Черкаський академічний український музично-драматичний театр імені Т.Шевченка та його художній керівник С.Проскурня продовжують цікаві експерименти у своїй "Черкаській театральній лабораторії".
Ще в червні 2013 р. ця "Лабораторія" зібрала 14 молодих драматургів і режисерів із різних міст України, щоб у творчому тандемі (режисер і драматург) створити сценічний текст. Причому в самих Черкасах. Бажано, щоб зміст стосувався реальних проблем самих жителів міста.
І ось минулого літка сімка "тандемів" створила 7 вербатимів-ескізів на основі життєвих історій, розказаних черкаськими акторами. А вже в жовтні 2013-го "Лабораторія" почала "видавати" повноцінні спектаклі.
Першою ластівкою виявилася "Лєна" драматурга Дмитра Левицького і режисера Тамари Трунової.
Наступну "нову драму по-черкаському" презентував режисер Антон Романов за п'єсою Кіри Малініної "Історія про людину, з якою трапилася історія". (Актор Павло Гончаров, чия розповідь лягла в основу сюжету, сам і зіграв головну роль).
Днями в Черкасах відбулася прем'єра вже третьої "лабораторної" постановки - "Сканінг" драматурга Євгена Марковського (Херсон) і режисера Олени Снігурченко (Харків).
Митці створили свій цікавий проект на основі опитування черкасців про їхнє ставлення до подій Революції Гідності.
Результат виявився несподіваним. Спектакль "Сканінг" скидається на похмуру антиутопію про життя в тоталітарному майбутньому. Причому не "після" Майдану, а через століття після якоїсь світової війни (вона ж Подолання).
У такому собі "жолдаківському" стилі (і в лаконічних декораціях у вигляді металевих кліток, - сценографія Наталі та Сергія Ридванецьких), але без шокуючих прийомів, і розгортається сценічна історія. Піддослідних "сканують" ящиком із засвіченою лампочкою мовчазні актори в гримі на предмет благонадійності та "правильності" думок. Вони ж видають сканованим "рабські" браслети, як у дійових осіб п'єси.
Є в структурі "Сканінгу" і лав-сторі, або принаймні спроба подати таку. Зазначу, що під час експериментального дійства публіка сидить навколо акторів на великій сцені.
У тон видовищу й хореографія, - всі рухаються злагоджено, як механізми на конвеєрі. Під час перегляду у багатьох, мабуть, виникало відчуття, що "експерименти" відбуваються не тільки тут і тепер (коли перебуваємо всередині "Сканінгу"), а й щодня і щогодини в нашому повсякденному житті. Адже сьогодні кожна людина - заручник тотального "сканування" з боку інформаційних технологій, психологічних воєн, інших різноманітних дослідів над усіма нами. Тож "експеримент" Євгена Марковського й Олени Снігурченко можна вважати не тільки таким, що відбувся, а й вдалим. Вони поцілили в найболючішу точку соціуму…
Абсолютно круглі очі і помітний шок не розбалуваних театральним авангардом черкаських глядачів навели на таку думку. Після "Сканінгу", навіть ширше - після проектів "Театральної лабораторії" - про Черкаси як заповідник "шароварщини" доведеться на час забути. Завдяки таким експериментам у недалекому майбутньому, мабуть, в Україні доведеться взагалі забути про вододіл між театральною столицею та провінцією. Театральна лабораторія - це місце і час, де молоді автори вчаться долати себе, а також - недовірливого глядача.