Нещодавно на екрани кінотеатрів вийшов фільм «Анонім», у якому піддавалась сумніву особистість автора «Гамлета» та «Короля Ліра». В черговий раз світ хвилює питання - був Шекспір чи не було його? Втім, для львівського перекладача Марії Габлевич такої проблеми не існує. Для неї «Шекспір» - це художній всесвіт, який вона і намагається розкрити українському читачеві.
Лауреат премії імені М.Рильського львівський філолог Марія Габлевич - перекладч творів Дж.Керуака, С.Плат, Д. Г.Лоуренса. М.Лаурі, Дж.Апдайка, Ч.Діккенса та ін. Особливою любов’ю М.Габлевич є Вільям Шекспір, з творчістю якого вперше познайомилася в 14 років. Вона неабияк доклалася до видання фундаментального в українській культурі проекту - шеститомного зібрання творів Шекспіра. Нові переклади «Шекспірових сонетів», які Марія Габлевич нещодавно видала спільно з одеським філологом Ната-лією Бутук, - ще один внесок перекладачки і шекспірознавця у справу її життя.
- Переклад класики завжди був і залишається викликом, - розповідає Марія Габлевич. - Хіба що хтось перекладе так ідеально, що потреба в новому перекладі виникне років через сто, коли мова перекладу застаріє. Але з Шекспіром усе інакше. Його й сучасники не зовсім розуміли. Немає жодного відгуку на його сонети! А на всю творчість їх так мало і вони такі інтригуючі, що зробиш висновок: не всі його творчість сприймали однаково. Людина, яка читає певне слово у контексті 400-річної давності, навіть не підозрює, що воно могло мати інше значення. А якщо тих слів більше, то інтерпретація тексту настільки відмінна від Шекспірової, що переклад не тримається купи. Що давніший автор і що пізніше живе його інтерпретатор, то кількість розбіжностей зростає.
- Як далеко пішли українці, у порівняні із сусідніми країнами, в перекладах Шекспіра?
- В радянські часи їх перекладали всього кілька людей, які мешкали в Москві. Бо лише в бібліотеку імені Леніна доходила література про Шекспіра новою англійською мовою. Дуже рідко ті монографії перекладали. Переважно читали й компілювали своє. Згадані люди були шекспіро-знавцями. Писали передмови, коментарі до перекладів. Всі наступні покоління, які писали про Шекспіра російською чи українською мовою, це «похідні» від російських дослідників - О.Анікста, О.Смирнова.
- І варто було одному з них зробити одну помилку, як вона потрап-ляла в наступні статті?
- Так. Але помилок припускаються і в оригінальному шекспірознавстві. Їм сотні років. Проблема в тому, що в науковців так заведено… Це «система». Вона накладає обмеження, яких мусите дотримуватися. Якщо захищаєте дисертацію, мусите мати перелік з 200 назв опрацьованої літератури на відповідну тему. А це означає, що ви мимоволі підпадаєте під вплив прочитаного.
- А звідки у вас таке чуття мови?
- Народилась в російському місті Вольську, де жила до двох з половиною років. Наступні 10 років провела в місті Бібрка, що під Львовом. Потім навчалася музики в Івано-Франківську, в математичному класі - у Львові... Мама була медсестрою, тато - інженером. Якихось особливих, як здавалося, літературних схильностей не мала, не було й творчого середовища. Але мене страшенно вабило до книжок, тому обрала англійську філологію. Твір про «Лісову пісню» Лесі Українки писала віршем... Читаючи її твори, я й розвивала своє чуття мови. Спеціально по кілька разів з олівцем перечитувала її драми. Вникала і дивувалася мові. Аж розчинялася в ній. А улюбленим прозаїком був М.Коцюбинський.
- Що скажете про переклади українською світової класики?
- На цьогорічному книжковому форумі я була вражена тим, що не натрапила на класичні імена. Стоси різних книжок, а класичних світових і навіть українських авторів - обмаль.
На книгодрукування насувається селевий потік. А селю не потрібні класики, які вивищувалися б над ним.
