Одеська опера презентувала меломанам музичний триптих "Запрошення до рояля". Проект присвячений трьом видатним музикантам - Святославу Ріхтеру, Емілю Гілельсу, Людмилі Гінзбург, - приблизно в один час частину життя вони прожили у приморському місті.
Одесити мають чим пишатися, хоча колишня краса будинків і міських скверів зблякла, а вечорами освітлення не таке, як хотілося б. Однак Одеса, незважаючи на побутові труднощі, живе насиченим культурним життям.
Черговим приводом для такого твердження став концерт в Одеському оперному театрі, присвячений трьом видатним піаністам. Організатор і натхненник проекту - професор, голова Місії Д.Ойстраха і С.Ріхтера в Одесі піаніст Юрій Дикий.
Публіка того вечора зібралася, можна сказати, професійна, по-одеськи ошатна (дами в хутрах, чоловіки в смокінгах). А самі стіни красивого залу, ідеального з погляду акустики, за багато років "чули" гру і "бачили" за диригентським пультом багатьох великих музикантів.
Ще перед концертом трапилася несподівана для мене зустріч із одеською історією, що підготувала подію. Наближаючись до театру з боку Рішельєвської, на розі Успенської інстинктивно зупинилася, підвела голову й побачила пам'ятну дошку: "В цьому будинку з 1971-го по 2001-й жила піаністка, заслужена артистка України, професор Людмила Наумівна Гінзбург (1916-2001)".
Це був будинок, у якому завершила свій земний шлях чудова піаністка й педагог, завідувачка кафедри фортепіано Одеської консерваторії. Людмила Гінзбург прожила довге "одеське" життя.
Закінчила славетну школу ім. П.Столярського, потім консерваторію у Марії Митрофанівни Старкової, вихованої школою Фелікса Блуменфельда в Петербурзькій консерваторії.
Після зустрічі з Генріхом Нейгаузом, що давав в Одесі майстер-клас з участю Гінзбург, вступила до нього в аспірантуру МДК. Там на випускному іспиті (в дуеті з іще одним одеситом) відіграла Другий концерт С.Прокоф'єва. Цим партнером був Святослав Ріхтер, який виконав фортепіанне перекладення партії оркестру.
Дружба Людмили Наумівни і легендарного музиканта тривала протягом усього життя. Дружила і з однокурсниками з ОДК Емілем Гілельсом та Яковом Заком. У Москві недовго асистувала Нейгаузу і повернулася в рідне місто, де провела все життя, виховавши плеяду яскравих учнів та зміцнивши славу одеської фортепіанної школи.
Серед її учнів - відомі музиканти: народна артистка України, солістка Національної філармонії, професор НМАУ Людмила Марцевич, заслужений артист Росії В'ячеслав Соболевський, заслужений артист України Сергій Терентьєв, лауреати міжнародних конкурсів Юрій та Ольга Щербакови, професори А.Зелинський, Ю.Дикий, П.Чуклін, О.Гончаров, А.Сотова, А.Повзун і багато ін.
Вечір в Опері почався з показу на екрані хроніки життя ювілярів. Тригером, що запустив перші оплески, стали слова тележурналіста Юрія Макарова і музикознавця Людмили Сергійчук про Людмилу Гінзбург.
Одразу скажу, що все в цей вечір звучало й виглядало дуже інтелігентно, зі смаком, ведучі робили свою справу тактовно, не загострюючи уваги на собі. У текстах не прозвучало жодної нецікавої або фальшивої "ноти". Коментатори нагадали відомі моменти історії Одеси - її знаменитих уродженців і тих, хто в різний час у ній довго бував, жив і працював.
Повторю й розширю закарбовані в пам'яті імена: О.Пушкін, М.Гоголь, А.Ахматова, К.Паустовський, І.Ільф, І.Бабель, В.Кандінський, П.Чайковський, Ф.Ліст, С.Рахманінов, П.Ніщинський, П.Столярський, А.Нежданова, К.Данькевич, Д.Ойстрах, М.Огренич, Б.Руденко, Г.Олійниченко, К.Пигров, Е.Гілельс, Л.Утьосов…
Про Ріхтера… Народившись у Житомирі в сім'ї німецького музиканта Теофіла Даниловича Ріхтера, Святослав переїхав із батьками до Одеси шестирічним хлопчиком. Його головним учителем став батько - чудовий піаніст і органіст, що здобув освіту у Віденській консерваторії.
