Від потуг стати лідерами українського рок-руху - до зливи російського мату на власному «ювілеї».
Від потужної, правдивої енергетики та пружної музики - до глямурних кнопок «на баян» від представників зросійщеної тусні і прісних виступів.
Від інтелігентного та цікавого українського панк-року - до комізму співу сусідських романсів.
Київ. Палац спорту. Початок останньої декади листопада 2011 року. 25-літня річниця творчості колективу «ВВ».
Натовп на концерт розпочинався вже біля виходу з метро. Відразу зрозуміло -аншлаг! Міліція вчасно вчула загрозу і почала діяти за командою «пускай усєх!»
Приємний знак стосовно української музики. В її сучасному стані, коли вона проігнорована вітчизняним телебаченням та радіо, не помічена (теоретично) вітчизняною пресою.
До того ж раптово виникла неоднозначна ситуація. Два широко, потужно і кругом розреклямовані вітчизняні колективи: навколороковий «ВВ» та біляпопсовий «ОЕ» - так довго, наполегливо і повсюди міряли й мірялися, у кого з них довший...внесок в український рок, що якось не помітили, як український люд однозначно вирішив: найкращі - «Брати Гадюкіни»! Вирішив глядач це в найбільш коректний у шоу-бізі спосіб - власними гривнями. І забезпечив велетенський успіх двом фантастичним київським концертам у Палаці спорту: сольному виступу «Гадів» (понад 16.000 проданих квитків, - сам був і бачив!) та концерту пам’яті Кузьмінського (навіть руку і серце трохи приклав до фільмування!). Потрібно було терміново організовувати адекватну відповідь. Привід знайшовся - 25-ліття команди «ВВ». Запрацював повномасштабний механізм із обслуговування обраного туснею уособлення української музики. Так збіглося, що й певна цікавість глядачів ще залишилася.
Віддамо належне менеджментові події - кілька місяців увесь Київ був заліплений рекламою. Солідно спрацювала й грандіозна європейська замануха - «Ніна Хаген»!
Перші матюки стали надбанням громадськості тоді, коли люд помічав малесенький такий папірець на вході до київського Палацу спорту, приліплений скотчиком до стіни. Принтерні літери стисло сповіщали: не буде зірки світового панку, звиняйте... Стало зрозуміло: ну ось - «панк» уже практично розпочався!
Зала пірнула в темряву і... нарешті дочекалися.
Досить хутко виявилося, що дочекалися не пружного ритму концерту, а банального плину події, розгорнутої для комерційної телевізійної зйомки. Доволі дорогої. Телевізійники концерт ніби розірвали на велику кількість окремих шматків, які потім будуть поєднані в одне ціле вмілими і вправними руками комерційних колег - з відповідним розміщенням серед пісень памперсів, горілки, прокладок, пива, препаратів, що освіжають подих, пахви та інші місця.
Глядачам про очевидні незручності, пов’язані з несподіваною появою перед носом камери на крані, звісно, повідомити забули. Панк, як і належить, не передбачає чемності.
Коли павзи між виступами ставали прямо гнітючими, їх намагалися чимось і кимось заповнити: порожніми балачками і порожніми подарунками, більшість яких «крутилася» навколо кульових поверхонь, - майбутній гніт майбутніх футбольних радощів докотився і на цю сцену.
Були й оригінальні подарункові спроби - від гурту «Бумбокс» ювіляри отримали старезний магнітофон і т.д.
Коротко про насичення окремих частин події. Вдале інтро - виступ оркестру та хору Збройних сил України. Військовики вшкварили попурі з пісень «ВВ». Це була здавна «прокатана на публіці» музична знахідка, яка спрацьовує. Випробувана й залишена на відеозапису із зали КПІ ще в далекі дев’яності, після повернення із Франції. Колектив в одностроях вийшов на сцену і під кінець цього концерту з уже іншим, сьогоднішнім складом гурту.
Далі cпеціально створений електроннографічний відеопочаток на дебелому світлодіодному екрані. На сцені відеоекранів було вдосталь, і на них відтворювалися різні відеоінсталяції, зокрема й унікальні світлини та хроніка з учасниками «ВВ» різних років.
Але слід зазначити, що глядачам явно бракувало велетенських облич саме тих, хто був на сцені!
Найбільше «пофартило» групі «Лєнінград» на чолі із Сергієм Шнуровим, - очевидно, їх активний показ на відеоекранах забезпечила несподівана й не анонсована їхня поява та відсутність заздалегідь створеної відеографіки. Глядачі радісно й активно це вітали…
Але повернімося до принишклої зали Палацу спорту. Там, посеред сотень кіловат світла і звуку, на сцені реінкарнувався справжній склад «ВВ»: Скрипка, Піпа, Здоренко і Сахно.
Таку появу вдало доповнила встановлена обабіч сцени й стилізовано висвітлена «по-радянському» ілюмінація з червоними літерами «ВВ». Стався довгоочікуваний і, безперечно, один із найвидатніших (тут скажу «по-модньому») реюньйонів (возз’єднань) в українському шоу-бізі останніх часів.
Як стало зрозумілим трохи згодом, люд прийшов саме задля цього. Тисячі прийшли, щоби побачити тільки це. Напевно тому не були виконані епохальні старі «Танці» та «Весна», яка започаткувала багатолітню еру сірості. Адже після такого вже б нічого не було... Хіба що чимось гепнув би об сцену відсутній дух Ніни Хаген!
