На сцені Національної опери України на свята показали балет, прописаний у репертуарі Одеської національної опери, - "Спляча красуня" П.Чайковського (автор режисерської версії - Марія Полюдова, хореографія - Маріуса Петіпа, диригент Александру Самоїле).
Нашим театралам відомо, що в нинішні часи влаштувати повноцінні гастролі великої оперної вистави або великого балетного проекту - навіть у вигляді обміну між українськими театрами - ой як непросто. Виходячи з особливостей самого жанру, який передбачає не одну валізу реквізиту, а, скажімо, дві хури декорацій - це вже ого-го який бюджет!
Щодо цього столичні гастролі південної "Сплячої красуні" - добра справа благодійного "Фонду Бумбураса", який не так давно представляв в Одесі київського "Грека Зорбу" (балет), а тепер ось і киянам запропонували оцінити південну версію знаменитого шедевра П.Чайковського і М.Петіпа.
Цей балет одесити готували до 177-річчя Петра Ілліча. Природно, з усією повагою до першоджерела. Осучаснювати сюжет одесити не стали, хоча могли б перенести дію в одну з гарячих точок планети.
Утім, такими перенесеннями в сучасному театральному світі вже давно нікого не здивуєш. А якщо й здивуєш чимось, то це, як тут, дивовижними й практичними рукотворними мальовничими задниками сценографа Євгена Гуренка. Звісно, вони не тільки тішать око, а й є невід'ємною частиною поетики балету.
Проте площа одеської сцени трохи менша за сцену в столиці (хоча зал одеського театру якраз більш місткий). Тому ігри з простором навіть додали одеському балету - енергетики, повітря. Ця казкова історія саме в Києві, як кажуть і учасники, і спостерігачі, зсередини й ззовні сприймалася небагато більш піднесеною, більш урочистою.
Сюжет казки Шарля Перро, який ліг в основу лібрето І.Всеволожського й М.Петіпа, пропонує справді казковий парад героїв - у різних сценах, картинах. Тут, як кажуть, постановникові й виконавцям є де розвернутися, оскільки світ балету - воістину казковий світ, ілюзія, яка прихищає людину від жорстокої реальності.
Щодо цього одеська "Спляча красуня" - хореографічна казка про потребу й безальтернативність ілюзій, завдяки яким гарбуз стане каретою, Червона Шапочка подружиться з Вовком, а Хлопчик-мізинчик перетвориться (коли-небудь) на високого, ставного принца.
До речі, не всіх зі згаданих вище персонажів у цій редакції запросили на свято балету. Водночас хочеться, щоб така вистава тривала якомога довше. Захоплюючи чарівною музикою і вишуканим дійством якнайбільше шанувальників.
Окраса проекту - вихованці дитячого театру класичного танцю "Фуете". Юні виконавці зачарували столичну публіку "Вальсом квітів". У чомусь ці діти не поступалися навіть майстерності дорослих танцівників: виразність пантоміми, відточеність миттєвого жесту, бездоганні класичні стопи.
І, певна річ, вінець твору - партія сплячої красуні Аврори, в якій Олена Добрянська, крім чудової елевації, демонструє незаперечні акторські якості.
Автор режисерської версії заслужена артистка Республіки Молдова Марія Полюдова використала хореографію Маріуса Петіпа, яку він вигадав для прем'єри, що відбулася в Петербурзі в січні 1890 р., а також фрагменти хореографії Костянтина Сергєєва і Федора Лопухова. Сонм фей на чолі з Феєю Бузку (Ольга Воробйова) як чарівні палички використовує… різнобарвні льодяники, такі милі дитячому віку, але танцюють усі по-дорослому. У Марії Рязанцевої в образі Феї Діамантів блискуча дрібна пальцева техніка. Утім, усі виконавці на висоті.
Не можна не віддати належного в цій виставі й роботі художника костюмів: Сергій Васильєв з доречною для королівського двору пишнотою одягнув монархів і придворних, кожне вбрання виключно індивідуального крою.
"Спляча красуня", поза сумнівом, затримається в одеському репертуарі: казки нині потрібні. Тим більше казки добрі, яскраві, дорогі, професійно виконані. Київські шанувальники балету високо оцінили професіоналізм одеситів, а також їхнє бажання знову опинитися в гостях у казки, яка рятує від реальності.