Однак, за словами сучасників, Святослав Теофілович був самоучкою. Справді, не маючи офіційної музичної освіти, він був зарахований у клас видатного піаніста, професори МДК ім. Чайковського Генріха Густавовича Нейгауза.
Доти 22-річний Ріхтер працював концертмейстером спочатку в Одеському клубі моряків, потім - у філармонії й Опері. Невдовзі навчання залишив, не бажаючи вивчати обов'язкові предмети суспільного циклу, потім відновився, на настійну вимогу Нейгауза, і закінчив виш лише в 1947 р., вже у віці 32 років. Професор багато працював із надзвичайно талановитим студентом, але був упевнений, що вчити Ріхтера вже нічому, він усе вміє.
У ставленні Святослава Ріхтера до міста його юності вирішальну роль зіграла трагічна доля батька. В Одесі Теофіл Данилович служив органістом німецької кірхи, згодом викладав загальне фортепіано в консерваторії і за сумісництвом грав на органі в Опері.
Як викладачеві радянського вишу йому довелося піти зі служби в церкві. Саме через німецьку національність і за підозрою у зраді батьківщини Теофіла Ріхтера, за доносом, заарештував НКВС невдовзі після початку Другої світової війни й за кілька днів до здачі Одеси фашистам розстріляв….
Це призвело до того, що Святослав Теофілович усе життя був ображений на Одесу, впевнений у невинуватості батька, що було доведено значно пізніше.
У наші дні на стіні німецької кірхи в Одесі висить меморіальна дошка пам'яті Теофіла Ріхтера.
Інакше складалося життя корінного одесита Еміля Гілельса. Чудовий радянський піаніст народився в благополучній багатодітній єврейській родині. Дуже рано почав успішно концертувати, у 20 років уже був лауреатом всеукраїнського та всесоюзного конкурсів і закінчив Одеську консерваторію в класі Берти Рейнгбальд.
Одразу вступив в аспірантуру МДК у клас Нейгауза, багато виступав і все життя був обласканий радянською владою. Ще до війни перемагав у міжнародних конкурсах, грав по всьому світу, 36 років викладав у московській консерваторії.
Був членом журі найбільших міжнародних виконавських конкурсів - ім. королеви Єлизавети в Брюсселі, ім М.Лонг і Ж.Тібо в Парижі тощо. Очолював журі піаністів перших чотирьох конкурсів Чайковського.
Розповіді про трьох майстрів рояля - Ріхтера, Гілельса та Гінзбург - супроводжувалися кінохронікою їхнього життя, історичними кадрами та музикою.
На сцену кілька разів виходили Юрій Дикий і Людмила Марцевич. Обоє - однокласники у школі Столярського й учні Гінзбург. Вони чудово виконували улюблені твори свого професора.
У першому відділенні одесит показав Етюд фа-діез мінор О.Скрябіна і його ж дві Поеми. Потім - транскрипцію романсу М. Римського-Корсакова "Рідіє хмар летюче пасмо", присвячену Л.Гінзбург, Етюд Скрябіна до-діез мінор і Прелюдію С.Рахманінова до-діез мінор. У другому відділенні блискуче прозвучали дві п'єси Р.Шумана - "Увечері" і "Порив". Потім - дві каденції з Першого концерту С.Рахманінова, дві улюблені шопенівські мазурки Л.Гінзбург та мазурка О.Скрябіна. Грав дуже поетично, романтизм - його сильна сторона.
Юрій Дикий - майстер донесення авторського задуму, володар проникливого інтерпретаційного мислення, яскравої піаністичної харизми і прегарного туше. Людмила Марцевич - відома виконавиця Фредеріка Шопена. У першому відділенні вона тонко й глибоко зіграла Баладу №3, Полонез мі-бемоль мінор, Ноктюрн фа мажор і Вальс ор. 64, №2 польського романтика. А в другому - дві прелюдії Л.Ревуцького, "Гру води" М.Равеля та Скерцо Шопена №2. На біс пролунав Вальс ля-бемоль мажор. Грала бездоганно, просто й виразно. Браво!
Завершив вечір молодий одеський піаніст Ігор Парада, що ідеально зіграв на прощання таку близьку всім за настроєм Елегію С.Рахманінова. Вечір вдався.