У київському Палаці «Україна» відбувся ювілейний концерт «Піккардійської терції». Легендарному музичному колективу вже 20. Практично він ровесник української незалежності. В інтерв’ю DT.UA учасники вокальної формації розповіли, як ставляться до «мовного закону», а також чому вони вважають себе аполітичною групою.
День народження «піккардійців» - 24 вересня. Саме цього дня 20 років тому (24 вересня 1992 року) відбувся перший виступ новоствореного секстету у Львівському національному університеті ім. І.Франка.
У свій день народження «піккардійці» дали концерт у Львівській опері. А ось 29 вересня заспівали вже в Києві.
Шість музикантів (їх склад не змінювався 17 років!) - Володимир Якимець, Андрій Капраль, Андрій Шавала, Ярослав Нудик, Роман Турянин і Богдан Богач - виконали як уже відомі речі, так і композиції з нового альбому. Багато пісень «піккардійців» - українські за духом і по суті. Уже на київському концерті секстет вчинив розправу над зомбоящиками під пісню «Не вір словам!». Це протест проти того, на «що» телебачення зараз перетворюється і «куди» у зв’язку з цим рухається суспільство. Цього вечора Руслана, Марія Бурмака, Тарас Чубай, Павло Табаков і група ТНМК стали запрошеними солістами «терції». Який же день народження без гостей!
Якщо згадати історію групи, то спочатку це був 12-голосий змішаний хор студентів Львівського музучилища ім. С.Людкевича. Після «кастингу» хор перетворився на квартет - Володимир Якимець, Ярослав Нудик, Андрій Капраль і Богдан Богач. Пізніше до них приєдналися Андрій Базиликут і Роман Турянин. Цікаво, що заміна в колективі відбулася лише один раз - 1996-го. Тоді Базиликута замінив Андрій Шавала.
Далі творчий політ «Піккардійської терції» був стрімким і впевненим. Вони - дипломанти фестивалів «Червона Рута», «Доля», «Мелодія». Тричі учасники міжнародного фестивалю акапельного співу Vokal total у Мюнхені. 2006-го саме «Терції» випала честь презентувати українську культуру депутатам Європейської комісії в Брюсселі. А вже 2007-го музикантів було запрошено на престижний фест Top trendy у Сопоті (Польща).
Географія виступів «піккардійців» широка: Польща, Німеччина, Іспанія, Італія, Франція, Канада, США, Бельгія, Швейцарія і навіть Сінгапур.
У березні 2008-го «піккардійці» стали лауреатами Національної премії ім. Т.Шевченка.
- Уже четверте покоління українців виростає на нашій музиці, - розповідає лідер групи Володимир ЯКИМЕЦЬ. - І на ювілейний концерт прийшли ті, хто любить нас по-справжньому. Адже 20 років для колективу в нашій країні - це справді багато. І люди нас не зрадили. Є такі, хто впродовж двох десятиліть уже регулярно ходить на наші концерти.
Музиканти кажуть, що самі майже не змінилися. Лише «подорослішали». І тепер на чимало речей дивляться філософськи.
Команда багато років працювала практично безплатно, заради того, щоб створити свій світ - світ «Піккардійської терції».
- Думаю, цей наш світ дуже позитивний, адже в залі - аншлаги, - розповідає Ярослав НУДИК. - Ми маємо право так казати, оскільки юність минула… Може, життя нас жорстоко й не било, проте завжди посилало випробування. У нас не було різких злетів і падінь. До своєї мети йшли поступально.
Музиканти постійно в русі. І нові пісні (у трохи іншому аранжуванні) не гірші від улюблених хітів. Вони залишилися романтиками. І злагоджено говорять: «Ми не відчуваємо тягаря минулих 20 років, не стали старими».
Втім, в історії справді не так багато прикладів, коли впродовж 17 років шість музикантів співають а капела в постійному складі.
- Наш колектив - уже сім’я. А яка сім’я без скандалів? Але головне правило - давати одне одному право на помилку.
У групи давно своя «ніша». Адже тепер їхній формат - уже «неформат». А молоді музиканти, котрі сьогодні намагаються пробитися у схожому жанрі на велику сцену, можна сказати, чинять музичне самогубство.
«Піккардійці» згадують, як на початку 90-х за ними буквально бігали телебачення та Fm-станції. Просили щось нове. А тепер? Попсові канали не здивуєш і чотирма альбомами.
