Апетит приходить під час біди: нинішній бум вітчизняного серіаловиробництва збігся з періодом воєнних драм та інших потрясінь. Правила гри на телеринку змінилися - найбільші гравці намагаються забезпечити власний репертуар власними силами, оскільки на серіальний продукт із РФ накладено табу. Телемонополії Р.Ахметова, В.Пінчука, І.Коломойського, Д.Фірташа тепер якнайактивніше знімають "своє кіно". Не для мене. Для цільової аудиторії.
Серія перша. ДІАМАНТИ
Труханів острів цими днями кінематографісти перетворили на "зону АТО". Front Cinema, орієнтований на ТРК "Україна", розгорнув масштабні зйомки 60 - серійної драми "Не зарікайся" (сценарій - Тетяна Гнєдаш, режисер - Дмитро Гольдман). Фільм перенесе глядача в пекло нашої новітньої історії. У центрі сюжету історія кримчанки, яку доля випробовує війною, в'язницею, зрадами і маньками-депутатами. Мабуть, це одна з перших багатосерійних мелодрам, яка масштабно торкнеться теми трагедії на Півдні та Сході нашої країни.
Тим часом у районі столичних Теремків живе напруженим клінічним життям "Центральна лікарня" (режисери - Віра Яковенко, Вікторія Мельникова). Цю медичну історію "1+1" адаптує для українців, відштовхуючись від новозеландської матриці.
А тепер центр столиці - "Володимирська, 15". Ще один твір нового телесезону - уже для каналу ICTV (Film.UA) від режисерів Валерія Рожка та Олега Туранського. Як оголосили творці, події відбуваються в "післямайданному Києві 2015 р.": злочинність зростає, повна дискредитація працівників правоохоронних органів, - треба щось вирішувати. Тут-таки і з'являється начальник Подільського райвідділу з багатозначним прізвищем Дикий, який ловитиме свою "чорну кішку" (в головній ролі Сергій Стрельников, що раніше грав Чапаєва).
І це лише кілька прикладів із сукупного знімального майданчика, на який перетворився Київ.
Нинішній відповідальний план "ювелірів" (телевиробників) - максимально заповнити ефір власним продуктом. Таке завдання передбачає: а) адаптацію форматів іноземних; б) продукування оригінальних сценарних ідей; в) використання місцевого творчого ресурсу; г) дотримання бюджетної пристойності, з урахуванням викликів часу.
Після відомої постанови уряду - табу на російське телекіно - окремі великі компанії вже втратили понад 20 млн. доларів. Колосальна цифра. Мілітаристські витівки М.Пореченкова й І.Охлобистіна телевиробникові коштують дорого.
Тим часом, із дзвоном битого посуду і криком продюсера, запускаються все нові й нові кілометри власного серіального контенту. Вже на сьогодні в запуску - десятки назв. Кількісний чинник у нас завжди попереду.
Як відомо, на серіальному виробничому ринку давно визначилися загальновизнані лідери. Такі як Film.UA, ПРО-ТБ, Star-Media, Front Cinema.
Війна, криза та інші обставини тлінного життя досить боляче вдарили по їхніх бюджетах, але не по їхніх амбіціях. Тим часом умовно середній бюджет однієї серії (у тривалому телекіно), впав, як гривня, і тепер ця планка - близько 20 тис. у.о. за серію. Раніше - вище.
Рекламний ринок теж далекий від ренесансу, деякі експерти кажуть, що він упав, не віджимаючись, на 70%. Це головна причина зниження бюджетів. Відмовившись від високогонорарних російських зірок (5-10 тис.у.о. за один знімальний день), вітчизняний серіаловиробник ніби "здешевив" виробництво, одночасно - розширивши його.
Експерти основними джерелами повноцінного фінансування серіалів називають, природно, рекламу, ще - "замовлення каналу", за яким, відповідно, стоїть той чи інший популярний діяч.
Пікантне запитання на тлі скаженого апетиту вітчизняних серіаловиробників: чи цікавляться їхнім продуктом сусіди з РФ або інші? Відповідь розмита. Наш нинішній серіалопотік переважно орієнтований на місцевий ринок. Важко уявити, що серіал "Володимирська, 15" покажуть на НТВ. Проте є інтерес до нашого нового продукту у країнах Середньої Азії, Ізраїлі.
Один із героїв О.Островського в "Безприданниці" казав: "Дорогий діамант дорогої оправи потребує!" Зважаючи на все, дорожчим за діаманти скоро стане в Україні акторське ремесло. На цій вулиці свято. Ювеліри стараються. Гонорари українських акторів коли й сповзли, то не так низько, щоб налякати зарплату бібліотекаря. Скажімо, ставка 2 тис. у.о. за один знімальний день - досить і досить підйомна для українського актора першої ліги.
