За хвилею фестивальних успіхів "Племені" Мирослава Слабошпицького та безпрецедентними в Україні прокатними зборами "Поводиря" Олеся Саніна ми могли легковажно проґавити дрібонький та, як з'ясувалося, неочікувано-значущий Трускавецький кінофестиваль.
Річ у тому, що форум "Корона Карпат" у Трускавці, який пройшов лише вп'яте, розглянув дві нагальні для сучасного українського кіно теми. Не мало не багато цілком здатні закрити прикрі прогалини в системному підході до нашого кінематографу.
Це момент розвитку вже наявної в нас, доброї, але далеко не ідеальної "програми створення та розповсюдження національних фільмів" і започаткування регіональних фільм-комісій, таких собі обласних чи міських фондів, які як поняття в Україні ще не існують. Натомість вони не просто діють у Європі, а беруть на себе левову частку фінансування місцевих та іноземних кінотворців.
Розшифрую перше і друге…
Під "розвитком" мається на увазі Національна стратегія розвитку кіноіндустрії України на 2015–2020 рр., що була розроблена Державним агентством з питань кіно за минулих кілька місяців і має стати "дорожньою картою" для вітчизняних кіноінституцій, приватних компаній, продюсерів та виробників.
Щодо "фільм-комісій" - це логічне продовження стратегії, власне один із її пунктів. Тим більш дивовижно, що розмова про нього відбулася напередодні публічного оголошення Стратегії. Бо, маючи під собою європейську основу, бажану і потрібну для України, цей пункт є обов'язковим в індустріальній системі кіновиробництва.
Революційна для України продюсерська система, як теорія вписана в пріоритети держави і відзначена в постанові Кабінету міністрів ще 1998 р., була практично втілена в життя лише 2011 р.
Але новаторство виявилося ковдрою з істотними дірками. Та й накрити всіх бажаючих ця ковдра не могла. Приємно шокуюча, порівняно з минулими роками, державна фінансова підтримка, конкурсна основа, відкриті пітчинги - всього цього виявилося замало для подолання точки неповернення і злету українського кіно за межі тяжіння бюрократичної казуїстики, політичного впливу та економічної кризи.
Наразі кіно, як і раніше, неспроможне існувати без допомоги держави. А держава, на жаль, не здатна забезпечити виконання всіх своїх фінансових і виражених у часових термінах зобов'язань.
Тому мета Стратегії - узагальнення минулих і теперішніх помилок та досягнень, із подальшими планами на "правильне" майбутнє.
Ноу-хау Стратегії не в окремих її пунктах, напрямах розвитку та деталях руху, а в системному підході до всього обсягу кінематографічної діяльності, вписаної в загальноукраїнський і світовий контекст. Тобто якщо говорити про пріоритети, то йдеться і про освіту, і про бізнес, і про юридичні аспекти, і про виробничі проблеми.
Оприлюднена в Трускавці під час круглого столу на тему "Реформація та перспективи кіногалузі", Стратегія викликала бурхливу підтримку вітчизняних кінематографістів, але неоднозначну реакцію серед представників інших країн.
У чому причина?
Для Білорусі продюсерська система не є очевидним благом, а для Чехії не є очевидним благом держава в особі "підтримувача".
Втім, реальність українського кіновиробництва свідчить про одне: Держкіно - ледве чи не єдиний більш-менш стабільний інвестор-продюсер із більш-менш непоганим фінансуванням та з практично нульовим втручанням у приватні, продюсерські, ігри.
На ті 96 млн у 2011-му, 137 - у 2012-му і 132 - у 2013-му рр. Україна фактично створила підвалини кіноіндустрії. За цей час запустили у виробництво
107 фільмів, із яких завершили 85. У тому числі 13 фільмів, що вийшли в прокат протягом минулого й нинішнього років.
Але більш показовою цифрою для підтвердження важливості держави як продюсера буде співвідношення приватних і бюджетних коштів. Так, продюсерська система побудована таким чином, що держава пропонує фінансування за 50% принципом: пропонуючи 50% від бюджету проекту, вона вимагає від продюсера документів на підтвердження інших 50%.
Але дитячі, документальні, анімаційні та (іноді) дебютні фільми держава фінансує на 100%. Проте із загальної кількості - 107 запущених проектів - майже 80% (!) фільмів мали саме стовідсотковий принцип фінансування.
В українських реаліях - це справжній порятунок для кіношників. Чого не розуміють чехи.
Адже у них стабільна економіка й індустрія: наприклад, із 1000 екранів, які були в них ще в часи соціалізму, жоден не закрився, тоді як в Україні з 27,2 тис. кіноустановок (на 1990 р.) залишилося (віднімаючи 82 зали анексованого Криму й розореного сходу) 384 зали. І це на
42 млн людей, - у Чехії ж населення 10,5 млн.
Стратегія покликана кардинально змінити ситуацію з кінотеатральним питанням. До розвитку кінотеатрів планується залучити банки, надаючи інвесторам пільгові кредити. А також звільняти від оподаткування та митних платежів операції з поставками обладнання для кінотеатрів.
Бюджет галузі - ледве чи не головне питання. Адже, як ми бачили, зі збільшенням фінансування збільшилось і виробництво, що логічно. І так само логічно уявити пропорційне зменшення виробництва з огляду на зменшення бюджету галузі. Ось тільки нелогічно душити квітку, яку опікали і яка тільки почала рости.
