«Великий скульптурний салон-2011», відкритий у просторах «Мистецького Арсеналу» його генеральним директором Наталею Заболотною з командою однодумців, долучається до традиції репрезентувати найсучасніше в діалозі з класичним. Сорок українських скульпторів демонструють високу школу майстерності. Експозиція вражає навіть мистецтвознавців, навчених оглядати та аналізувати масштабні художні зібрання.
«Мистецький салон» існує з 1759 року, відтоді, коли французький просвітник Дені Дідро почав писати коментарі-роз’яснення для високоповажної публіки Парижа, яка в квадратному салоні Лувра оглядала нові твори академіків. Назвою «Салон», як і народженням самої професії мистецького критика, завдячуємо книжці того ж таки Дені Дідро. Надалі, вже на межі ХІХ і ХХ століть, з’явиться низка уславлених експозицій - таких як «Салон незалежних» у Парижі, мюнхенські мистецькі салони чи «Салон Іздебського» в Одесі 1909-1913 рр.
На початку ХХ століття в Одесі у «Салоні Іздебського» українці-авангардисти К.Малевич, В.Маллер, А.Петрицький, Г.Нарбут, О.Екстер, Д. та В.Бурлюки, В.Кандинський експонувалися поряд із французькими майстрами М.Вламінком, А.Дереном, А.Матіссом, іншими. На початку ХХІ століття це прекрасне поєднання уможливилося на аркодужному мосту завдовжки 100 років. Під дахом «Мистецького Арсеналу» Україна щиросердно прийняла імпресіоніста Едгара Дега як довгоочікуваного гостя. Експонуватися поряд з Дега - ризиковане й відповідальне випробування, але його цілком витримують українські експоненти «Салону-2011». Вони демонструють незчисленні можливості пластики й артистичне володіння матеріалом.
У професійному арсеналі митців - бронза, камінь, дерево, бетон, гіпс із включенням колористичних рішень та динамічних трансформацій. Вигадливість, блискавично поєднана з лаконізмом форми, привертає до себе увагу у творах Олександра Дяченка, Володимира Кочмара, Петра Антипа, Саїда Ахмаді, Петра Романюка, Олексія Владімірова.
Робота скульптора важка не лише творчо, а й фізично, та ще й фінансово затратна. Зрозуміло, чому левова частка авторів працюють, орієнтуючись на смаки гіпотетичного покупця.
Дорогі «лексуси» довжелезною чергою вишикувалися вздовж «Мистецького Арсеналу». Вишукано-звивисті лінії, хворобливо-заманлива «кабінетна» пластика ніби промовляє: «Купи мене, дивись, яка я довершена». Правди ніде діти, краса є, але в екстравагантності формотворення автори часто-густо переступають межі гарного смаку і пластичного благородства. Свіжих ідей бракує. Неприховане бажання «сподобатися» явно контрастує з демократизмом та інтимними інтонаціями пластики Едгара Дега (1834-1917).
Колекцію з кількох десятків скульптур французького майстра в «Мистецькому Арсеналі» експонує меценат І.Воронов. У чудовому просторі, де скульптурі акомпанує музика Равеля, Дебюссі, Саті, а відеоінсталяція вводить до мистецької аури Парижа кінця ХІХ століття, глядача зустрічає «Маленька чотирнадцятирічна танцівниця». Постмодерністське поєднання бронзової фігури, одягненої в пачку з тканини, в 1881 році шокувало Париж.
Сприйняття глядачами скульптури як революційної та «ідеально потворної» засмутило автора. Дега, відомий як досконалий живописець і графік, вирішив більше ніколи не експонувати пластики, але скульптурної творчості не полишив. Він ліпив фігури жінок і коней, перевіряючи в пластиці рухи та жести, динаміку скульптур, які надалі оживали в кольорі його живописних і графічних композицій.
Художник, котрий цінував старих майстрів, учився в них, але тяжів до імпресіонізму, об’єктом творчих зацікавлень обрав буденне життя демократичного Парижа. «О ти, Джотто, навчи мене бачити Париж, і ти, Париж, навчи мене бачити Джотто!» - повторював маестро. Незаперечний майстер композиції, Дега сприймав скульптуру як творчу лабораторію, спробу «спіймати рух» (вислів Дега). По смерті художника скульптурі загрожувало небуття, якби не втручання його друзів-духівників Поля Дюрен-Рюеля та Амбруаза Воллара. Вони зі 150 скульптур, розкиданих по трьох поверхах майстерні, виокремили 74, що були в задовільному стані. І хоча оприлюднення пластики не було санкціоноване волею Дега, ті, хто цінував його роботи, взяли на себе сміливість відтворити скульптурні начерки в бронзі… Нині з ними знайомиться культурний Київ.