Український кінематограф лише починає досліджувати цю складну історичну тему - Голодомор. Наразі можна пригадати такі стрічки як "Голод-33" Олеся Янчука (1991), "Гіркі жнива" режисера Джорджа Менделюка. Особливість картини "Ціна правди" в тому, що до її створення, крім вітчизняних, долучилися кінематографісти Польщі та Великої Британії. Режисеркою картини стала всесвітньо відома Агнешка Голланд, що зняла такі гучні фільми як "Європа, Європа" (1991), "Повне затемнення" (1995), "Слід звіра" (2017). У 2012-му її фільм "У темряві" здобув переможного "Оскара" як найкращий іноземний фільм.
Агнешка народилася в сім'ї публіциста-соціолога й журналістки. Через багато десятиліть вона пронесла ненависть до тоталітаризму. Тому звернення до масштабної, політично резонансної теми Голодомору в Україні видається закономірним.
В основі сюжету картини "Ціна правди" - історія журналіста з Вельсу Ґарета Джонса, який приїхав в СССР, щоб узяти інтерв'ю в самого Сталіна, але згодом почав відкривати трагічний бік життя країни того часу, зокрема Голодомор в Україні.
Під час своєї третьої та останньої подорожі до Радянського Союзу в березні 1933 року Гарет знехтував попередженням посольства і забороною ОДПУ на в'їзд іноземним журналістам до України та нелегально вирушив у подорож. Повернувшись до Берліна, 29 березня 1933 року Ґарет Джонс зробив відомий прес-реліз, який був надрукований багатьма газетами, зокрема "New York Evening Post" та "Манчестер Гардіан":
Я пройшов через безліч сіл і дванадцять колгоспів. Скрізь я чув плач: "У нас немає хліба. Ми помираємо!" Цей плач лунає по всій Росії; на Волзі; в Сибіру; в Білорусі; в Центральній Азії та Україні - "Передайте в Англію, що ми пухнемо від голоду". Більшість офіційних осіб заперечують існування будь-якого голоду, але через кілька хвилин після одного такого заперечення в потязі, я насмілився кинути на підлогу шматок зчерствілого хліба. Наче куля селянин кинувся на підлогу та поглинув його. Те саме повторилось зі шкіркою апельсина…".
Одне слово, світ нічого не хоче чути про Голодомор в Україні, а дехто навіть бреше, як, наприклад, кореспондент "Нью-Йорк Таймс" у Москві Волтер Дюранті, який заперечував його можливість, чудово знаючи, що це правда.
На думку критиків, фільм "Ціна правди" також про інформаційний терор у Радянському Союзі в 1930-х роках, коли біле називали чорним і навпаки.
Продюсер картини Єгор Олесов розповів DT.UA про подальшу фестивальну долю стрічки, які країни вже придбали права на показ фільму, а також про враження від співпраці з європейською кінознаменитістю - режисеркою Агнешкою Голланд.
- Як відомо, "Ціна правди" вже була представлена на Берлінале-2019 і викликала бурхливу реакцію кінокритиків. Яка подальша фестивальна доля цієї стрічки, з огляду на надважливу тему для України та надпотужний творчий склад, який працював над фільмом?
- Так, справді, світова прем'єра фільму відбулась на Berlinale нинішнього року, фільм потрапив до основного конкурсу. "Ведмедя" не взяв, але викликав чималий резонанс у ЗМІ. Недавно фільм здобув головну нагороду 44 Фестивалю польських художніх фільмів у Гдині - "Золотих Левів", а художник-постановник стрічки отримав спеціальний приз за найкращий продакшн-дизайн. У жовтні відбудеться BFI London Film Festival, до якого фільм також був відібраний. До того ж фільм потрапив до лонг-листа премії Європейської кіноакадемії, наступного місяця буде оголошено шорт-лист, а вже 7 грудня - переможця. Тобто у стрічки є фестивальний потенціал, і це лише початок.
- Чи великий, на вашу думку, інтерес до цієї теми на Заході?
- Інтерес є, і не тільки на Заході. Права на фільм уже придбали Північна Америка, Австралія, Нова Зеландія, скандинавські країни, Японія, Іспанія, Португалія, Греція, Середній Схід, країни колишньої Югославії, Болгарія, Індія. Історія повторюється, і ми знову опинились у світі постправди та фейкових новин. І це стосується кожної країни.
У 1930-х роках був Волтер Дюранті, який писав неправду про події в СРСР і отримав Пулітцерівську премію за один із таких своїх матеріалів. А мені згадується торішня історія німецького журналіста найстарішого видання Spiegel, що роками публікував вигадані матеріали і навіть отримував за них престижні нагороди. Нам не вистачає таких людей, як Ґарет Джонс, для яких правда - важливіша за все. Важливіша навіть за життя. Якщо говорити про тему Голодомору, то вже понад 20 держав - цілі країни або окремі території країн - визнали Голодомор в Україні геноцидом, і їх кількість зростає.
Навесні збиралися підписи в Німеччині, й під петицією підписався необхідний мінімум - 50 тисяч людей. Зараз вона на розгляді у Буденстазі.
- Які у вас як у продюсера враження від співпраці з європейською кінознаменитістю - режисеркою Агнешкою Голланд?
- Агнешка - надзвичайний професіонал, майстер своєї справи з великої літери. Актори були натхненні і самим проєктом, і роботою з Голланд. Завдяки цьому викладалися на знімальному майданчику на повну. До речі, саме Агнешка наполягла на тому, аби зйомки проходили в Україні. Їй було важливо, щоб фільм був і українським також, тобто із українськими акторами, командою.
- Зважаючи на складність і важливість теми фільму "Ціна правди" - чи є якісь складові у тактиці та стратегії прокату цього фільму в Україні?
- Ми розповідаємо історію людини, яка безпосередньо стосується історії нашої країни. Ґарет був першим, хто відкрито розповів світу про Голодомор в Україні та назвав його геноцидом. І заплатив за цю правду життям. На нашу думку, важливо, аби про цю історію дізналося якомога більше людей. Наше промо базується на масштабному соціально-просвітницькому проєкті, метою якого є популяризація постаті цього британського журналіста і збереження пам'яті про Голодомор в Україні 1932–1933 років.
Це і виставка, присвячена Ґарету, і найменування провулка в Києві його ім'ям, і співпраця з Інститутом журналістики та багато іншого, про що ми розповімо згодом.