- Перші вісім років ми билися головою об стіну. Билися доти, доки стіна не впала. Далі майже щороку в нас виходить компакт-диск. Для цього потрібна небувала витримка, адже наш жанр потребує дуже великої роботи і терпіння, - каже Андрій КАПРАЛЬ. - Тепер же ми виконуємо ті пісні, які подобаються нам. І якщо вони подобаються ще комусь, то ми влучили в точку. Гроші - не самоціль! Ми стали мудрішими. Тепер, наприклад, у Польщі, музиканти, котрі співають у такому жанрі, повсюдно звертаються до філософських текстів. Тобто з допомогою музики допомагають посилити смисл слова.
«Піккардійці» не приховують, що, попри 20-річний стаж, відчувають перед концертом тремор, певну творчу тривогу. «Ми ж не фанерники, а робимо мистецтво!» Тому їх і називають «живим» колективом у прямому сенсі цього слова.
- Погодилася б «Терція» співати за якогось кандидата в депутати? - запитання DT.UA до соліста Ярослава Нудика.
- Якщо ми в Києві у розпал гарячої передвиборної пори робимо сольний концерт - отже, ніхто нас не запросив! У кожному разі, ми б ретельно перевіряли цих кандидатів. Нам потрібно вірити цим людям не на 100%, а на 200%. Адже нам, як і вам, за ці 20 років багато локшини на вуха навішали. У зв’язку з цим намагаємося бути абсолютно аполітичною групою.
- Як ви сприйняли недавно прийнятий «мовний закон»?
- Негативно. Але мене, як патріота і як українця, тішить одне - більшість людей по всій Україні відреагували так само, тобто негативно.
- В яких країнах на гастролях вас зустрічали найтепліше?
- Боюся скривдити якусь країну… Наш репертуар - незмінний. Незалежно від того, де виступаємо. Чи то в Брюсселі, чи то в Парижі, чи то в Сінгапурі. Це на 95% - українські пісні, а 5% - данина країні, в яку нас запрошують. Так, звісно, є винятки. Коли мову якоїсь країни не можемо опанувати - малайзійську чи китайську, - то співаємо німецькою або англійською.
- А особисто ви де любите відпочивати? Де вам комфортно?
- Відпочиваю в Україні. Це Карпати або Шацькі озера. У нашій країні є багато прекрасних місць, навіть із лікувальним ефектом.
- Що виконуєте в довільному режимі - за столом, у компаніях?
- Це буває не так часто! «Людський фактор» стомлює. І треба одне від одного інколи відпочивати. Та все ж у нас є певна добірка пісень, які постійно співаємо, - десь 10-15 композицій. Серед них трохи лемківських, а також волинська й гуцульська пісні. Інколи розважаємося, роблячи застільні аранжування. Нам навіть пропонували записати ці пісні саме в такому форматі, а не претензійно-студійному. Тобто поставити мікрофони над столом, а далі пити, закушувати й співати. Але… До цього ми ще не дійшли, хоча, думаю, було б цікаво.
- Ви до свого 20-річчя видали відразу три нових альбоми. А це досить витратний захід. Чи не знищив Інтернет попит на аудіодиски?
- Частково знищив. Але не дуже. Ми до 20-річчя випустили подвійну вінілову платівку, яка так і називається «Піккардійська терція. 20 років», і на ній записано 20 композицій. Знаю, що жоден шанований меломан ніколи не скачає з Інтернету музику, а купить ліцензійний диск. Це для нього закон. Ще їх, меломанів, дякувати Богу, не бракує. А з Інтернетом боротися - нереально.
До розмови приєднується вокаліст Андрій Капраль.
- Андрію, скажіть, як самі ставитеся до цієї дати - 20-річчя на сцені?
- Для звичайної людини це студентський вік. Для колективу - досить багато. Ми 17 років працюємо одним складом, а це досягнення: тисячі кілометрів, прожитих разом. Є як позитивні, так і негативні моменти. У нашого колективу за ці 20 років сформувалася особлива філософія життя.
- Чи все вдалося, якщо дивитися з висоти прожитих років? Що б ви змінили, відмотавши плівку назад?
- Ні за чим не жалкуємо. Адже ми не вважаємо себе примітивними зірками-одноденками. Так, ми стали лауреатами Національної премії ім. Тараса Шевченка. Багато членів комітету проголосували за нас. Але ми не гналися за цією нагородою. Як не женемося за іншими регаліями або титулами. Людина ж не для цього має жити…