На думку критиків, він один із найкращих українських поетів нового покоління. Василь Карп'юк - також прозаїк, публіцист, організатор резиденції україномовних письменників "Станіславський феномен" (в Івано-Франківську). На своїй малій батьківщині у гірському селі Брустуров на Косівщині Василь заснував літературну агенцію "Discursus". І за два роки видавничої роботи встиг видати близько 60 книжок.
- Ким ти сьогодні почуваєшся - поетом, видавцем чи батьком?
- Вантажником (усміхається. - Авт.). Бо постійно, відколи почалася робота з видавництвом, ось уже два з лишком роки доводиться вантажити книжки. Наша перша книжка вийшла у серпні 2013 р. Але й сьогодні - це основна робота: перенесення книжок, розвантаження і завантаження.
- Маріанна Кіяновська якось сказала, що в Польщі в одній із книгарень вона одного разу залишила 700 дол. Відтоді власник тієї крамниці став її приятелем. На жаль, сьогодні ми маємо таку проблему, що з середньою платнею інтелігентні люди не завжди можуть щомісяця купувати книжки. Особливо коли в сім'ї є діти.
- Я знаходжу можливості. Насправді ми одного разу із дружиною, ще перед народженням сина, підготували йому інтелектуальне придане. Пішли по книгарнях і скупилися на кілька тисяч гривень. Це було торік, відтоді ті книжки подорожчали, але в нас тепер ціла велика полиця книжок для сина. Я тоді подумав: свою бібліотеку почав збирати десь у старших класах школи, а мій син Данило вже має стільки книжок. Дуже гарно - мати багато книжок.
- Може, через це бажання ти зі своїми друзями створив видавничий проект - Літературну агенцію "Discursus". Ви видавали відомих прозаїків та поетів і цілком невідомих. Я пам'ятаю, як молода літераторка Маргарита Сурженко із Луганська, яка потрапила до нашого міста на резиденцію "Станіславський феномен", розповідала, що Василь Карп'юк видав її перший роман безкоштовно.
- Сьогодні ми готуємо до друку вже другу її книжку - з історіями людей зі Сходу, але, так би мовити, з "того боку", котрі мають погляди, близькі до ідей сепаратистів. Про те, як склалися їхні долі, вона написала у другому романі, він удвічі більший і складніший. І, що цікаво, ця перша її книжка "АТО. Історії зі Сходу на Захід" була представлена на загальному стенді від України на 67 Франкфуртському міжнародному книжковому ярмарку. Організатори запросили наше видавництво з цією книжкою.
- Ви відкрили, виходить, ім'я Маргарити Сурженко для України. Пригадую, вона навіть була проти того, аби її називати письменницею.
- Вона мені розповідала, що насправді має кілька неопублікованих книжок, яких нікому не пропонувала. А ще - вона пише нову книжку, третю. Тож, мені видається, в Маргарити є перспективи писати дуже добре. Вона привернула увагу темою, котра зачіпає всіх нас.
- Юрій Шевчук, той, хто поставив нам страшний діагноз "мовної шизофренії", також видав книжку у вашому видавництві. Як вам вдалося вийти на такого автора?
- Він уже кілька років час від часу виступає в Україні з лекціями в університетах і публічними інтерв'ю на ТБ та в пресі. І, знову-таки, зовсім недавно це відбулося. Гадаю, його погляди досить цікаві, його позиція, як на мене, вартує бути прочитаною і мати доступ до ширшого читача. Її можна прийняти й думати, як лікуватися, її можна заперечувати, і, очевидно, знайдуться й такі люди. Сьогодні бути публічним досить легко, можна написати блог чи в себе у Фейсбуці викласти думки та поширити їх.
Але це важлива тема для нашої країни, і її не треба упускати. Тому він вартий книжки. Для мене як для видавця - це робоча тема. Нам важливі читачі. Тому ми звернулися до Юрія Шевчука, знайшовши електронну адресу й написавши авторові. У нашому варіанті - це не якась наукова робота, це невелика за обсягом книжка. Вийшло шістдесят сторінок, на яких Шевчук викладає свої думки - просто й доступно.
- Якими з близько шістдесяти книжок, виданих твоєю
командою, ти найбільше пишаєшся?
- Виходить багато різних книжок. Частина для того, щоб бути проданими. Інша - за кошти авторів. Третя - поки що найменша - це та, котру я особисто хотів би мати у своїй бібліотеці й читати. Але важливо, що частенько всі ці частини перетинаються. Ми також організовуємо нашим авторам промоцію, працюємо на це: влаштовуємо презентації, дбаємо, щоб з'являлися рецензії, інтерв'ю з авторами. Буває, видаємо дебютантів, а після того, як книжка вийде, вони стають у ряд молодих письменників.
У нас є книжка Андрія Жураківського - це одна з перших книжок, повне зібрання його творів, над яким я працював ще задовго до відкриття свого видавництва, шукав можливості видати в іншому видавництві, але так ніде й не склалося. Але склалося так, що склалося, коли вже в мене склалося з видавництвом. Я цю книжку люблю, вона в мене є і у Франківську, і в моїх батьків, і у батьків дружини, і коли ми буваємо там, то є нагода погортати й перечитати цю товсту книжку. Тобто вона одна з тих, про котрі ви питаєте.
Звісно, приємно, що свої твори довіряють нам видавати відомі в Україні письменники. Юрій Андрухович, Степан Процюк. Це свідчить про те, що ми видаємо добре.
- Створивши видавництво, ти став менше працювати як журналіст, а повернувся до письменницької праці.
- Я її насправді ніколи не полишав.
