У новому столичному просторі ART UKRAINE GALLERY відкрилася виставка модного художника Степана Рябченка
Його пости в соцмережах активно лайкають такі принципові люди, як Ігор Абрамович та Наталя Заболотна. А його самого, одесита Степана, окремі арт-теоретики навпростець зараховують до художників майбутнього. Бо, в певному сенсі, він і сам так живе - у цікавому віртуальному майбутньому. Плекає там дивні сорти медоносних рослин, будує стильні й загадкові міста, дружить і воює з деякими матеріалізованими комп'ютерними вірусами. Він такий.
Ще влітку, під час ще одного з одеських фестивалів, театральний режисер Ваня Уривський затягнув мене буквально за руку в один із тамтешніх напівпідвальних хай-текових арт-просторів (десь у районі Дерибасівської). Зі словами: "Це крутий художник! Він робитиме сценографію для "Принцеси Турандот" у театрі імені В.Василька".
Гаразд, думаю, якщо вже сучасні художники цікавляться творчістю напівзабутого Карло Гоцці, значить, треба йти.
Людині, зануреній переважно в український театр і менш обізнаній в інтригах-розкладах вітчизняних арт-реалій, ця хайтекова виставка Степана Р. - різонула око (у позитивному сенсі), запалила уяву.
І в різних сенсах нетиповий український художник разом зі своїми дивними творіннями якось умить постав перед очима. Відразу стало зрозуміло: цей - не з утрамбованих напівкорупційних арт-тусовок, не зі скажених самопіарників-мазил.
Цей, звісно ж, розумніший, тонший, більш вибірковий, талановитіший. У чомусь навіть більш витончений у різних художніх своїх посиланнях, сигналах та інших проявах.
Можливо, він і не перший, та вже достеменно не останній із тих, хто сів в актуальний поїзд, що відчалив від такої собі традиційної арт-платформи й помчав із Одеси-мами прямо в якусь віртуальну реальність-неминучість-нескінченність.
Якщо для одних художників віртуальний світ став засобом і простором суто "техногенного" самовираження, для цього (нашого) такий світ - світ заради світу, нічия земля, солодкий сон, що породжує то красу, то жахіття, політ джмеля над гніздом зозулі, радари, що рожевіють у непорушному зеленому океані.
У різних його картинах (виконаних віртуальним пензлем) - комп'ютерна чуттєвість і подвійне дно, потрійна обманка й топографічна пастка для віртуала-наїва.
Свої роботи, живописні й архітектурні цикли, він не буквально малює на комп'ютері (тепер кожен "чайник" щось зметикує у віртуалі). Цей одеський художник, використовуючи технологію Lightbox (та інші), створює на моніторі, як та Джоан Роулінг, якийсь свій системний Всесвіт.
Як відомо, в Роулінг є строго продуманий всесвіт Гаррі Поттера: з усіма його відгалуженнями та пригодами. У Степана з Одеси (не для порівняння з англійською леді) - прорахований Всесвіт його художніх міражів, розумно обрамлений його ж умілою мишкою.
От уже справді, небагатьом досі спадало на думку не те щоб візуалізувати, а буквально оживити на віртполотнах веселу компанію підлих комп'ютерних вірусів. Наших всюдисущих безжурних ворогів. Цей художник у своїй спеціальній серії, створеній раніше, вирішив подружитися з ними, знайшов для окремих взірцево-показові імена (Chameleon або Mellissa), придумав деяким біографії, що легко зчитуються.
Він хоче розгадати їхню й нашу сутність. Він хоче розгадати знак нескінченності, захований у мнимому й справжньому, в реальному й віртуальному.
Один із його яскраво живописних проектів - Honey Plant - очей зачарування: аналог саду нетутешнього, антитеза "вишневому саду". Тому що в його примарному саду виростають дивовижні рослини небаченої краси. І його ж віртуальний пензель ніжний і трепетний до новонароджених пелюсток та стеблинок: сам придумав, сам посадив, сам поливає.