Тому посередності й прагнуть класиків забути або затоптати. Зняти з них позолоту, пописати поверх їхніх імен якісь нікчемні слова.
Література - вічна. Якщо ви поновлюєте її потік, передруковуєте, опрацьовуєте, перекладаєте - автори живуть. Але якщо ви їх закопуєте, дискредитуєте, приземлюєте їхню високість, інтерес до них пропадає. Сучасна молодь не знає, хто такий Шекспір. Запитую студентку філології, чи читає вона Шекспіра.
- Читала, а що - забула.
- А чий це письменник?
- Російський.
Настільки низький рівень, що навіть не знаю, як це назвати. І то не лише українське явище - світове. Я провела рік у США, зокрема й серед американських школярів, і можу стверджувати, що це так. При цьому майже щотижня у пресі крик душі: що коїться з освітою? Скільки вже в американську школу вкладено. Їм хіба що пташиного молока бракує, а рівень...
Мене запитали: що треба зробити, аби змінити ситуацію? Відповіла: пот-рібно більше викликів ставити перед дитиною. Більше навантажувати, щоб дитина хотіла здолати труднощі. На-справді все навпаки. Цивілізація, яка понад усе дбає про комфорт, рикошетом поціляє культуру.
- І чим може зарадити Шекспір?
- Шекспір - це абсолютно нове бачення. Те, про що люди забули думати в останні 400 років. За цей час акценти настільки змістилися в бік матеріалізму, що слово «духовний» нині сприймають дуже вузько. Коли я скажу «духовний», то англієць скаже spiritual. Це свідчить, що духовність стосується тільки Бога, церкви і церковних обрядів. А все решта - невідомо що. Інколи мене запитують: а хто дав наукове визначення духовності, совісті тощо? Тобто все, чого не можна осягнути раціональним мисленням, просто не існує! Ми перестаємо усвідомлювати, хто ми такі.
Гонитва за задоволенням стала нормою життя. А чого може навчити людину таке однобічне життя? Нічого. Їй можна вбити в голову все що завгодно. Про це пишуть поети, але ж їх не читають!
- Юрій Андрухович теж долучився до перекладу Шекспіра.
- Шекспіра потрібно збагнути в оригінальному контексті. Пригадую, як на другому курсі спробувала відкрити для себе Шекспіра в сучасному написанні і не змогла прочитати. В часи Шекспіра вимова була зовсім інакша, слова не так писалися.
Англійську мову зафіксували у словниках через 250 років після Шекспіра. Я вже казала, що значення слів в Англії із часом змінюється. Часто відбувається спрощення, а іноді - навпаки.
Зміст зі слів нікуди не подівся. Його треба лише вичитувати з давніх текстів, коли ці значення ще були живі. І тоді побачимо, що втратили.
Шекспір писав тогочасними поняттями, та нинішній читач їх не розуміє. Ми втратили первісне розуміння життя наших предків, тож мусимо його реставрувати. Але реставрувати з любов’ю… Андрухович на цю первісну картину кладе ще один шар - його сучасного бачення. Це роблять більшість перекладачів, замість відновити безцінний оригінал. Але й шекспіро-знавці також дивляться на Шекспіра через окуляри сучасних значень колишніх слів.
- Можу додати, що дітям нині не дають читати оригінальних творів навіть сучасних письменників, дають їх переспіви, скорочені варіанти…
- Це я казала й американським матерям: ви водите дітей на фізкультуру, щоб розвивати тіло. А чому ж не хочете робити вправ для мозку?
Замість вивчати мову наших батьків, ми спрощуємо її. Треба бути дуже обмеженим, щоб не зрозуміти шевченківського слова «братолюбіє», яке колись мало на Заході України одну форму, на Сході другу, у церковно-слов’янській мові третю. Але воно наше, українське. Це прекрасне зрозуміле слово. І саме тому, що рідковживане, передає високостилевість. Як каже письменник А.Содомора: церква - це інший світ. Переступаючи її поріг, ви повинні це відчути. А зробити з «братолюбія» «братолюбство» - означає цей поріг стяти. Про це кажу для прикладу, як легко переступити поріг між високою і буденною українською мовою. Відповідно - і між світами, вираженими цими словами.