За попитом (на конкретних акторів) нині лідирують творчі колективи Київського Молодого театру та Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра. Стас Боклан, Олександр Кобзар, Олеся Жураковська, Дмитро Суржиков, Ірма Вітовська, Леся Самаєва, Володимир Горянський, Дмитро Лаленков, Віталій Салій та інші. В усіх у них різні ставки за знімальний день. Але саме їх (більше за інших) труба кличе.
Чого доброго на фасадах цих київських театрів з'явиться табличка - "Всі пішли на фронт". Читай - у серіали.
Перспективи вітчизняного серіального ринку - одна з найцікавіших інтриг нашого суто творчого часу. Чи встоїть він (бодай у теперішній конфігурації) - в умовах продовження падіння реклами, загальної кризи, урізання бюджетів та раздимання гонорарів
Серія друга. ЮВЕЛІР
Дмитро Гольдман (режисер прем'єрного українського серіалу "Клан ювелірів") - людина-легенда в артистичних колах. Треба бачити, як міняються обличчя місцевих артистів, коли вони тільки наближаються до нього. На обличчях з'являється маска улесливого поїдання очима. Мабуть, так само поїдали очима в артистичному світі (в іншу епоху), скажімо, Ніла Стратоновича з п'єси О.Островського "Без вини винуваті", від милості якого залежали фінансові та інші основи життєдіяльності артистичного організму. Режисер Гольдман - людина з серйозним творчим багажем: режисерський курс Марлена Хуцієва у ВДІКу, робота у Школі сучасної п'єси в Йосипа Рейхельгауза. Його батько - Адольф Гольдман - один із метрів авангардного мистецтва. Сам Дмитро може годинами говорити про "Чайку" Чехова - і в такому випадку, повірте, знайде в моїй особі адекватного співрозмовника.
Серіальний бізнес в Україні для нього почався з 20-серійки "Поверни моє кохання" ("Інтер"). Потім - тандем із Тетяною Гнєдаш у роботі над "Лялею", "Катею", іншими фемінами. А до того - гіперсерійні рейтингові телеблокбастери в РФ: "Принцеса цирку", "Обручка".
- Дмитре, сьогодні серіальні кастинги - зі зрозумілих причин - мусять задовольнятися виключно українськими артистичними силами. Що скажете про особливості нашої акторської школи, яка "запилює" нині практично всі серіальні лінійки?
- Скажу таке. Актори хочуть працювати, хочуть зніматися. І справді, на зйомках зайняті переважно українські актори. Щодо школи - питання непросте. Хоча спробую відповісти чесно, як думаю. Вважаю, що коли в Росії школа акторська відстає від європейської (і загальносвітової) років так на п'ять, то в Києві - років на 9. Ми з Тетяною Гнєдаш намагаємося дещо змінити... Наприклад, хочемо відкрити школу для професійних артистів.
- Але акторських шкіл хоч греблю гати. У кожному обласному центрі, а скоро і в кожному виші вчитимуть "на артистів".
- Це інше. Могла б бути школа підвищення кваліфікації професійних акторів, з урахуванням специфіки серіального виробництва, сучасного телебізнесу, а головне - руху світових акторських шкіл. Світ змінюється, він іде вперед. І технології "роботи актора над собою", відповідно, змінюються. З'являються нові вимоги. В Україні дуже хороша надбудова театральної освіти, але, схоже, фундаменту немає.
- Проте "корочки" є в усіх - липові або справжні.
- "Корочка" не зіграє, вона не замінить харизму, професіоналізм, людську сутність. Тим більше що справді сьогодні ситуація для багатьох українських акторів прямо фантастична. Тривалий період вони грали маленькі ролі в серіалах, були на другому плані, бо на першому плані - актори-зірки з РФ.
Тепер майже щодня відкриваємо цікаві таланти. Усіх не називатиму, згадаю окремих. Це, наприклад, чудові Костя Данилюк, Слава Довженко, Валерія Ходос. Вони знімалися в нас уже не в одному фільмі.
Абсолютно фантастичний Дмитро Суржиков: у Москві такого актора не знайдеш.
Це талановиті люди, і вони зараз виходять на перший план.
- У чому полягає, персонально для вас, проблема кастингу - як такого. Як правильно вгадати артиста на ту чи іншу роль? Тут вирішує ваша інтуїція чи поради колег? Це ж не жарти - зібрати таку кількість людей у стосерійний фільм і при цьому не помилитися.
