UA / RU
Підтримати ZN.ua

Пінчук в комуні

Осінь несподівано зробила подарунок любителям сучасного мистецтва. У ПінчукАртЦентрі відкрилася виставка "ПАРКОМУНА. Місце. Спільнота. Явище".

Автор: Ганна Пароваткіна

Осінь несподівано зробила подарунок любителям сучасного мистецтва. У ПінчукАртЦентрі відкрилася виставка "ПАРКОМУНА. Місце. Спільнота. Явище".

"Паризька комуна" - це час, а не місце. До такого знаменника зводяться характеристики знаменитого київського арт-сквоту 1990-1994 рр. від більшості живих його свідків та творців. Імена людей, котрі мешкали чи просто проводили помітну частину свого вільного часу на вул. Михайлівській, 18а (тоді - Паризької комуни), сьогодні входять у шорт-лист засновників українського сучасного мистецтва. А про час через місце - про те, як у хвацькі 1990-ті "починалося" сучасне українське мистецтво, - намагаються судити вже їхні дорослі діти.

По-перше, сам собою експозиційний майданчик, на якому представлено "Паркомуну", давно "намолений" саме для проекту. Головний популяризатор і літописець знаменитого сквоту, "звідки є пішла" українська нова хвиля, мистецтвознавець Олександр Соловйов саме під час роботи на вул. Басейній у співавторстві з Алісою Ложкіною написав свою "Новітню історію українського мистецтва. Point Zero".

Навіть дивно, що й після цього в ПАЦі великої тематичної виставки, присвяченої "паркомунцям", не було.

Публіка очікувала.

PinchukArtCentre / Sergey Illin

Та цікавіше - навіть не це. А те, що про "наше все" довірено говорити не очевидцеві й учаснику Олександру Соловйову (хоча без його всебічної допомоги, звісно, не обійшлося). Перша масштабна виставка-дослідження "місця, спільноти, явища" подає погляд на речі молодшого покоління - дітей художників 1990-х.

Кураторам Тетяні Кочубінській і Ксенії Малих (доньці художника Олексія Малих) - за тридцять. І, з огляду на вік та міру залучення у справи дорослих, вони дивляться на історію "Паркомуни" трохи абстраговано. По-порівнянню з батьками - то й взагалі, можна сказати, з боку. Але велике, як відомо, бачиться на відстані. Хоча, можливо, при цьому і втрачається особлива деталізація?

"Паркомуна" в Пінчука - справді "нічого зайвого". І все ж про худпрактики киян 1990-х, оглянувши експозицію на другому поверсі арт-центру, можна отримати добре уявлення. Особливо в цьому плані імпонує окремий зал, присвячений взаємному цитуванню різних авторів. Ну та й в інших здається, що свої прийоми Олександр Гнилицький, Ілля Ісупов, Дмитро Кавсан, Павло Керестей, Юрій Соломко, Олександр Клименко, Василь Цаголов та т.ін., - на диво, куратори, практично, нікого не забули і зібрали ж роботи 1990-х! - винаходять у тебе на очах.

PinchukArtCentre / Sergey Illin

Головне - чітко і ясно зрозуміло, хто з київських художників (та одесити Дульфан, Ануфрієев і Ко, що примкнули до них) мав прямий стосунок до комуни. Бо непрямий мала, здається, взагалі вся прогресивна арт-молодь того часу.

Окремо про внутрісистемні зв'язки розповідає карта авторства Кирила Проценка, якою відкривається експозиція. А за кількістю робіт того або іншого художника на виставці можна судити про негласний "табель про ранги" "паркомунців".

Утім, саме до нього - до горезвісного табеля - є запитання. Практично, в кожному тематичному залі, навіть не по одному разу, є живописні роботи Валерії Трубіної та Олега Голосія.

Останнього так багато, що починає здаватися: "ПАРКОМУНА. Місце. Спільнота. Явище" - його персональна виставка. До речі, будемо сподіватися, що одного разу в недалекому майбутньому така в Києві справді відбудеться, - давно час. А колеги слугують стафажем, тлом.

PinchukArtCentre / Sergey Illin

Завершальний зал експозиції тільки зміцнює на цій думці. Він - про те, що після трагічної загибелі Голосія "Паркомуна" теж поступово "закінчилася". ("Паризька комуна закінчилася. Залишився сам світ без ідей", - навіть читаємо цитату критика, ще одного співучасника "Паркомуни" Олега Сидора-Гібелінди.)

Насправді фінішував сквот ще весь рік. І причини його вгасання, звісно, набагато складніші - включно, наприклад, із появою попиту на творчість художників-учасників.

Романтизація (тепер уже молодими кураторами й істориками мистецтва) історії "Паризької комуни" свідчить насамперед про рівень засвоєння міфу про початки сучасного мистецтва в Україні. А коли ширше - схоже, непомітно і в самій українській Незалежності виростає, виткана з різних аналогічних міфів, своя міфологія.

PinchukArtCentre / Sergey Illin

І це чудово. Адже повністю витіснити зі свідомості, знищити міф неможливо. Що ж стосується запитань до кураторів Тетяни Кочубінської та Ксенії Малих... Так, насправді, це був риторичний прийом: написати про "запитання". Адже самі куратори підкреслюють: їхня виставка - тільки постановка питання. Будуть ще інші, присвячені різним аспектам дослідження феноменів.