Наприклад, той-таки рожевий Радар, як стверджує художник, "украй рідкісний різновид медоносного сімейства. Донедавна вважалося, що він зник з віртуальної природи. Особливість Радара - накопичення позитивної енергії й випромінювання її на навколишніх істот, часто психологічно пригнічених, нервових чи взагалі схильних до зневіри…"
Останнє - не про нас, помірних оптимістів. А ось, наприклад, у тому ж його вічному саду - розпрямив стовбур вигадливий Зеленоступ деревоподібний. Художник любовно називає його "Натураліст на прогулянці". Одне слово, це - зелена отруйна підозріла зараза, покрита зеленими пухирцями. Вона різко реагує на довколишню екологію: якщо хороша рослина марніє - цей Зеленоступ щулиться (в'яне), а коли щось хороше квітуче раптом народиться, цей-таки Зеленоступ - цвіте й пахне, як травневий наречений.
Мабуть, одна з найбільш цінованих мною його віртуальних витівок (у тому ж саду Honey Plant) - подоба Ноєвого ковчега. Морська віртуальна гладінь на цій вірткартині переливається кольорами нервового неба і гнилих водоростей. А сам ковчег, ніби квітка-пелюстка, впевнено задерши гордий ніс, пливе собі й пливе - прямо по курсу. Можливо, він пливе з туманної віртуальності - по нас, втоплених у реальності…
Степан Рябченко - хороший хлопець і хороший художник із хорошої сім'ї. Його батько й дідусь - живописці-графіки. Він виховувався в одеському дворі й на хороших творчих прикладах. Вступивши до вишу (Одеської державної академії будівництва та архітектури, на спеціальність "архітектор"), він, один із небагатьох, креслив-конструював не на папері (простим олівцем, як "чайник"), а зразу відчув смак, чарівність і невичерпні можливості віртуального конструювання. Причому не окремого будинку, саду чи городу, а цілого світу. Монітор для нього - нескінченність. Біле й бездонне полотно поглинає цілком, але не повністю. Оскільки сам художник - підкреслено розумний, розумно підприємливий, а легке естетство - ще не ознака запаморочення у віртуальному вирі.
Як архітектор він конструює й ростить не тільки сади з фірмовими, ним самим придуманими чудернацькими рослинами. Він будує "там" справжні міста. Стильні, вишукані, трохи манірні, як у знаменитого архітектора Гауді.
У різних його циклах-проектах просвічує не тільки помірна гламурність, а й концептуальна логістика. Він завжди розуміє, на яку арт-наживку можна впіймати арт-поціновувача. Він вочевидь знає, як заплутати (а потім розплутати) творців порожнеч - різномасних арт-теоретиків.
Останні, звісно ж, іноді від нього в захваті. Боже, який же тут простір для творення теоретичних і синтетичних порожнеч, загорнутих у целофан пафосних "ізмів".
Вони вважають, що це вони - створюють його, нагороджуючи сконструйований світ різними теоретичними віньєтками, статуетками та іншими кондово-блудливими словосполученнями…
Тільки інколи саме він створює їх, хитрим прижмуром збадьорюючи немічну чужу фантазію.
Вони характеризують його мистецтво як "живопис засобами комп'ютерної графіки". А він, як лермонтовський демон, незворушно відповідає: "Я, швидше, не малюю, а проектую середовище у форматі зображення".
Проектування середовищ - тренд і потреба розкреативленої нашої сучасності, населеної нахабними забудовниками і напханої будинками-потворами на ледь уцілілих ландшафтах мирної землі.
Та оскільки в його творах - "земля нічия", то до неї поки що не добралася ніяка рада - ні Київська, ні Одеська.
На своїй нічиїй землі він - цар, бог, герой і деміург. І любителі сучасного мистецтва, коли захочуть, зможуть виявити пристойну кількість цікавих споруд, уже створених ним, - саме там…
Там, де всі ми - помалу - вже почали жити-не тужити, не змінюючи тимчасової земної прописки.
