Березень-квітень 2013 року відзначені в Полтаві гучним театральним скандалом. Відлуння якого сягнуло столиці, зацікавивши провідні телеканали, друковані ЗМІ, окремих політиків. Ситуація справді унікальна й абсурдна. Художньому керівникові театру забороняють ставити вистави. Його ж мало не силоміць виганяють із міста. Провокується розбрат у колективі Полтавського театру імені Гоголя. А стилістика і лексика претензій до творчої особистості нагадує сюжети сталінських часів, коли митця могли поставити до стінки або ж (у кращому разі) витерти об нього ноги. Втім, про все - детально.
Полтавські театрали заздалегідь смакували прем'єру, яка в репертуарній афіші Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім.М.В.Гоголя була призначена 29 березня, називаючи її непересічною подією. "Антиформалістичний райок" - сатирична опера на одну дію. Видатний композитор Дмитро Шостакович написав не тільки музику, а й текст. "Райок" - про те, як правителі й "критики" розмірковують над мистецтвом, спотворюють прізвища композиторів, шукають серед талановитих "неугодних", чіпляють ярлики "формалістів". Постановка передбачала сильних солістів, потужний хор, оригінальну візуалізацію. Та прекрасну музику великого Шостаковича.
Втім, прем'єра не відбулася.
Директор театру Олексій Андрієнко ще 19 березня своїм наказом заборонив художньому керівникові та режисеру вистави Олексію Коломійцеву проводити репетиції "Райка", а також оперети Імре Кальмана "Баядера", авторського мюзиклу "Фемінізм по-українськи" (за мотивами "Бой-жінки" Григорія Квітки-Основ'яненка, прем'єра якої мала відбутися у квітні) та драми ВінаДельмара "Поступись місцемзавтрашньому дню". Підстава для такого наказу - доповідна головного бухгалтера В.Дашевської про те, що, за її припущенням, вистави… не будуть прибутковими.
Тобто "гавкнулись" близько 5 млн грн обласного бюджету! Бо репетиції тривали 5 місяців. А на рік облрада виділяє театру 12 млн грн.
Режисер, актор, музикант, композитор, аранжувальник Олексій Коломійцев, якого запросили з Харкова до Полтави і в жовтні 2012-го призначили художнім керівником Полтавського муздрамтеатру, був шокований. Такої цензури - заборонити ще навіть не показані публіці вистави - не було й за сталінських часів. Вибачте, хто такий Андрієнко проти Шостаковича, щоб забороняти в Полтаві всесвітньо відомого класика? Та й існують схеми розповсюдження квитків, з якими будь-який спектакль можна і провалити, і зробити аншлаговим.
Ще раніше у цьому ж театрі "не склалося" з постановкою "Ірода" Ігоря Поклада. Хоча на початку нинішнього року начальник облуправління культури Г.Фасій, директор театру О.Андрієнко та худкерівник О.Коломійцев радо повідомили композитору спільним листом, що полтавський театр бере в роботу його рок-оперу (у театру "не знайшлося" 8000 гривень на оплату лібрето автору - поету Олександру Вратарьову).
"Не склалося" з мюзиклом "Сорочинський ярмарок" Олександра Злотника. Прем'єру якого директор театру обіцяв показати навесні. Та позаяк головний диригент В.Скакун відмовився виконувати цей твір…
А вже 20 березня директор О.Андрієнко видає наказ… про скорочення з 1 квітня посади художнього керівника. І попереджає пана Коломійцева, що через два місяці йому вручать трудову книжку.
Скандал розгоряється блискавично.
Чотири народні артисти - Василь Голуб, Віталій Скакун, Юрій Попов та Неллі Ножинова - надсилають лист в облуправління культури, в якому висловлюють занепокоєння "стилем роботи режисера О.Коломійцева, форматом його вистав, домінуючими правами на постановку багатьох вистав підряд" і просять "надати можливість колективу працювати без такого творчого керівництва".
Іншим наказом директора змінено склад художньої ради. З неї виведено відомого актора Б.Чернявського і навіть заступника начальника облуправління культури Валентина Вождаєнка, а керівником директор Андрієнко призначив сам себе. Хоча у чинному Статуті театру чітко вказано, що худраду очолює художній керівник. Директор, власне, повинен технічно забезпечити творчий процес, продати квитки, купити реквізит, забезпечити дотримання правил безпеки (з цим у театрі після трирічного капремонту великі проблеми, нові штанкети не витримують і 300 кг, й навіть акт про прийняття споруди в експлуатацію, за словами головбуха, підписаний лише кілька днів тому) і т.д.
23 березня провідний актор театру Богдан Чернявський звертається з відкритим листом до колег, театральної спільноти, до Міністерства культури та Спілки театральних діячів України. Ось лише окремі цитати: "Кілька років мене не полишало відчуття небезпеки професійної деградації в нашому театрі. Воно зникло з приходом Олексія Коломійцева на посаду художнього керівника.
