смерті вона приходить у фіналі до служіння життю".
Марина КОШКІНА (Барселона у виставі "Гагарін і Барселона", Молодий театр).
Ця постановка з'явилася на початку минулого року й викликала інтерес, оскільки в одній сценічній композиції поєднані сучасні прозові твори Сергія Жадана, Любка Дереша, Євгенії Кононенко, Юрія Винничука. В одному з сюжетів ("Гагарін і Барселона" Руслана Горового) Марина Кошкіна грає дівчину, котру постійно переслідують життєві негаразди, особисті драми. І, здається, от-от вона вже знаходить своє несподіване кохання в образі та подобі дивакуватого хлопчини на прізвисько "Гагарін", але… Марина - учениця Богдана Бенюка. Її перша значна робота на професійній сцені виявилася чуттєвою, емоційною, дуже переконливою.
Макар ТИХОМИРОВ (Орсіно у виставі "Дванадцята ніч", Театр драми і комедії).
Макару віщують майбутнє кінозірки, він активно задіяний у нових українських фільмах, зокрема його запам'ятали в "Кіборгах". У шекспірівській комедії Максим грає князя Іллірійського - Орсіно. Конкуренція в цій постановці між молодими акторами аж іскрить. Бо багато партій виграшних, переконливих. Макар також телят не пасе, а прагне довести, що і його герой - яскрава постать серед шекспірівської "Ночі".
Любомир ВАЛІВОЦЬ (Степан Радченко у виставі "Місто", ТЮГ на Липках).
Наші глядачі та експерти помітили молодого актора в постановці за культовим романом Валер'яна Підмогильного (режисер Артур Артімєньєв). Фахівці кажуть, що для актора-початківця ця важлива роль (очевидно, одна з перших головних у його творчому житті) дуже відповідальна, адже вистава триває близько чотирьох годин! Але Любомир проходить і часову, і психофізичну дистанцію - гідно. Для творчого розвитку актора така роль, безумовно, надважлива.
Христина ФЕДОРАК (Анька у виставі "Тату, ти мене любив?", Театр "Золоті ворота").
Було в батька Олександра три доньки - дві шльондри (Зінка і Наташка), а третя (Анька) - майже свята. У кожному разі, вона дуже добра. І її щиро грає Христина. Актриса, яку ідентифікують не тільки з цією успішною роботою у виставі Стаса Жиркова, а й зі знаменитою Буною в театрі "ДАХ" (саме там ще наприкінці 2016-го Федорак блискуче зіграла старезну буковинську бабу, якій пальця в рот не клади). Отже, молода актриса здатна на різноманітні сценічні метаморфози - і вікові також.
Іван ШАРАН (Йосип Сталін у виставі "Сьогодні вечері не буде", Театр "Золоті ворота").
Зараз багато галасу довкола фільму Арманду Іаннуччі "Смерть Сталіна", який заборонили в РФ, який і в Україні далебі не всі сприйняли. Схожа тема - смерть "батька народів" - і у виставі "Золотих воріт" за п'єсою Антоніо Аламо (режисер Жуль Одрі): Сталін на Ближній дачі, небагато часу лишилося до його відходу у вічність. У перших прем'єрних показах роль Йосипа Віссаріоновича (без гриму) азартно й майже інфернально грав Іван Шаран. Згодом певні обставини змінили його творчі графіки. Втім, згадати цю роботу необхідно.
P.S. На початку березня наші експерти підіб'ють попередні підсумки щодо найцікавіших робіт молодих акторів у київських виставах 2017-го. Напередодні Міжнародного Дня театру стане відомим ім'я переможця.