- Давніше, ще не маючи видавництва, ти розповідав про неймовірну ідею - перекласти українською мовою легендарного гуцульського класика Петра Шекерика-Доникового. Опрацювати, а потім видати. І що це міг би зробити гуцульський поет, випускник Києво-Могилянки Мирослав Лаюк, який походить зі Смодної на Косівщині. Ідея ще жива?
- Робота ця дуже тривала і масштабна. Лаюк має перекласти твори українською літературною мовою.
- А хіба це можливо?
- Звісно.
- Ваше видавництво видало багато книжок про епоху Майдану…
- Ми одні з перших видали книжку "Євромайдан. Хроніка відчуттів". Оце та книжка, котрою можна пишатися, і вона мені дуже подобається. Хоча багато хто казав, що ми її видали надто швидко. Насправді ж робота над цією книжкою почалася одразу, на початку грудня 2013 р. Тобто Майдан почався в листопаді, а люди почали писати тексти. Я тоді уявляв усе таким світлим, бо уявити масштаби тоді було, звісно, важко. Ми вирішили, що зможемо видати книжку до кінця року, і що вона буде така позитивна, майже ідеальна - про силу духу, гідність і протест, про шляхетність. Власне, тоді й почали збирати тексти. Революція тривала, люди писали, ми формували книжку, авторів ставало дедалі більше. Частина авторів, які не були послідовними в писанні, відійшли, а залишилося п'ять, котрі й склали цю книжку. А коли дописувалися останні колонки, то більша частина книжки була готова. І ніхто не питав, коли ми встигли.
- Тобто книжка чесна, це справді хроніка?
- Так, а потім надійшла пропозиція від однієї київської поетеси упорядкувати збірку віршів, - так з'явилася книжка "Євромайдан. Лірична хроніка". Тобто перша була ініціативою нашого видавництва, а лірика - це ініціатива упорядниці. Ми не називаємо її імені, хоча вона теж поетеса і її вірш також увійшов до книжки. Вона була проти того, щоб упорядниця давала свій текст. Тому я запропонував їй дати вірш і не зазначати прізвища упорядниці. На цьому зупинилися. Бо вірш хороший.
- Проблема українських регіональних видавництв у тому, що їхні книжки не доступні всій країні. Як ви вирішуєте це?
- Коли у тебе є всього кілька книжок, то книгарні не дуже охоче ідуть на співпрацю, нова книгарня не дуже хоче починати співпрацю з невідомим видавництвом. Ну бо що то - одна чи дві книжки, заради чого? Але ми не зупинялися, ми пропонували нові й нові книжки. І з кожною в нас з'являлися книгарні, котрі хотіли мати нові, а вже потім - і замовляли старі книжки, видані до початку нашої співпраці.
Так тепер наші книжки представлені в усій Україні та інтернет-магазинах. Ми стараємося активно працювати в цьому напрямі, бо ми не просто друкарня, ми - літературна агенція. Наш заробіток іде від продажу книжок, а не від фінансування кимсь. Ми мусимо рухатися.
Часом буває, що адміністрація хоче нам допомогти. Так, нинішнього року Івано-Франківська обласна адміністрація закупила в нас книжки Юрія Андруховича, про Євромадан та ще кілька, які потраплять у бібліотеки області. Це був такий непоганий прихід коштів, за які ми змогли видати нові книжки. Але таке буває раз на рік. А основний заробіток наш, наша ставка - на те, щоб книжки продавалися добре, постійно й широко, в максимально великій кількості місць. На "Книжковому Арсеналі" найкраще продавалася книжки Степана Бандери, а у Львові на Форумі - "Послання любови" Андрея Шептицького.
- Ще до Революції Гідності ти звільнився з роботи, бо не погоджувався з тиском провладного керівництва. Які думки навідують тебе сьогодні? Чи пишеться на суспільно-політичні теми?
- У цій ситуації важко бути однозначним. З одного боку, полишалося багато чиновників, які розкрадають, прийшла й нова влада, яка робить… те саме. Але, з іншого боку, в Україні йде війна, і ця влада якось усе-таки нас захищає, організовує процес, можливо комусь вигідно затягувати все.
При цьому основний напрямок - рухатися в бік Європи. Ідеться не про те, щоб ми обов'язково з Євросоюзом об'єдналися, а про те, щоб ми якось відірвалися від Росії.
Хочеться будувати Україну, там, де я можу будувати. Наразі - видавати українські книжки і працювати в гуманітарній сфері. Тому останнім часом публіцистики не пишу. Бо в часи Януковича треба було кричати, привертати увагу до біди від його правління, наслідком чого стала нинішня ситуація. А нині треба працювати.
- Ти займаєшся видавничою справою, багато читаєш своїх сучасників. А що є на твоїй книжковій полиці в ці дні?
- Ну ось Василь Герасим'юк, - завжди до нього повертаюся. А потім ще, на щастя, щодня трапляється багато різних добрих книжок.
- Чи правда, що одна з найновіших книжок вашого видавництва - "Сезон ненаписаних віршів" Богдана Томенчука з ілюстраціями Тетяни Павлик - започатковує проект "Від слова до слова"? У чому його суть?
- Так, книжка щойно вийшла, і щойно відбулася презентація. Хороша лірика зрілого автора. А крім того, хороша його ідея. Всі кошти від продажу цієї книжки підуть на видання наступної книжки якогось молодого хорошого письменника, якого ще не знають, але варто, аби знали. Знову ж, умова видання залишиться незмінна: зароблені за ту книжку гроші підуть на ще якусь наступну, і так до нескінченності.