Українські художники взяли участь у міжнародному пленері "Імпресіонізм: українська версія".
На перший погляд, ідея не нова, але, як з'ясувалося, далеко не проста. Спочатку, за словами куратора арт-проекту Оксани Шевченко, це був кураторський експеримент: "Золота епоха імпресіонізму давно минула. І вплив, цього стилю на українське мистецтво, тим більше сьогоднішнє, - досить неоднозначний. До того ж у XXI ст. пленерна робота - це майже завжди непередбачувані результати, це щоразу виклик, насамперед художника - самому собі.
Умови пленерного живопису постійно вимагають великої концентрації майстерності, досвіду, виходу із зони "студійного комфорту". Моя ідея полягала в тому, щоб художників, у кожного з яких за плечима академічна освіта і різний художній досвід, занурити в "автентичне середовище" імпресіонізму, що зародилося саме в Нормандії у зв'язку з певним історичним і естетичним збігом обставин.
На моє ідеалістичне уявлення, цей концентрат емоцій і вражень (занурення в ландшафти, у повітря, атмосферу, гру барв) мав здетонувати сильний художній результат - як це й сталося понад століття тому. Навіть резиденція, яка нас приймала, - будівля абсолютно "тієї" епохи, що зберегла характерні її риси та атмосферу".
По це й вирушили в містечко Баньоль-де-л'Орн художники Володимир Козюк, Аліна Гаєва, Оксана Свіжак, Інна Пантелемонова, Чен Ван, Ольга Зайцева, Тетяна Мучичка, Олеся Лишаєва, Ольга Самар, Олена Тарасова, фотограф Надія Мірошник.
У результаті домовленостей було складено програму в атмосфері неймовірних пейзажів Нормандії, старовинних замків, бурхливих термальних джерел, мальовничих нормандських лісів, що їх втілили на своїх полотнах свого часу легендарні художники-імпресіоністи.
І фінальна крапка: виставка в Українському культурному центрі в Парижі. Перш ніж були створені нові роботи в колисці імпресіонізму, українські художники пройшли повне "занурення": насичена музейна програма в Парижі, поїздки у "святі" для імпресіоністів місця, спільне мешкання великою арт-комуною у старовинному замку, який зберігає сліди колишньої розкоші Belle Epoque.
Приймаюча сторона в особі власниці арт-резиденції Chateau Des Arts, засновника й директора "Української паризької школи" Олени Місталь, до приїзду делегації мала досвід пленерних проектів із дітьми літніх французько-українських пансіонів.
Публіку українські художники зачарували одразу. Всі виходи в місто, на пленери супроводжувалися справжнім інтересом місцевих жителів та туристів.
Цей інтерес позначився й на підсумковому вернісажі в Chateau Des Arts, де окремі картини, написані нашими майстрами, придбали не тільки жителі Баньоля, що впізнали свої милі будиночки на полотнах, а й гості з сусідніх регіонів - Бретані, Алансона, Майєнна.
Однією зі знакових подій міжнародного пленеру став прийом у мерії Баньоль-де-л'Орн на честь українських художників. Слід зазначити, що цей регіон дуже уважно й шанобливо ставиться до України.
Мер міста, до речі, не тільки дивився роботи, а й пропонував професійні міні-рецензії кожному художнику. Власне, як і належить меру міста, котрий раз на два роки приймає найбільш відомий і престижний фестиваль імпресіонізму у світі.
До речі, робота Володимира Козюка прикрасить колекцію мера.
Що ж стосується суті експерименту, то зовнішня, практична його частина вдалася: група малознайомих людей перетворилася на команду і впродовж 10 днів уперто працювала, незважаючи на дощ та інші, суто пленерні нюанси, якими, як з'ясувалося, володіє не кожен. Проте замість запланованих 70 робіт було написано 130.
Художній результат, як кажуть у сучасному світі, - справа смаку та вміння оперувати поняттями. Адже французькі слова "імпресіон" (враження) й імпресіоністи асоціюються в обивателя з поетичною атмосферою невеликих за форматом пейзажів, наче наповнених сонячним світлом і мерехтливим повітрям, із прекрасними жіночими образами, що ніби матеріалізують зустріч зі швидкоплинним видінням. Та аж ніяк не з практичним завданням, яке часто складно реалізувати.
Наприклад, для передачі миттєвих трансформацій світу імпресіоністи скоротили час створення картини, максимально наблизивши його до реального часу зображуваного явища природи.
З поняттям швидкості створення картини пов'язані й вимоги до рівня її завершеності. Із цим, слід зазначити, у проекті чудово впорався Володимир Козюк (за його плечима - пленери в Китаї, Мексиці, Америці, Перу), який починав і завершував свої роботи на пленері, а не дописував їх із фотографії на планшеті на затишній арт-веранді Chateau Des Arts. А чистота ж експерименту - одне з головних завдань таких пленерів.
На жаль, не можемо знати точно, як відбувалися пленери 100 років тому і через що пройшли художники, крім зовнішнього нерозуміння, неприйняття та глузувань, аби залишити після себе два головних завоювання імпресіонізму як найпопулярнішого напряму сучасного мистецтва: зміну живописної техніки і психологічного змісту картини.
Однак очевидно, що таке пленер сьогодні. І чи потрібні художнику випробування з серії "останній герой" в епоху розквіту гаджетів, які ідеально фіксують мить?
Не завжди й не всі готові - чи розуміють, що потрібно йти на жертви задля того, аби вловити й зафіксувати безперервну вібрацію пульсуючих шорсткуватих мазків, знищуючи ілюзію тривимірного простору, оголюючи одвічну двомірність полотна й примушуючи глядача розшифровувати таємниці самого живопису? Та й чи потрібно це в часи нового, концептуального мистецтва? Зрозуміло, частково відповідь на ці запитання знають французька арт-спільнота й арт-критики, які значно жвавіше реагують на концептуальне українське сучасне мистецтво, ніж на українську версію імпресіонізму.
Адже з часів, коли імпресіоністи шалено билися з академічними метрами за утвердження нових методів і прийомів у живописі, нас відділяє більш як століття. Однак суперечки навколо інтерпретації їхньої спадщини не вщухли досі.
У сотнях монографій, присвячених окремим художникам, у каталогах виставок, статтях даються різні оцінки ролі їхнього мистецтва у становленні нової мови живопису XX ст.
За відносно короткий історичний період імпресіонізм як художня течія пройшов еволюційний шлях становлення, розквіту і, нарешті, кризи.
Колись монолітна група художників-однодумців розпалася, у творчості кожного з них відбувся перелом, що обумовив відхід від канонів імпресіоністичної системи. Нам це вдалося зрозуміти всього за
10 днів пленеру в Нормандії. І цей висновок, хай навіть неоднозначний, що потребує аналізу, - позитивний досвід і цінний результат.
Проте виставка в Українському культурному центрі (що відносно недавно виник на культурній мапі Парижа повноцінним виставковим майданчиком) як фінальний акорд стала яскравим прикладом культурної дипломатії в дії.