26 вересня - 2 жовтня в Києві відбудеться III Фестиваль молодої української режисури імені Л.Курбаса. В афіші - учасники попередніх оглядів, а також кілька нових імен. Головні локації - київський Молодий театр, Театр драми та комедії на Лівому березі, Києво-Могилянський театральний центр "Пасіка". Репертуар - нова драма, модна драма, переспіви вічних драм.
Третій тост зазвичай - за кохання, за жінок. У нашому (фестивальному) випадку третій "тост" передбачає кохання невзаємне. Проектів такого штибу "не люблять" - ні влада, ні бізнес. Сахаються їх, як чорт ладану. Не бачать для себе піар-перспектив і цільової аудиторії. Тобто продажного електорату, який поведеться на "вузькопрофільні" акції. Тому немає спонсорів. Тому й залишається, як правило, внутрішній простір любові - одне до одного і до театру. Що досить важливо.
Перший фестиваль, нагадаю, народжувався в надрах Центру Л.Курбаса і був сумлінно проведений у Білій Церкві, на місцях колишніх боїв самого Курбаса. Друга серія виявилася не зовсім фатальною, хоча й безгрошовою: регіональні театри приїхали до столиці власним коштом.
Очікувану третю спробу субсидує фонд "Розвиток України" (правда, в Інтернеті пишуть, що бізнес Р.Ахметова "віджимають", та все ж, слід гадати, поки що залишається й на мистецтво).
Чому третій рік поспіль DT.UA намагається морально підтримати альтруїстичну фестивальну ініціативу?
Відповідь проста, як правда.
Театральна режисура як вид творчості та життєдіяльності - щось на кшталт "вимираючого виду". Дефіцитно-загадкове ремесло і таємнича спеціальність.
Навіть поганеньких режисерів-лідерів не знайти для керування загниваючими провінційними театрами. (Керують там зазвичай варвари або завгоспи). Дочекатися вибухового і сліпучого режисерського дебюту навіть у столичному сезоні - теж катування болісне. Погоду, як завжди, роблять "винятки" з правил. А правил у цьому ремеслі тепер начебто й нема. Попередні правила гри - "поза системою", поза потребою ринку.
Те, що ХХ ст., оминувши теореми, звело в аксіому - Режисер як Бог, Цар і Герой у мистецтві театру, - ст. ХХI суєтно коригує. Виходячи з модних, розумних і дурних, концепцій, Театр тепер може обходитися не те що без режисера, а навіть без самого себе. Назви який-небудь виверт "постдраматичним театром" (наприклад, міський божевільний у целофані стрибає з мосту й заїкаючись тараторить "бути чи не бути?") - і досить. Теж театр.
Багатолика весела й особливо затребувана нинішня фейк-режисура і фрік-режисура (показовий приклад на московському базарі: постановник Бєсомолов) - теж режисура. Але, можливо, без головної складової: без таланту, смаку, художнього мислення. Хитрющі кон'юнктурники, шифрувальники порожнечі й вульгарності, від душі куражаться і веселяться, згодовуючи маразматичним художнім керівникам переважно хвацькі "кавеени". Успіх? Успіх. Режисура? А хто заперечить, адже все "поза системою".
...Отож, наївне бажання підтримати в степах України кілька творчих людей, здатних не тільки "кавеенити", а й мислити театральними образами, любити в театрі людину, а не само піар, - у цьому і є хиткий стимул для третього "тосту". За любов... До Театру. А театр, як відомо, здавна "жіночий" рід.
В афіші III фестивалю зверніть увагу на кілька назв. У київському Театрі драми та комедії учень Е.Митницького - Андрій Попов - представить своє бачення п'єси В.Гібсона "Двоє на гойдалках" (28 вересня). (Популярний текст на двох у різний час режисерували Р.Віктюк і Г.Волчек). Для головної ролі тут потрібна цікава актриса. Чи знайшов таку Попов - скоро дізнаюся. Рік тому цей же хлопець впорався зі спробою "сучасно" перечитати історію Достоєвського, "Білі ночі", за що й отримав спеціальний диплом та спецзаохочення II фестивалю.
На сцені Молодого театру в рамках проекту покажуть драму Е.-Е.Шмітта "Готель двох світів"
(29 вересня). Постановка одного з багатообіцяючих представників молодої театральної "івано-франківської мафії", як я жартома їх називаю, оскільки тамтешній театр часто провокує інформприводи. Режисер Орест Пастух сам хороший актор, колись грав Хлестакова у Хмельницькому. Потім переїхав у Франківськ. Поставив Островського ("Бальзамінов"), Кобилянську ("У неділю рано..."). Незважаючи на молодість, Пастух, як мені бачиться, прибічник, у хорошому сенсі, традиційного добротного людського театру. Де актор - не маріонетка, а режисер - не маніяк.
