Міжнародний берлінський кінофестиваль виходить на фінішну пряму. Чим встиг здивувати цей фест, який традиційно фокусує увагу на актуальних проблемах політичного життя? Гаслом 67-го Берлінале став слоган "Мужність, віра, гумор".
Верстальники програми подбали, аби в основній конкурсній програмі якомога ширше висвітлювалися резонансні проблеми, які хвилюють сучасників. І дивно, що в головному змаганні найбільш політизованого кінофестивалю (досі) не показано відверто політичних фільмів.
Вважається, що твори мистецтва створюються на віки. Мабуть, тому теми, до яких звернулися автори відібраних для показу фільмів, - із "вічних". І хоча, як свідчить практика, найчастіше вже через рік важко згадати кіновитвори, увінчані фестивальними призами, що відвоювали заповітних берлінських "Ведмедів", - тематичне поле нинішнього змагання не становить винятку.
Безперечно, непрості стосунки між близькими людьми входять до таких тем. Фільм "Світлі ночі" Томаса Арслана (Німеччина) тонко передає драматичну історію зустрічі батька із сином-підлітком, якого він не бачив з дитинства. Чесне і безстороннє дослідження шляхів до встановлення взаєморозуміння вирішене через своєрідне психологічне роуд-муві: тривалу поїздку двох рідних по крові людей в автомобілі дорогами Норвегії.
Машина то петляє між мальовничими пагорбами, то поринає в молочну завісу щільного туману, то ламається посеред дороги. Вибране автором природне тло інколи буває виразнішим за акторську гру. Хоча виконавців головних ролей дібрано органічно. Особливо хороший підліток.
Проблемам сімейних стосунків присвячено фільм "Вечірка" режисера Саллі Поттер (Великобританія). Під час дружньої вечірки в добропорядному домі несподівано розкриваються серйозні проблеми (наркотичний психоз молодого гостя-ловеласа, багатоплідна вагітність незаміжньої дівчини, стареча деменція господаря, нав'язливий коханець його дружини, що ризикує нарватися на дуло пістолета у вигляді остаточної "відставки").
Рішення фільму в іронічно-комедійному ключі гарантує стрічці зацікавлення глядача.
Безліч очікувань пов'язані з показом свіжої роботи класика польського кіно Агнешки Холланд "Слід звіра". І хоча, судячи з реакції залу та рейтингів, картина не виправдала очікувань, цікавий незвичний образ позитивної героїні екологічного детектива.
Літня захисниця тварин радикально розправляється з їх жорстокими мучителями. Вона просто вбиває шкуродерів. Помітні спроби автора знімати кіно по-старому й водночас - по-новому, що призвело до такої собі еклектики.
Втім, змішання жанрів міцно ввійшло в кінематографічну моду. Яскравим прикладом став фільм "Містер Лонг" японського режисера Сабу, чиї твори зазвичай зараховують до стилю кіберпанк. В історії дружби "шляхетного кілера" Лонга, який переховується від мафії, і хлопчика, що хоче врятувати свою маму - повію й наркоманку, елементи кривавого бойовика автор парадоксально поєднує з простецькою комедією та зворушливою мелодрамою.
Мабуть, після перегляду фільму "По той бік надії", нової роботи фінського режисера Акі Каурісмякі, його картина посяде гідне місце в рейтингових опитуваннях, до того ж трохи освіжить і пожвавить конкурсну програму.
Хоча організатори фестивалю й обіцяли, що не зосереджуватимуться на проблемах біженців, картина Акі Каурісмякі оповідає історію сирійського біженця, що потрапив у Фінляндію. Молодому освіченому й законослухняному героєві доводиться пройти всі кола випробувань у пункті адаптації та розміщення біженців. У результаті, влада має намір вислати юнака в Туреччину, де він приречений. На щастя, доля зводить його із затятим гравцем у покер, який купив на виграні гроші ресторан. Режисер розповідає історію без натиску, в улюбленій автором манері, сповненій іронії та чорного гумору.
Серед лідерів внутрішнього фестивального рейтингу - фільм чилійського режисера Себастьяна Леліо "Фантастична жінка". Це гендерна драма, присвячена проблемі вибору - проблемі, гранично актуалізованій часом. Вибирати можна практично все: місце проживання, країну, віросповідання, ідеологію, вид занять, можна змінювати статеву приналежність. Героїня фільму Марина працює офіціанткою і, звісно, шукає кохання. Однак роман, що зав'язався, кінчається трагічно - 57-річний друг помирає від серцевого нападу. Його колишня дружина забирає в Марини машину, квартиру й починає поліцейське розслідування, під час якого виникає безліч запитань. Наприклад, чому молода й вродлива дівчина зв'язалася з літньою людиною? Поступово з'ясовується, що Марина - не зовсім звичайна жінка. (Після фільму виконавиця головної ролі зізналася, що народилася вона хлопчиком.)
Попри зовнішню атрибутику детективного розслідування й елементи трилера з неодмінним макгафіном (у вигляді таємничого ключа від 181-го номера турецьких лазень), фільм розповідає про становлення особистості, формування віри в себе. Голос, який звучав у Марини всередині, виривається назовні. Це - прозора метафора: знайти свій голос - означає стати собою. Марина стає співачкою, завершуючи тим самим метафізичний шлях від бажання "здаватися" до дерзновенної сміливості бути собою…