Ми казали в молитві «Дай нам хліб насущний», а тепер нам кажуть, що має бути: «щоденний хліб». Та це два різні світи. Слово «насущний» не просто старовинне слово, а слово, під яким ми розуміємо хліб і духовний, і звичайний - матеріальний. Як просимо і кажемо «щоденний хліб», то кому прийде в голову, що маємо на увазі і духовний харч? Щоденний хліб може мати лише одну інтерпретацію. Це те, що ми їмо щодня. Самі перекладачі молитви вже відрізали поняття «духовний харч» від щоденного хліба. Всі релігійні літургії - це духовний харч насущний. Насущний, означає вкрай необхідний. Як можна було це слово викинути з молитви?
- Щоб наша розмова не була такою сумною - чи є зацікавлення «Шекс-пі-ровими сонетами»?
- Є. Хоча продається повільно.
- Немає розголосу?
- Я б не хотіла, щоб люди купували сонети через розголос. Як віруюча людина і вірю, що рано чи пізно книжка дочекається всіх, для кого писалася, - як мені колись у 14 років дістався «Гамлет» у перекладі Михай-ла Лозинського, що з 1933 року чекав до 1964-го, аби потрапити в мої руки. Читаючи «Гамлета», я пережила справжній душевний переворот, який визначив мою долю на майбутнє.
- Трохи детальніше.
- Мені довелося закінчувати робітничу школу з не надто високим рівнем викладання. Але я любила читати, ходила до бібліотеки. Тоді навіть не чула про Шекспіра. Якось, коли подорожувала між стелажами, вгледіла невеличку книжку - «Гамлет». Звер-ну-ла на неї увагу лише тому, що лежала вона окремо від усіх і мала чорно-білу палітурку. Ані ім’я автора, ані назва книжки тоді мені нічого не говорили. Та коли я розгорнула її вдома, три години не могла відірватись. Як виявилося, це були три переломні години в моєму житті. Книжка відкрила мені зовсім інший світ. Головне, що я згодом зрозуміла, - Пастернак спрощує, а Лозинський - ні. Це був справжній перекладач.
- А не виникало задуму видати шекспірівські сонети на диску в музичному супроводі, в озвученні професійних акторів?
- Потрібно знайти спонсора. Поки що всі мої спроби не дали результату.
- Гадаю, це було б дуже цікаво.
- І корисно. Бо Шекспір має і лікувальний вплив… У 1998 році я вперше працювала над його текстами разом із Дмитром Павличком. Помітила, що коли працюю з його сонетами, нер-вове напруження ніби рукою знімає. Наче діяли чари краси.
У Шекспіра краса настільки дос-конала у формі і змісті, так в’яжеться з красою думки, слова, мелодії, образів, і все разом вкладається в таку благодатну гармонію, що вона не може не гармонізувати і читача. Зараз про-довжую писати коментарі до сонетів Шекспіра. Дуже складна справа. Переклад - це лише коментар номер один. Візьміть 20-й сонет. У ньому зовсім не перекладений сьомий рядок. Він не піддається перекладу. Щоб його збагнути, потрібно бозна-скільки словесної руди перекопати. Це завдання я собі й поставила. Все криється в тих п’яти-шести словах, які цей рядок утворюють. І якщо не вкладаєшся в один рядок, починаєш думку розтягувати ще на два-три, а відтак будеш змушений і сонет розтягнути. А рядків у сонеті всього 14. Що роблять - вилучають цей такий тяжкий для розуміння рядок. Але ж вилучити і забути про нього - це гріх.
- Чи є реакція з-за кордону. Як сприйняли ваші переклади творів Шекспіра у Великобританії?
- Звідти не буде добрих сигналів. Вони мають право не прислухатися до нас. Можуть і не помітити, дати зрозуміти, що ти небажаний. Є наукова традиція, якій сотні років. І ця традиція будується на працях попередніх шекспірознавців. Скажи їм, що ця традиція стоїть на глиняних ногах - не повірять.