А з кіно саме так і відбувається. Рахуйте самі. На минулий рік кінобюджет становив
132 млн грн. На нинішній -
67,6 (із яких понад 10 млн пішло на спец-рахунок, керівництво та управління, Центр Довженка, інші "заходи").
Сума майже вдвічі менша. Плюс майже вдвічі зріс курс долара відносно гривні, відповідно зросли ціни на матеріали, послуги і взагалі на виробництво.
Тобто, фактично, вважайте, що теперішній бюджет учетверо менший від торішнього. А фільми ж отримують кошти не всі зразу, а залежно від зданих актів-звітів за виконані роботи на якомусь етапі виробництва.
Етапів - три: підготовчий, знімальний і монтажно-тонувальний. Тобто ті, хто отримав гроші за один етап торік за одним курсом, нинішнього року отримують за другий чи третій - з перерахуванням кошторису - вчетверо менше. У цьому сенсі складна ситуація з фільмом "Тепер я буду любити тебе" Романа Ширмана, з першим знімальним днем
1 грудня. Бо ж на момент підписання контракту між компанією-виробником "Інтерфільм" та Держкіно - жовтень 2011-го - курс коливався на рівні 8 грн., а тепер курс - майже 16 грн. І компанія почала зйомки з тим, старим бюджетом, який наразі становить лише половину виробничо затребуваного...
У проекті бюджету на 2015 р. Держкіно закладало суму 300 млн грн. Тим часом "у робочому порядку Міністерством культури України були доведені граничні обсяги видатків державного бюджету 2015 р. на кіновиробництво, які склали 74,3 млн. грн., з них 70,3 - на кіновиробництво". Майже дві третини з цієї суми піде на погашення боргів за попередні проекти. Відповідно, у 2015 р. може не запуститися у виробництво жоден фільм, і 2016-го ми матимемо прокат без українських учасників ринку.
***
У цьому зачарованому колі, коли бюджет на кіно залежить від бюджету на державу, а в державі - криза, війна й за дві хвилини - дефолт, неймовірним порятунком може стати саме система фільм-комісій.
У Німеччині і Польщі більшу частину грошей на кіно виробники беруть із телебачення, регіональних фільм-комісій, фондів, неприбуткових асоціацій та приватних компаній, держава ж виділяє порівняно невелику суму, та й то - лише на малобюджетні проекти освітнього чи культурного спрямування. Натомість фонди (в Німеччині їх 12, у Польщі - 11) дають гроші на прокатне кіно - тобто на кіно масове, виходячи з економічної доцільності (половину всієї залученої на кіновиробництво річної суми, це приблизно 350 млн євро, надають саме фонди). Що це дає фондам? Регіональний фонд виділяє гроші на зйомки фільму з умовою, що він зніматиметься на території цього регіону, причому компанія має витратити в цьому регіоні не менше 25% від суми. Інколи ця цифра сягає 100%, проте буває, що компанія мусить навіть залучити додатково 20% , а у випадку з Баварським кіно-теле-фондом (FilmFernsehFonds Bayern) - навіть додатково 50%. Таким чином, з'являється реклама регіону, розвивається туризм, створюються робочі місця, гроші осідають у кишенях місцевих людей, а регіон ще й залучає додаткові кошти. Фонд стає реальною допомогою як виробникам, так і регіональній громаді: одна рука другу миє.
***
У Національній стратегії розвитку кіноіндустрії України окремим пунктом виділене питання створення спеціального Фонду розвитку кіно, для акумулювання недержавного фінансування в рамках державно-приватного партнерства із соціально відповідальним бізнесом.
Зважаючи на проблеми у виробництві низки українських фільмів (наразі в роботі перебувають 22 фільми), допомога можливого трускавецького фонду лише вітається.
Адже приблизно у 5 компаній немає можливості завершити знімальний процес через використані гроші в ситуації падіння гривні. Якщо виходити з того, що кожен день проживання групи з 50 людей (середня група) коштує від 1500 до 2 тис. дол. (плюс 500 дол. на окреме поживання акторів), а харчування (плюс кейтерінг) - від 1000 до 1500 дол., то покривання принаймні 50% цієї суми силами регіонального фонду (скажімо, Трускавецького) істотно зменшить видатки, і так великі.
Зйомки ледве чи не будь-якого фільму цілком можливо перенести до Трускавця, де є нові й старі хати, церкви трьох конфесій та готелі різних стилів і якості, гори Карпати й озера з річками, плюс неподалік (84 км) - Львів, а ще ближче (72 км) - Скелі Довбуша. Лишилася дрібниця - детально прописати, чим міськрада може похвалитися: що в них є, що можуть надати і які суми готові покривати. Створення регіонального фонду - справа не з легких, бо потребує залучення держслужбовців, комунальників і юристів, приватних власників готелів, різноманітних міських служб, у тому числі й міліції. Але для такої забави не шкода і світла світити.
Національна стратегія розвитку кіноіндустрії України на 2015-2020 рр. з голосу вже схвалена Міністерством культури. Схвалення її всіма допоможе провести і затвердити два законопроекти, що підготувало Держкіно. А далі дивись - Україна увійде до Eurimages (Європейського фонду сприяння розвитку кінематографії), підпише договори про співпрацю з Грузією, Польщею, Ізраїлем, Аргентиною і Марокко, збільшить власний бюджет на кіно і… Великі перспективи починаються з малих досягнень.