Починаючи роботу, він прагнув рівномірно задіяти творчий потенціал трупи театру, урізноманітнити репертуар, де поруч із традиційними виставами були б сучасні, експериментальні. У липні 2012 року О.Коломійцев здійснив постановку вистави "Легенда про Тараса", що вже у вересні того ж року отримала обласну премію ім.І.Котляревського, а в жовтні режисер був удостоєний спеціальної нагороди Міністерства культури України. Торік у грудні було здійснено постановку мюзиклу "Пригоди пана Мюнхгаузена", а вже у новому році художній керівник, дбаючи про різноплановість афіші, ініціював поновлення вистав "Чіполіно" та "Ніч перед Різдвом" (режисер Олександр Любченко), "Сватання на Гончарівці" (режисер Владислав Шевченко), "Шинель" (режисер Богдан Чернявський). При цьому не була знята жодна вистава, поставлена попередниками О.Коломійцева. На сьогодні в репертуарі театру 16 вистав щомісяця, тоді як за аналогічний період минулого року було лише п'ять-шість. Нині репертуар полтавського театру різноплановий. Трупа стала поповнюватися новими виконавцями, відновлена система тренінгів".
Утім, продовжу хронологію протистояння. В облуправління культури надходить ще один лист із театру, під яким стоять уже 64 підписи. З чітким резюме: "Ми не бажаємо працювати під керівництвом такого авантюрного режисера і художнього керівника!"
Помічники-консультанти народного депутата Юрія Бублика, до якого звернулися актори, що підтримують Коломійцева, сподіваючись залагодити скандал, організовують круглий стіл і запрошують до розмови сторони конфлікту, керівництво облуправління культури, облдержадміністрації та облради. Але чиновники ігнорують захід.
Театральна спільнота збирає підписи під листом на захист художнього керівника.
Тим часом директор доводить до відома О.Коломійцеву, що з 1 квітня "театр не має фінансової можливості сплачувати йому за орендовану квартиру". Олексія викликають у міліцію, куди надійшла заява з театру про те, що 27 березня на концерт, присвячений Міжнародному дню театру, худкерівник провів у зал півтора десятка глядачів. Директор театру оголошує режисерові догану за нібито відсутність на робочому місці впродовж 3,5 години (а де, власне, робоче місце художнього керівника з ненормованим робочим днем?)
3 квітня відбуваються загальні збори трудового колективу. 5 квітня у театрі - повторні загальні збори, яким передує громадська протестна акція на театральній площі проти репресій у театрі.
Про збори слід розповісти докладніше. І ті, й другі за формою були загальними зборами. За змістом це було судилище, на якому таврували ганьбою творчу людину.
…За кілька місяців "талановитий і перспективний" режисер раптом став "негідником".
Начальник облуправління культури Г.Фасій, зробивши комплімент режисерові… за гарний концерт до 75-річчя області (на якому був присутній прем'єр-міністр М.Азаров), висловився проти постановки мюзиклів у полтавському театрі: "Тоді перейменовуйте його у
театр музкомедії! Бо історично склалося, що головною в нашому театрі була драма". Також, за словами Фасія, історично склалося, що театром керує не художній керівник, а директор, із яким уклала контракт Полтавська облрада.
Члени колективу шпетили Коломійцева за запізнення і напівлежаче положення на репетиціях (а він довго сидіти не може через поперекову грижу хребта), за менторський тон, за задовгі репетиції, за використання фонограм, за те, що мало задіює вокалістів, треба б більше музичних спектаклів, опер та оперет, за те, що поставлені ним вистави досі не вийшли на "нульову рентабельність".
Навіть були передані слова відсутнього на зборах заслуженого артиста "чи потрібно будувати європейський театр на руїнах традиційного полтавського?"
Словосполучення "традиції полтавського театру" звучить досить часто. Та чи означає це, що полтавський театр повинен ставити тільки "Наталку-Полтавку"?
Багатьом запам'ятався виступ народного артиста, головного диригента симфонічного оркестру Віталія Скакуна, який обізвав режисера "перевертнем" та "самозванцем". І, в сумних радянських традиціях, закликав колег проголосувати за його вигнання не лише з театру, а й з Полтави. Руки піднялися. Але не густо.
Жаль, не проголосували, куди ж саме виселяти. У диканьські ліси, в Чорнобильську зону чи на Соловки?
І подумалося з прикрістю:
де я - у драмтеатрі чи в театрі абсурду?! І надворі 37-й чи 2013-й?
Головний бухгалтер В.Дашевська теж тремтячим від обурення голосом сказала, що ця людина - "чиряк на тілі театру, а тому йому не місце в колективі".