Ще один виходець із "івано-франківської мафії" - обдарований і мислячий Ігор Матіїв. Доля закинула його в Донецьк, де він став хітмейкером, касовим режисером. Хоча чеховська ніжна душа тягнулася не до репертуарної попси, а до інших, тонких і високих, матерій. До текстів М.Куліша, К.Чапека, В.Винниченка. Одна з нових постановок Ігоря планувалася й на теперішньому київському фестивалі. Але завтра була війна. Актори сипнули врозтіч. Тепер тільки здзвонюються: як ти, що ти? Матіїв каже, що донецькі артисти на голодному пайку, без копійки грошей. Природно, нічого не грають, а лише вичікують. Ще ображаються на Київ: нас покинули, на нас махнули рукою! Мінкульт, правда, сподівається щось придумати - і організувати для них творчу роботу хоча б на визволених східних територіях. Благородство проявив і київський Молодий театр, запросивши Ігоря Матіїва (сподіваюся, все ж таки тимчасово непрацюючого в Донецьку) - на постановку до столиці. Це буде одна з найкращих п'єс світового репертуару.
Зі Львова на фестиваль привезуть "Диплом" (29 вересня показ у "Пасіці" на Подолі). Це авторський проект невгамовного візіонера і драматурга Сашка Брами. Дуже цікавої людини, яка шукає в житті інтерес, а знаходить труднощі. Рік тому на одному з актуальних фестивалів шпарили його п'єсу, в якій слово "х..." траплялося частіше, аніж артиклі в англійській. Після чого я наївно запитав: "А синоніми будуть?!". Але "х..." і "ї..." - це наносна мішура, як 100 грамів для хоробрості. Насправді і цей драматург-режисер, і інші - досить ранимі. Навіть більше скажу: деякі з них - "хлюпики". Але це не різкість, а посил - загартовувати характер і впевнено облаштовувати творчий простір не тільки на сцені, а й у житті.
У Черкасах у рамках фесту покажуть "Історію про людину, з якою трапилася історія" за п'єсою К.Малініної (27 вересня). Постановник - кримчанин Антон Романов, естет і філософ. У світлі міжконтинентальних драм Антон принципово залишив Сімферополь, вважає себе українським режисером. Звісно, непросто поневірятися без домівки, без прописки. Але на певний час режисер кинув якір у Черкасах, під наглядом С.Проскурні.
Одне слово, сам час пише для цих режисерів свої "п'єси"...
У Черкасах також покажуть "Лєну", п'єсу Д.Левицького, поставлену - Тамарою Труновою (27 вересня).
Одну з найкасовіших вистав минулого сезону поставив у Молодому театрі Стас Жирков. "Потрібні брехуни!" (На основі п'єси Іва Жаміака "Мсьє Амількар, або Людина, яка платить"). У фестивальній афіші ця хуліганська постановка значиться 28 вересня. А сам енергійний режисер тепер значиться керівником київського театру "Золоті ворота". Тобто "не пропадет наш скорбный труд": потуги і зусилля молодої режисури помітили навіть чиновники Київської міськадміністрації, якщо запропонували юнакові керівну посаду.
Виставу дніпропетровського театру "Віримо!" - Home, sweet home!
(30 вересня, сцена київського Молодого театру) - поставив... Тарас Шевченко. Думав, це псевдонім. Але керівник "Віримо!" Володимир Петренко підтвердив, що це реальна людина, їхній актор, правда, по батькові його - Сергійович, як у Пушкіна.
У програмі III Фестивалю молодої режисури також значаться: "Не хочу бути собакою" режисера Олександри Сенчук (сцена ТЮГу на Липках, 26 вересня); "Жінка і чиновник" Дмитра Морозова (Театр імені Лесі Українки, 30 вересня); "Сімейні сцени" Дмитра Весельського (Театр драми та комедії на Лівому березі, 1 жовтня); "VIЙ 2.0" Максима Голенка ("Пасіка", 2 жовтня).
Гарантувати потрясіння або геніальні осяяння (на основі афіші) - невиправданий ризик. Гарантувати можна тільки одне - надію. Але це вже четвертий тост.