Завершуючи сезон, Національний художній музей України відкрив сенсаційну виставку - "Олександр Богомазов: творча лабораторія", репрезентувавши найповнішу "міжмузейну" збірку робіт одного з найвидатніших митців світового авангарду ХХ століття.
Після виставки "Бойчукізм. Проект великого стилю" (2017 р.) у "Мистецькому Арсеналі", яка вмістила весь, майже без винятків, доробок українських бойчукістів, здивувати масштабністю "каталожного" осягнення будь-чийого художнього спадку в Києві навряд чи можливо.
Тому кураторку проекту "Олександр Богомазов: творча лабораторія", завідувачку наукового відділу мистецтва XIX -початку XX століття NAMU Олену Кашубу-Вольвач можна звинуватити хіба що у незвичній, як на сьогодні, елітарності. Замість створювати вже типову для сучасних музеїв суцільну "розвагу", Нацхуд пропонує витончений науковий підхід до художнього тексту. І це виглядає настільки фантастично й "органічно", що відірватися від перегляду та блукання залами "тимчасової" експозиції просто неможливо!
Пані Кашуба-Вольвач із колегами-музейниками досліджують не стільки зовнішній, скільки, так би мовити, якісний зміст творчості Олександра Богомазова. Жаль, звісно, що не кожному відвідувачеві пощастить прогулятися виставкою з самою кураторкою і від неї особисто дізнатися, що, наприклад, власні картини, кожен образ, художник довго виношував "у голові" - а на папір переносив у вже майже завершеному вигляді.
Чи що майже всі жіночі портрети й замальовки Богомазова є різними варіаціями портрету його коханої дружини і колеги-художниці Ванди Богомазової-Монастирської.
Зрештою, саме від кураторки можна дізнатися ще й про метахудожні речі, на кшталт інформації про сучасні колекційні збірки Богомазова (одна з найрепрезентативніших належить бізнесменові Костянтину Григоришину: вона сьогодні заарештована і зберігається в Росії). Тож побачити велику частку найкращих картин футуристичного періоду метра можна хіба що в репродукціях.
Виставку зроблено настільки гарно, що навіть людина, котра жодного разу в житті не чула ні про художній авангард ХХ ст., ні навіть про самого Олександра Богомазова, легко зметикує що до чого. Навіть із біографією. І зробить власні - правильні! - "мистецтвознавчі" висновки лише завдяки уважному перегляду експозиції.
Наприклад: чи не першим Богомазов волів писати сучасний, урбаністичний, весь у динамічному русі людей та машин Київ. А не мальовничу "селянську" Україну, де - лани та заквітчані, під стріхами, хатки…
Різні етапи проробки ним картин найкраще можна оцінити завдяки "виставці у виставці" - окремому залу, присвяченому створенню циклу "Праця пилярів", над яким 50-річний митець працював перед смертю (художник помер у 1930 р. від сухот).
Художник устиг написати дві картини - "Пилярі" (1927–1929) і "Правка пилок" (1927).
Остання робота дуже постраждала ще в часи поїздки на Венеційську бієнале і в наступний всесвітній "тур", відразу після створення. А потім зберігалася у "Спецфонді" NAMU, який дивом не був знищений.
Робота "Правка пилок" виставляється вперше за 90 років, після трирічної реставрації.
Як пояснила DT.UA завідувачка відділу реставрації музею Наталя Чамлай, під час надкопітких робіт було відновлено 40% поверхні живописного полотна. (Майже всієї правої половини не було).
Аби цього дива не видалося мало, до експозиції вміщено ще й реконструкцію - навіть у кольорі! - третього, ненаписаного Богомазовим через передчасну смерть полотна циклу "Накат колоди" (1927-1930).
А численні ескізи, що експонуються поруч, не лише допомогли реконструювати ненаписане полотно, - саме завдяки їм досягається максимально повне відчуття занурення у "творчу лабораторію" художника. Наче справді потрапляєш до богомазівської майстерні.