Останнє своє слово (як у справжньому кримінальному процесі) виголосив і "підсудний" - художній керівник:
"Найулюбленішим видовищем юрби в усі часи була страта. Коли спалювати Яна Гуса, одна старенька підійшла й навіть підкинула хмизу… Я не виконав завдання директора, яке він мені поставив одразу після мого приходу, - звільнити всіх народних і заслужених артистів-пенсіонерів. А тепер вони ж мене й таврують ганьбою… Саме у конфлікті розкриваються сутнісні якості кожної людини.
Я не стоятиму перед вами на колінах. Я сам впораюсь із цією ситуацією. Бо що нас не ламає, те робить сильнішим, - попросив він колег, - щоб потім не опускати очі, коли зустрінемося.
А ви (звернувся до директора театру) нагадуєте мені мольєрівського персонажа - Тартюфа, в якого в одній руці Біблія, а в другій - ніж".
На це пан директор відреагував бурхливо:
- Ви - диявол, і я борюся з вами! І коли ви підете звідси, я запрошу священика, щоб він освятив театр!
Ну чим не "антиформалістичний райок", зіграний експромтом?
***
Відчуття ірреальності не відпускало мене й тоді, коли намагалася з'ясувати причини конфлікту та заборон вистав у директора театру і начальника облуправління культури.
О.Андрієнко: "Коломійцев мене не слухає. До того ж він курить у своєму кабінеті".
Г.Фасій: "У його "Бароні Мюнхгаузені" крісло зроблене у формі… трубки! Хіба таке ми повинні показувати підростаючому поколінню? Ви знаєте, що Коломійцев ставить одразу чотири вистави замість двох на рік, як зазвичай? - Знаю. І що? - Так він же ж і гроші отримає… за чотири…"
Розмовляла про полтавський скандал із кількома десятками людей у Полтаві й поза її межами. Наведу кілька думок.
Тетяна Зінченко, мистецтвознавець: "Почувши про конфлікт у театрі, переглянула в Інтернеті постановки Коломійцева. Будь-який театр мав би за честь працювати з талановитим і креативним режисером".
Олег Мінгальов, художник-авангардист: "Майже ніхто не знає прізвищ директорів московських театрів. Але всі знають прізвища художніх керівників: Захарова, Волчек, Тумінаса. І доки в Україні худрадами керуватимуть сумнівні директори, доки в них буде право виносити догани творчій людині за відсутність у кабінеті, доти у театрі й заборонятимуть спектаклі та цькуватимуть справжні таланти…"
Олександр Дзекун, режисер, народний артист, лауреат Національної премії ім.Т.Шевченка: "Коли у 2009 р. на фестивалі "Січеславна" я вручав Олексію Коломійцеву приз за найкращу режисерську роботу, то сказав, що в Україні закінчилася криза режисури… Зрадів, коли дізнався про призначення його на посаду художнього керівника в Полтаву. І з прикрістю почув про доноси та заборони спектаклів. Це взагалі маразм. Сам ставив у полтавському театрі кілька п'єс. Тож знаю його проблеми. Головна - досить слабкий акторський склад: напіваматорський, хоча є з десяток справжніх професіоналів. Тож коли торік я працював над виставою "Соло для годинника з передзвоном", тричі міняв виконавців ролей. У театрі навіть після капремонту немає малого репетиційного залу. Ми працювали у підвалі без вентиляції, рідко коли вдавалося провести репетицію на сцені, бо театр постійно здавався в оренду комерційним та іншим структурам. У Полтаві - чудовий глядач, чудове приміщення театру. Але справжній репертуарний театр художньому керівнику там ще треба створити. Звісно, якщо йому не заважатимуть…"
Леонід Садовський, режисер, завідувач кафедри акторської майстерності Харківського національного університету мистецтв ім.І.Котляревського: "До художнього керівника був застосований давно випробуваний прийом: нібито не знайшов спільної мови з колективом, актори відмовляються у нього грати. Взагалі, це патова ситуація, коли одну армію очолюють два генерали. Головним повинен бути художній керівник".
Петро Ворона, депутат Полтавської облради, член постійної депутатської комісії з питань освіти та культури: "У 2008 році я був заступником голови облради і пам'ятаю, як "важко" проходила на посаду директора театру ця людина... Тепер розумію аргументи тих, хто категорично був проти його призначення. Вважаю, що конфлікт у театрі - між старим і новим світоглядом, між старою і новою естетикою".
Тим часом управління культури облдержадміністрації, яке запросило художнього керівника до театру, де-факто віддало його "на з'їдання" і навіть готує нову редакцію Статуту театру, в якому не буде й згадки про посаду художнього керівника.
Що далі? Чи відреагують на гучний скандал Міністерство культури України і профільний парламентський комітет? Чи набиратиме подальших обертів теперішній моторошний жанр "полтавського театру абсурду"? Все це покаже найближчий час.
P.S. DT.UA й надалі відстежуватиме перебіг полтавського театрального сюжету, запросивши до розмови на цю тему Спілку театральних діячів України, Міністерство культури та профільних політиків, які у нас відповідають за "духовність" і "культуру".