На його нічиїй землі-воді, засіяній медоносними рослинами, немає жодного смиренного цвинтаря, там тільки вічний і радісний рай.
Там, де навіть ідіоти з соцмереж здадуться нам не такою вже проблемою: клацнув разок - і видалив дурня зі свого містечка, і зразу стало легше дихати, оскільки екологію підтримують медоносні творіння.
Міста й рослини художника Рябченка - в різно-чудесних його серійних міражах огорнуті й справді дивним нетутешнім повітрям. Там дихається легко й привільно.
Здається, "ломанувся" б крізь цифрову печатку на алюмінії - і пожив би там якомога довше, поруч із нешкідливими вірусами, медоносними рослинами та іншими чудасіями.
Ще влітку попросив його: мовляв, скину через FB запитання, а ти дай на них коротенькі відповіді, а то ніколи розшифровувати. Минуло три місяці, відповідає: "Не те що б не хочу відповідати, а інколи навіть не знаю, що. Можливо, збоку відповідь знайдеться змістовніша?"
Саме з цим проблем немає, відповімо - хоч за Трампа. І як міні-бонус до його теперішньої київської виставки деякі запитання та деякі відповіді (замість нього).
- Відомий поет стверджував, що мета творчості - самовіддача. У чому така мета для тебе?
- У тому, щоб відчути самовіддачу інших. Тих, хто заходить у мій світ. І, розчиняючись там, почувається легко, комфортно й безтурботно. У кожному разі, там безтурботніше, ніж тут.
- Що первинне у твоїх підступах до тих чи інших арт-сюжетів: імпульс, логіка, сон, ява, приховані підсвідомі пороки, явні чесноти?
- Імпульс, логіка, сон, ява. І підсвідома чеснота.
- Людині властиво не вірити в те, що немає ні раю, ні пекла (у таке не вірили, наприклад, деякі герої Достоєвського), а ось сучасник, на твій погляд, уже остаточно увірував, що найсправжніша реальність - віртуальна, де він постійно живе в обнімку з гаджетом?
- Там можна робити все, що хочеш. Там немає ідіотів-політиків і нещасних співвітчизників із кравчучками, низькими зарплатами чи обрізами. Там немає людей із порожніми й сумними очима. І там можна моделювати життя таким, яким воно тобі
здається-бачиться. Загалом, там можна забутися і сховатися. Зокрема й від себе.
- Одні кажуть, що головна хвороба наших днів - цинізм. Інші - ідіотизм. Який діагноз цьому часові поставив би ти?
- Можливо, ідіотичний цинізм? А, можливо - технологічний романтизм? І те, і друге - симптоматичне.
- Яку найдурнішу рецензію ти прочитав на свої роботи-виставки? Не цитата, а суть.
- Якщо хвалять, - приємно. Якщо кажуть "дуже гарно" - теж цікаво.
- Мішель Монтень сказав, що найкращий спосіб щось запам'ятати - постаратися про це забути. Про що б ти хотів забути назавжди? І про що постійно доводиться пам'ятати?
- Наступне запитання!
- Ти - архітектор. Проектуєш віртуальні будинки й міста. Яким, на твій погляд, могло би бути ідеальне місто, в якому погодився б пожити навіть я?
- Це було б якесь інше, "золоте" місто, відмінне від наших реальних, земних. Це місто, де життя вічне й нескінченне, звичайне маленьке містечко, в якому ніколи не розлучаються близькі люди.
Із досьє. Одеському художникові Степану Рябченку - 29. Різні його роботи виставлялися у престижній лондонській галереї сучасного мистецтва Saatchi Gallery, Музеї сучасного мистецтва у Братиславі, Нью-Йорку, Москві, Відні, Вільнюсі та інших містах. Степан - номінант премії PinchukАrtСentre і лауреат міжнародного фестивалю сучасної скульптури Kyiv Sculpture Project. Торік Forbes включив його в рейтинг найуспішніших молодих українців.