Цей фільм - копродукція, що об'єднала кілька країн: Польщу, Україну, Литву, Угорщину. Видатний європейський кінорежисер днями особисто прибув в Україну, щоб представити свою нову картину нашим глядачам.
Як завжди в Зануссі, це кіно не для "мас". Тобто не мейнстрім, не розважальний попкорн, а історія виключно авторська. В якій чути (видно) і відлуння колишнього Зануссі (періоду його художнього розквіту), і болісні пошуки режисером себе, шанованого, вже в новому часі, новому тисячолітті.
Очевидно, зовсім невипадково Зануссі серед тих режисерів, які шукають у міфі про Фауста якісь важливі для себе персонально теми. Теми пізнання, теми спокуси, теми поневолення однієї людини іншою?
Зануссі так і сказав напередодні прем'єри: "Міф про Фауста вже використаний багатьма режисерами, я ж хотів бути дуже обережним, щоб у своїй картині уникнути схожості з якимсь із попередніх фільмів, котрі зверталися до цього ж міфу.
Тут, в "Ефірі", на відміну від історії Ґете, мій герой сприймає науку як інструмент для виконання відчайдушних людських бажань, тобто повного поневолення людини - як плотського поневолення, так і духовного".
Ось такий сильний філософський меседж. Утім, саме Зануссі багато хто з нас давно сприймає як філософа, мислителя, ментора, ритора. Найкращі його картини 1960-1990-х і нульових далекі від якихось зовнішніх ефектів (а тим більше спроб розважити). Тому що його найкращі фільми - "Захисні кольори", "За стіною", "Сімейне життя", "Структура кристала", "Рік спокійного сонця", "Життя як смертельна хвороба, що передається статевим шляхом", "Серце на долоні" - осмислена авторська спроба пильно подивитися іншій людині у вічі (читай - у душу). При цьому його режисерський погляд завжди пильний і лукавий, неоднозначний і меланхолійний.
"Ефір" - уже другий кінопроект, створений польським маестро у співпраці з українською стороною. Перший досвід - більше десятка років тому - картина "Серце на долоні" (український продюсер Олег Кохан, а в головній ролі Богдан Ступка). У результаті, Богдан Сильвестрович за цей фільм отримав приз за найкращу чоловічу роль на третьому Римському міжнародному фестивалі. І, до речі, завжди пишався цією нагородою. У Театрі ім. Івана Франка, в період керівництва Ступки, Кшиштоф Зануссі також поставив виставу "Маленькі подружні злочини" за п'єсою Еріка-Еммануеля Шмітта з Олексієм Богдановичем та Іриною Дорошенко в головних ролях.
Що стосується "Ефіру", струсивши ностальгію й повернувшись у сучасність, слід зазначити, що й тут акторський кістяк у Зануссі дуже міцний і художньо переконливий. У картині знімалися актори з різних країн. У головній ролі - Яцек Понедзялек, один із провідних польських акторів, неодноразово відзначений на батьківщині як лицедій-лідер. Він знімався у фільмах "Варшавська битва", "Правосуддя Агати" тощо. Крім іншого, цей 53-річний актор теж дуже успішний на театральній сцені (з 1990-х багато працював у найбільших театрах Польщі).
Загалом, пристрасть Зануссі до великих театральних акторів і до великих планів на екрані відома. І саме Яцек Понедзялек у новій картині майстра - як втілення авторського парадоксу й режисерських сумнівів про місце людини на землі, її призначення, про гріх і розплату.
На презентації кінопроекту в Києві Кшиштоф Зануссі окремо підкреслив, що дуже задоволений співпрацею з українською стороною - і Держкіно, і українськими акторами. "Крім фінансової підтримки, яку Україна надала цьому фільму, ваша країна також добре представлена акторським складом. Україна доклала чималих зусиль і в частині технічної складової знімального процесу. Ентузіазм українців у роботі насправді вражає, було дуже приємно працювати з такими висококваліфікованими спеціалістами". (Загальний бюджет картини - 61,3 млн грн, а Держкіно вклало в цей проект 16,5 млн грн.).
Якщо розвивати й українську лінію в "Ефірі", то незаперечним відкриттям картини стане саме молодий український актор Остап Вакулюк. Деякі критики йому вже прогнозують зоряне майбутнє. У ролі Тараса він справді миттю запам'ятовується в кадрі, його вирізняють жива органіка, рідкісна харизма. Остапу - 27. Він навчався у столичному театральному університеті ім. І.Карпенка-Карого, а також у польській Кіношколі в Катовіце - факультет ім. К.Кесьлевського. "Ефір" - його перша велика картина, досі був задіяний у короткометражці "Вино Злати".
Про роботу з польським майстром український актор говорить захоплено. Наприклад, згадує, що відомий режисер попросив його на зйомках розмовляти польською мовою, але з українським акцентом. А Остап добре володіє польською мовою (оскільки живе й навчається в Польщі). Отож, за словами актора, Зануссі задає й виконавцеві певний напрям у вирішенні ролі, очікуючи від артиста подальших цікавих пропозицій.
В "Ефірі" герой Остапа - Тарас - грає помічника лікаря-експериментатора (Яцек Понедзялек). Досить складну особистість, яка, судячи з усього, тверезо дивиться на досліди лікаря, але азарт пізнання в нього як азарт "гри". Тільки це вже гра на життя. Людське життя.
Дія картини переносить глядача в період "боротьби за життя" - Перша світова війна, Австро-Угорська імперія. Згаданий уже в цьому репортажі лікар-"Фауст", уникнувши страти, знаходить притулок в австро-угорській фортеці. Тут він продовжує свої експерименти з ефіром. І не тільки щоб полегшити страждання хворих, а й щоб усвідомити територію маніпуляції поведінкою людини...
Для Зануссі в ось таких перипетіях саме й цікаві межі людської свободи, егоцентризму, свавілля. У його ж картині ніби співіснують два Зануссі. Той колишній, із далекого минулого режисера, коли в кіно цінувався й важив уповільнений авторський ритм, така собі філософська неспішність кінорозповіді, яка сьогодні багатьом здається архаїкою. І вочевидь є інший Зануссі, який, звернувшись до великого давнього міфу на основі свого нового кіносюжету, хоче сам для себе зрозуміти, хто ж такий саме він, режисер: Фауст чи все-таки Мефістофель? Оскільки часи, яких не вибирають (а вони й нам дісталися через сто років після Першої світової), сьогодні вочевидь "режисирує" не душа світла, а повелитель тьми.