Це навіть не 3-D, а справжнє 5-D заглиблення в самі думки Олександра Богомазова, унаочнення того, "як зроблені" його роботи різних періодів 20-річної творчості.
Звісно, саме до таких досліджень "мистецьких лабораторій" різних художників нині взагалі тяжіє Нацхуд. (Згадаймо, наприклад, дворічної давності ювілейну виставку Тетяни Яблонської).
Та стабільність виставкової політики NAMU не виключає очевидного факту: проект "Олександр Богомазов: творча лабораторія" - це та сама рідкісна музейна "річ у собі", на яку згодом рівнятимуться наступні виставкові проекти, і не тільки "будинку з левами".
Ця виставка - дуже велика удача саме для творчості художника Олександра Богомазова. Бо рідко сприйняття, навіть мистецтвознавче, настільки ідеально резонує з самою сутністю, "душею" мистецтва будь-кого з митців. Тому після "Лабораторії" розуміти Богомазова ми точно будемо набагато краще.
Кураторка проекту
"Олександр Богомазов: творча лабораторія
Олена Кашуба-Вольвач:
- Остання повна виставка Богомазова проходила в НАМУ ще у 1991-му. Але там було багато робіт із приватних колекцій, які тепер за кордоном... Повернутися до художника 30 років потому - дуже велика справа.
За цей час з'явилося багато нового фактажу з історії світового й українського авангарду, а також - нових матеріалів до творчої біографії самого художника. Тепер ми знаємо багато назв його творів, які раніше були невідомі дослідникам. І весь цей масив інформації потрібно вводити в науковий обіг. А потім - і в ширший. Крім того, будь-яка підготовка виставкового проекту - це й само собою відповідальне і ґрунтовне наукове дослідження.
- Скільки, взагалі, часу ви працювали над проектом?
- Початкова ідея полягала в тому, аби зробити лише виставку на тему "Пилярів", поєднавши музейну колекцію та колекцію Архіву-музею літератури і мистецтва. Але цей намір не було реалізовано. Проте ідея жила, наповнюючись новими смислами. Поки нарешті не зупинилась на - "А чому би, власне, не створити велику виставку Богомазова?" І ми це зробили. Практична підготовка тривала з 2017 року. Експозиція містить близько 200 робіт.
- До речі, а чи можна сподіватися знайти невідомі твори художника? Як це досі трапляється навіть із Малевичем, чиї
полотна "знаходять" ледь не на горищах старих будинків?
- Теоретично - будь-що може трапитися… Але на практиці Олександра Богомазова колекціонери прицільно купують із кінця 1960-х років. Вони точно знають, чому й навіщо це роблять. До того ж, на відміну від того ж Малевича, Богомазов був дуже локально зібраний, його твори розходилися передусім у Києві. Тому вони й не могли потрапити "на горище" в невідомому маленькому місті.
Якщо ми вже згадали Малевича, то чи не вважаєте ви, що, порівняно з автором "Чорного квадрата", Богомазов залишається недооціненим у самій Україні художником?
Це слушне питання. Щоб художник був відомим або принаймні впізнаваним у самій Україні, потрібно постійно робити його виставки. Про нього весь час треба говорити, знімати фільми й телепередачі…Тобто необхідно вести велику просвітницьку роботу. В Малевича з 1980-х рр. було вкладено дуже багато наукових зусиль і фінансування. На жаль, ситуація з Богомазовим - інша. Та й, взагалі, з жодним українським художником не було нічого схожого… Тому завдання таких проектів, як наш, - спонукати широкий загал глядачів до пізнання творчості Олександра Богомазова. А колекціонерів - до тіснішої співпраці з музеями. Якщо ми хочемо, аби нашого генія краще впізнавали на Заході, ми маємо виставляти його у статусних музеях на кшталт NAMU. Це дуже позитивно впливає на сприйняття українського художника західною спільнотою.