Ця ж постановка серед фаворитів найвпливовішої театральної премії країни - ГРА (розділ "Експериментальні проєкти"). Кілька слів про проєкт, експерименти, Бабеля і навіть Будьонного.
Цю виставу я побачив в Одесі ще на початку березня - задовго до своїх літніх пригод. Спочатку назва трохи спантеличила, викликавши в пам'яті спогади про літературно-політичні баталії початку ХХ століття, коли Бабель входив у літературу й навряд чи міг передбачити, як він з неї вийде.
Чомусь назва "Баби Бабеля" в мене вмить відсканувалася в переломленні на сумну статтю командарма Семена Михайловича Будьонного "Бабізм Бабеля", надруковану на початку 1923 року в журналі "Огонёк".
Як виявилося, нічого спільного з тією давньою полемікою нова вистава не має, бо під прицілом Будьонного була збірка оповідань Бабеля "Конармія". А білоруський режисер бере в роботу три оповідання з одеського циклу - "Король", "Батько", "Ісусів гріх". Якщо коротенько про бабізм, то Будьонного свого часу обурила неприкрашальна манера письменника, який писав про Першу Кінну яскраво, відверто, іронічно, натуралістично, детально. І саме за це на Бабеля й було наведено гаубицю. Постріл з усієї сили. З усією специфічною тогочасною літературознавчою лексикою і термінологією: дегероїзація ратних подвигів, неприродне смакування, паплюження тощо. І якби не заступництво Максима Горького, то смертний вирок великому письменникові могли б винести того ж таки 1923-го, а не 1940-го, коли його розстріляли.
Тож у виставі одеситів немає жодних політичних алюзій чи рефлексій на тему будьонівської канонади, тобто "бабізму Бабеля". У виставі зовсім інше. Одеський інтер'єр приватного пекла початку ХХ століття. Режисер з творів Бабеля висмикує ту чи іншу ниточку (певний жіночий образ) і далі намагається своїми спицями сплести такий собі жіночий светрик на виріст. Бо всі баби в його бабелічній конструкції мають різний вік і різний розмір: від мініятюрних лялечок до огрядних чудовиськ розмірів зі Змія Горинича. І можна лише поспівчувати режисерові, який вирішив реалізувати ідею директора театру Йосипа Мерковича (він давно хотів Бабеля у своєму репертуарі), бо світ Бабеля суворо й відформатовано чоловічий: биндюжники, грабіжники, авантюристи, пройдисвіти, крамарі. Жінка, якщо й з'являється в такому бабелівському сюжеті, то частіше аби кинути певне світло на темний чоловічий силует, яким і є, наприклад, легендарний Беня Крик. Тобто жінки в Бабеля частіше не домінують, а асистують (надають додаткового забарвлення усталеному чоловічому бандитському світу).
У своїй виставі Євгеній Корняг і дивиться на цей світ поглядом суворим, чоловічим, без поблажливости й страждальницького закочування очей. Просто це світ, з якого вже давно витравили Бога. І рід людський у цей період початку минулого століття, згадуючи визначення Теффі, скидається на людиноподібних. Тому "Баби Бабеля" - це бал людиноподібних. Ляльок і людей. Вони схожі на людей, але не люди. Режисер і його чудова художниця Тетяна Нерсісян облаштовують цей світ людиноподібних ніби на кількох рівнях. Перший рівень - людиноподібні тільця-лялечки, другий - лицеподібні маски, ніби об'єднані в цій виставі в якусь спеціяльну міжнародну колекцію потвор і гримас. Рівень третій - власне людина, драматичний актор усередині цієї лялькової божевільні. Але й людина тут не проходить як господар, бо вона теж "подібна", вона лише істота-маріонетка, яку смикає за ниточки в цій виставі хтось невідомий. Чи то ангел, чи то біс, чи то виключно режисер-постановник. Навіть драматичний актор у цій багатоярусній людиноляльковій композиції не є компонентом гротескної людиноподібности з тканини чи пластмаси. Бо сама людина тут давно вже схожа скоріше на тінь свою, а душа її невідомо до якого бога волає. Як дотепно зауважив один мій приятель, ця вистава про те, що люди й ляльки так і не помітили другого пришестя Спасителя. Ніби їм було не до того - гризня, метушня, королі, биндюжники, весілля, пиятики, погроми, торги.