- Безумовно, потрібне точне влучення в темперамент, у внутрішній стан артиста. Ось, наприклад, у нашому новому фільмі на головну роль затверджений Віталій Салій із Київського театру драми і комедії на лівому березі Дніпра. Можливо, для цього сюжету ("Не відрікайся") і для образу конкретного героя його фактура спірна. Ви пам'ятайте, який він - рудий, веселий, безжурний. Але ми пішли на ризик. Затвердили. Сподіваюся, буде вищий клас.
- Актори, не тільки вітчизняні, котрі потрапляють у конвеєр серіальних лінійок (100 або навіть 200 серій), проходять не тільки випробування впізнаваністю на Бессарабці, а й випробування фінансовим раєм. Чи часто великі гроші розбещують відкритих вами артистів?
- Звісно, буває. Але не хочу про них говорити. Інколи справді запрошуєш людину в проект, вона приходить і просто відпрацьовує гроші. Але це життя і це люди.
- На даному етапі, коли РФ практично відрізана від копродукції з українськими виробниками, який індекс самоокупності наших серіалів?
- Мені не дуже відомі деталі по всьому ринку. Але інколи дивуюся, як виконавчий продюсер компанії Сашко Ткаченко примудряється існувати в рамках теперішніх бюджетів. Бо бюджети - мінімальні.
- Усе-таки не секрет, що бюджет однієї телевізійної серії впав - причому різко. Хіба не так?
- Скажімо, в часи, коли ми знімали "Принцесу цирку" (2007-2008), одна серія коштувала близько 72 тис. дол. Тепер такі бюджети уявити неможливо. Той час минув. Є певна тенденція - на зниження. Але це не триватиме нескінченно. Є риска "стоп". Оскільки цей бізнес уже існує на межі. І, я вважаю, буде встановлено край - край розумного.
Власне, я сам люблю йти по краю. Це теж певний коридор. Один мій учитель казав: чим вужчий коридор імпровізації, тим більші її можливості. На мій погляд, формула прекрасна.
- Ельдар Рязанов свого часу шукав акторів для фільмів скрізь, де міг: у Санкт-Петербурзі, в інших містах. Такі пошуки давали результат. Яка географія ваших пошуків? Не може все бути зациклене тільки на столиці?
- Буває по-різному. І пошук, і знайомство - з тим чи іншим актором. Ось приходить актор - я розмовляю, записую його, зчитую цікаві мені речі цієї особи.
Якщо говорити про великих акторів, в одному з наших серіалів знімалася Ада Миколаївна Роговцева. Що сказати? Вона просто наповнювала своїм життям і образ, і простір усередині фільму. Це - велика акторка, у неї відмінна школа.
Але тепер немає колишньої системи розподілу театральних шкіл - як це було в часи СРСР. Коли ти знав, де шукати потрібного тобі актора, в якій саме школі.
Свого часу я їздив по Росії й Україні в таких пошуках. І однак зіштовхувався з тим, що центр пошуку - столиця. В Україні - Київ. Усі сильні й сміливі актори давно тут. Але, звісно, якщо ви скажете, де шукати нові цікаві індивідуальності, то, природно, сяду в машину й поїду на пошуки.
- Дмитре, не знаю, як для вас, але мені давно цікавий такий парадокс: сто серій підряд актор/акторка в головній ролі, щовечора її не позбутися, а при цьому - не зірка. І після всього особливо не хочеться бачити її/його в інших ролях. Прикладів багато, імен не називатиму. Тоді як деяких акторів минулого на все життя за маленьким епізодом запам'ятовували.
- Знаєте, ще Станіславський казав, що важливо акторові для успіху: удача, удача, удача, але обов'язково за наявності таланту.
Успіх - непередбачувана річ. Зірки сходяться то так, то сяк. У 30 років він - зірка, а в 40 - уже ніхто й не згадає. Можливо, тільки Всевишній... У кожному разі, наша справа - щодня трудитися, викладатися на 100%.
- Хочу запитати ще про тоталітарність серіальної матриці "Попелюшка" - невичерпне джерело нескінченних варіацій на одну й ту саму тему. Ви прогнозуєте, скажімо так, зміну парадигми, ухил в інші історії?
- Відомо, що у світі є 7 головних історій, а решта - варіації й модифікації. Не думаю, що тема Попелюшки зникне з телевізійного репертуару. Вона видозмінюватиметься, варіюватиметься. Візьміть, наприклад, Елвіса Преслі - він теж своєрідна "попелюшка". І Мадонна - "попелюшка", і Пугачова - "попелюшка".