Ніби намагаючись утримати хоч на декілька хвилин той відлітаючий дух, представили свої мистецькі проекти учасники легендарного складу Юрко Здоренко та Олександр Піпа. Залишається тільки сумувати за потужним і унікальним спільним проектом цих музик під назвою «Борщ».
Переконаний - музиканти всього кілька місяців не дочекалися всезагальної слави та...вкрай потрібних виступів, виступів, виступів. Чомусь не дочекалися.
Харизма? Характери? Невдоволеність творчістю? Не знаю. Жалкую. Глядачі сьогоднішні доволі тепло зустріли енергетику молодих колег Здоренка з «Грейдеру» та ентузіазм музикантів із проекту о.піпа@traktor. Але десять тисяч мізків і сердець ще раз якось чітко й одностайно зрозуміли очевидне: після відходу цих музикантів із «ВВ» колектив ніби полишив дух. Музикантський, мистецький, інтелігентський.
Зникло те, чого словами не поясниш. Так - залишилися харизматичні особистості. Так - потужні. Так - цікаві. Так - неоднозначні. Але - не разом... На превеликий жаль, доволі знайома для світового року ситуація: «Перпл» без Блекмора, «Хіп» без Байрона і т.д. і т.п. Свого часу така біда докотилася й до України. Трагізм ситуації підкреслили практично не почуті серед ностальгійного розмаю вечора слова Олександра Піпи: «Я вас вітаю з ювілеєм...» Це він про ювілей команди, яку й сам також народив. Колись. Там. Серед совєцького чорнобильського Києва, до якого ще навіть та пєрєстройка не прийшла...
А ще - на сцену виходили гості. Різні. Зрозумілі: український «Бумбокс» та фантастичні білоруські «Ляпіс Трубєцкой». І не дуже. Як ось колектив «Горчіца». Нарід зустрів їхні доволі цікаві клюбні потуги суворою та байдужою тишею. Напрочуд «вчасне» і вкрай «вдале» повідомлення солістки про те, що вона вперше співає українською мовою, було зустрінуте тишею вже практично напруженою.
Комізм та іронію ситуації посилили багатослівні потуги чергових випадкових заповнювачів павзи перед цим, які стосувалися сучасного стану української музики...Такого роду появи на сцені київського Палацу спорту ще раз підкреслювали телевізійну зорієнтованість події. І розуміння українських музичних реалій тими, хто фінансував проведення події. Вочевидь - забезпечували потенційний рейтинг для різних сегментів цільової аудиторії.
Перечитав ще раз попередню фразу, - ну чим не сучасний український панк! Оскільки ж ту цільову аудиторію і відповідні плей-листи в сучасній Україні формують за її межами - отримали в концерті появу сусідських навколомузичних колективів. Виявилося, що для них російськомовний панк - «я матом нє ругаюсь, я на ньом разгаваріваю»! Мистецький прояв? Та годі вам!
Розуміння організаторами того, що вони називають російським панком. Фактичним знущанням на такому тлі видався вихід на сцену справжнього панка - пана Гаркуші (багатолітнього учасника легендарної російської команди «Аукцыон»). До речі - панк-команди! Скрипка заявив, що за 25 років із ними вони якось творчо не зустрілися. Але чомусь він і його нинішнє «ВВ» зустрілися з іншими сусідськими проявами.
Коріння цього всього - в середині далеких дев’яностих минулого століття. Саме тоді російський офіційний, точніше - офіціозний, шоу-бізнес (той, де ефіри, карпаратіви, тусня) радо зустрів появу на власному ринку українського «ВВ».
Чому б це раптом? А тому, що нарешті знайшли той образ, який стовідсотково уособлював російське бачення «українського обличчя».
Саме такий образ «пересічного українця» у виконанні артиста Скрипки активно формувався і продовжує закріплюватися в сусідських медіа.
Саме такий «образ» українського сучасного шоу-бізу і був потрібен. До речі, пану Скрипці відкрито й спокійно говорилося про це розумними російськими журналістами прямо в їхньому телеефірі. Вітчизняний музикант і шоумен кволо намагався роз’яснити - це ж панк! Така позиція не влаштовувала! І «ВВ» хутесенько вилетіло з перших дозволених російських ефірів. А можливо, просто скінчилися гроші на ротацію? І потрапили «ВВ» у клюби, на корпоративи, рідше - на фестивалі.
Але телебачення - річ разюче заразна: зупинитися вже було неможливо! Почалися глямурні навколошоубізнесові будні та мюзіклові телевізійні потуги і в Україні. Образ «від Скрипки» залишався таким самим (і тільки таким!) - за менші, але все ж непогані гроші.
Тим часом закордонний ринок почав активно шукати і формувати заміну. Сплив персонаж «Вєрка Сєрдючка». А харизматичний склад «ВВ» поступово зник...Чомусь.
…Вочевидь розуміючи реальний сьогоднішній рівень колективу, Скрипка був просто змушений зробити довгу паузу, дуже довгу паузу перед завершальним виходом на сцену. Глядачі поступово потягнулися до виходу. Якісь пригнічені й мовчазні. Офіційна версія - закривалося метро.