Власне, практично все те саме, що й сто років по тому, тобто вже в наш із вами час. Коли й ми (та хто про те відає), у суєті своїй та удаваности різноманітних поривів і рухів, гляди, й не помітимо Спасителя, якщо він раптом вирішить сюди навідатися, щоб напоумити й щось важливе нагадати. Таким чином ось у цьому людиноподібному світі без Бога, який споруджує мінський режисер, місце ікони посідають карикатурні й гротескні бабелівські баби. Одна з них - 40-річна Двойра, якій купили чоловіка, та щастя далебі не продається.
Ще одна зірка на цьому бабелівському подіумі - величезна, як гора Говерла, Баська. Батько її Фроїм Грач має намір ощасливити свою доню, висватавши їй у чоловіки самого короля - тобто Беню Крика. Правда, Фроїм Грач на початку 1920-х іще не чув хіта Пугачової про те, що "жениться по любви" не може жоден король! І тоді бідна жіноча Басьчина душа всередині величезної людиноподібної ляльки, здається, починає тріпотіти, пульсувати в бажанні пробити ляльковий склеп і вирватися назовні, як Джульєтта в іншому творі.
І ще одна баба Бабеля в гаремі Євгенія Корняга, Йосипа Мерковича та Бені Крика - це хвацька Любка Козак, яка має не тільки свій бордель (сцена борделя одна з найбільш видовищних у цій постановці), а й свій особливий одеський погляд на речі, на чоловіків зокрема. Для таких, як Любка Козак, кожен чоловік - тільки річ, тільки засіб для вирішення певного завдання або досягнення мети. Це вони самі можуть величати себе на Молдаванці королями або принцами, але по суті всі ці людиноподібні чоловіки - убогі сироти, ляльки-маріонетки, яких тріпає злий вітер часу, закидаючи то на смітник історії, то в окоп на полі битви.
Отакий він цей світ людиноподібних - без мужиків, без баб, без Спасителя. Як писав великий поет, "одні без ангелів…". Тож є привід і можливість побачити цю виставу в рамках гала-показів на фестивалі-премії ГРА в столиці, а можна й на батьківщину Бабеля змотатися - в Одесу-маму. Та скільки там тієї дороги, я вас питаю?
Підсумки фестивалю Puppet.up
Гран-прі (вистава для дорослих) - "Чевенгур" (Харківський державний академічний театр ляльок ім. В.Афанасьєва, режисерка - Оксана Дмирієва)
Гран-прі (вистава для дітей) - "Каштанка" (Театр міста Вировитиця й Театр ляльок міста Задар (Хорватія), режисерка - Вєра Відов)
Найкраща режисура - Оксана Дмитрієва, вистава "Чевенгур" (Харківський державний академічний театр ляльок ім. В.Афанасьева)
Найкраще музичне оформлення - вистава "Король Дроздобород" (Київський муніципальний театр опери та балету для дітей і юнацтва. Режисер - Дмитро Тодорюк, диригент - Сергій Голубничий).
Найкраща сценографія - Тетяна Нерсісян (вистава "Баби Бабеля" (режисер Євгеній Корняг, Одеський обласний театр ляльок)
Найкращі акторські роботи: Олександр Богданович (вистава "Баби Бабеля"), Геннадій Гуриненко - вистава "Чевенгур", Sara Lustig - вистава "Каштанка"
Спеціяльна нагорода журі - вистава "Арлекінада" (режисер Кармен де Різ) - за збереження національних традицій