Даруйте, я сам "попелюшка" певною мірою. Ріс в інтелігентній єврейській сім'ї, готувався до одного, потрапив на інший бал. Мій тато - чудовий художник, він пішов із життя два роки тому. Це була прекрасна людина, яка одного разу відмовилася від усього й пішла в те, що вважала правильним, - творчість. І я хочу зробити все можливе, аби подарувати його картинам нове життя… Попри свою велику зайнятість - роботу в Україні, викладання в театральному коледжі Москви.
До речі, не можу без педагогіки (займаюся цим із 1998-го). Це мій тренінг і самосистематизування. І річ, природно, не в грошах, не в перельотах, а в моїй потребі. Оскільки довгий час викладав у "ГІТІСі" та ВДІКу. І тепер викладаю - не за методичками, а виходячи з власного розуміння особливостей професії.
- Ви вже понад два роки в Україні. Часи змінилися, і вони тривожні. Вам комфортно тут - у нас - жити?
- Комфортно. Моя старша донька навчається в хорошій київській школі. Молодша ходить у хорошу групу розвитку. Вони розмовляють російською мовою. Україна - вільна країна. І я бачу її близькість до Європи. Близькість навіть у тому, як одягаються, спілкуються, як мріють. Певний час мені було непросто - хотілося додому. Але останні півроку - чи то Київ мене прийняв, чи то я пустив його в себе. Недавно був у Москві і вже скучав за Києвом. Тут і швидкість тихіша, і ритми інші. Загалом, комфортно.
Знаєте, зі мною до Києва виїхала дружина - чудова акторка Світлана Зельбет. Виїжджаючи, вона залишила в Москві Театр Станіславського, де пропрацювала 10 років. У Києві півроку була без роботи. І все це пережила. І в усіх скрутних обставинах вона мене підтримувала. Взагалі, якщо говорити про мою роботу, саме тут вона часто була рушійною силою. Її віра і моя відповідальність перед нею й примушують рухатися вперед.
- Зараз, як відомо, провідні гравці українського телеринку кидають валізи грошей на власне серіаловиробництво. Інколи це нагадує кураж Анастасії Пилипівни, яка жбурнула гроші у вогонь. Чи готовий наш ринок до різкої зміни правил гри? Чи не звалимося у схематичність і одноклітинність продукту - через поспішність виробництва та неузгодженості самого ринку?
- Думаю, скоро дізнаємося відповіді. Так, природно, змагання "хто кого переграє" може загрожувати наслідками. Вважаю, що всім виробникам, великим гравцям, треба зустрічатися й серйозно говорити. Період же важкий. Кидання грошей прекрасне, але не нескінченне. Люди, які сьогодні хочуть миттєво вирішити проблему серіалів, діють ситуативно. А треба вирішувати проблему комплексно. Тому треба домовлятися. Але тут уже в кожного свій шлях. Від себе скажу, що, наприклад, Тетяна Гнєдаш у цьому плані - мудрий тактик і стратег. Шлях, який вона вибирає, результативний.
Але жорстке протистояння на ринку, не кажучи вже про "війну" на ньому, - завжди погано. Тому інколи треба зупинятися й осмислювати процеси. Тим більше що потенціал українського телевізійного ринку величезний.
- Те, що тепер знімаєте, може бути показане в РФ? До цього продукту там є інтерес?
- Наскільки мені відомо, наш продукт є в Казахстані, Ізраїлі, інших країнах. Про ситуацію з РФ нічого не можу сказати.
- Якщо говорити про українських акторів у системі серіальної продукції, чи немає побоювання, що скоро буде все важче знайти на великі ролі представників старшого покоління? Їх і в театрах не так-то просто знайти.
- Звісно, є й такі моменти, оскільки старші актори або спиваються, або стають дуже дорогими. Можливо, ви знаєте, що в Росії "дорогий" актор іноді оцінюється в 15 тис. дол. за один знімальний день…
- Мені важко уявити, що він повинен зробити за ці гроші в серіалі.
- Ну як? Знімається 10 серій - купує дорогу квартиру. Тепер, звісно, все втягнулося. Гонорари знизилися. І, безумовно, в усьому має бути доза пристойності. Згадую часи проблем на НТВ (період Гусинського), коли в Москві був мітинг на підтримку телеканалу. І мій товариш тоді зауважив: "Народ за них не піде! Подивися, он їхня ведуча вийшла говорити з народом у шубі, яка коштує стільки, скільки квартира…"
Тобто мають бути правила пристойності. Актор, постійно знімаючись у серіалі, отримує багато - у кожному разі. Навіть якщо він отримує 3 тис. грн за знімальний день, а знімається 20 днів, це дуже великі гроші. При цьому багато хто вважає, що це - легка професія.
Та ні, професія надзвичайно важка, якщо ти - професіонал і ставишся до своєї справи серйозно.