Остап Бендер знав чотириста порівняно чесних способів «відбирання грошей». Проте ідейні спадкоємці Великого Комбінатора не зупиняються на досягнутому.
Цього разу остапи бендери зайнялися виданням книжок! На київському ринку «Петрівка» з’явився новий роман «Рокировка» — нібито авторства Бориса Акуніна. Продавали книжку по 30 грн., і багато покупців охоче брали — ім’я Акуніна вже давно стало брендом, йому додаткове розкручування не потрібне.
На жаль, книжка була підробленою, і продавці ринку, судячи з усього, знали про це. Та й будь-який більш-менш уважний читач сам міг би здогадатися що до чого — досить було зазирнути у вихідні дані. Адже книжки Акуніна, як відомо, випускає видавництво «Захаров» (Москва). А «Рокировку» віддрукувало якесь «Фениксчер-пресс» (Санкт-Петербург).
Понад те, деякі продавці у приватному порядку розповідали, що текст «Рокировки» років п’ять тому вже виходив під іншим заголовком і з іншим (справжнім?) прізвищем автора на обкладинці. Тоді ще в книжці головним персонажем була не графиня Тетяна Фандорина-Бачуріна (правнучка Ераста Фандоріна), а інша особа. Втім, нинішній рівень розвитку комп’ютерних текстових редакторів дозволяє замінити ім’я персонажа по всьому твору за дві хвилини. До речі, цілком можливо, що справжній автор книжки й не здогадується про її нинішню долю: за наявності електронних бібліотек вибрати підходящий текст, трохи відредагувати його, вставити необхідні реалії і т.п. не важко.
У кожному разі, це нітрохи не складніше, ніж відшукати виробників такої продукції, — адже фірми, які торгують книжками на Петрівці, десь же свій товар придбали. При відповідному зацікавленні з боку міліції хіба складно знайти виробника-«пірата»?
Чи виникне це зацікавлення — інша річ. З одного боку, такі підробки, виявляється, з’являються на Петрівці не вперше. З іншого боку — вперше про них заговорили вголос, ГРТ й УТ-1 зробили сюжети на цю тему, є цілком достатньо свідчень (самі книжки, ті ж таки репортажі). Попередня «фальшивка» не удостоїлася такої уваги: роман «Первый Меровинг», який нібито належить перу Дена Брауна, тихо-мирно лежав на прилавках і потихеньку розкуповувався. Хоча чутки про його «неавтентичність» ходили давно.
Цікава деталь: зазирнувши в «Первого Меровинга», я виявив у вихідних даних те ж таки таємниче, явно не існуюче «Фениксчер-пресс» (Санкт-Петербург) замість «АСТ» (Москва), що є власником прав на видання Брауна в Росії. Крім того, у книжці не зазначено англійської назви роману (звідки ж їй взятися?).
До речі, щодо Санкт-Петербурга, продавці, та й представники «Захарова» не впевнені. Стверджують: швидше за все, це робить хтось із українських бендерів.
Так чи інакше, а постраждали і читачі, і автор, і видавці. Читачі заплатили за неякісний товар, автора тепер деякі з них запишуть у виробники цього неякісного товару. Негативна реакція на підроблену книгу письменника може позначитися на продажах нової його книжки, уже справжньої, — і це вдарить по видавництвах...
...Які, хоч як це парадоксально, самі сприяють створенню такої ситуації. Крім «Захарова», інші російські книжкові «монстри» цілком послідовно підіграють «піратам».
Чому? Згадаємо для початку, що головними ознаками «піратської» книжки є: відсутність у вихідних даних інформації про оригінальне видання (якщо книжка перекладна), поганої якості папір та друк, погана верстка, маса помилок, погано склеєна оправа... Нічого не нагадує, добродії?
Абсолютно правильно — всі ці ознаки ми з легкістю виявимо в книжках, виданих цілком законно!
По суті, видавництва давно вже апробували всі «відносно чесні» прийоми обдурення читачів, які тільки можливі в цьому бізнесі. І керувалися в кожному конкретному випадку навряд чи благими намірами нести світле, добре, вічне.
Приклади? Будь ласка. Найнесподіваніший і абсолютно законний спосіб придумав наш із вами співвітчизник, який офіційно, із заміною паспорта, змінив ім’я й прізвище. І нині видає під ними книжки. Як звати вигадника? Гаррі Поттер! На ринку ви можете знайти його енциклопедії про чарування й чарівних істот. Цілком, до речі, пристойно написані компіляції — але, погодьтеся, тиражі були б значно меншими, якби автора звали, наприклад, Ігорем Горшечниковим.
Інші письменники, які вже зробили собі ім’я, теж вважають за можливе заробити на популярності роулінговського Г.Поттера. Скажімо, москвич Дмитро Ємець написав десятитомник про пригоди Тані Гроттер.
Далі — більше. Згадаймо численні серіали про Конана, Ієро і Світ павуків. Пишуть їх російськомовні автори, ховаючись під псевдонімами, — і, зрозуміло, підробки ці жодного стосунку до праць Роберта Говарда, Стерлінга Ланьє і Коліна Уїлсона не мають. До речі, в останнього його справжній «Світ павуків» російською повністю так і не виданий: четвертий роман досі зависнув десь між видавництвом і друкарнею. Зате клонів уже, напевно, десятків три набереться.
У тому ж таки «АСТ» найближчим часом стартує інший «чесний» проект: видання книжок, написаних «за мотивами» чернеток Дж.Р.Р. Толкіна. При цьому цитати з Толкіна вітчизняні кустарі «вплітають» прямо в тканину своїх творів, не вказуючи, де — їхні шедевральні рядки, а де — текст Толкіна. Відповідно, після такого видання переклад самих чернеток (здебільшого цілком зв’язних, завершених історій обсягом у 12 томів) нам не світить у найближчих років п’ять.
Та й інше російське мегавидавництво, «ЭКСМО», теж не проти по дрібницях обдурити читача. Популярний американський фантаст Роджер Желязни за життя створив кілька тематичних збірників, у яких брали участь переважно автори не відомі в нас. Не біда! — на обкладинках цих збірників Желязни зазначений як єдиний автор. Точно так само «забули» згадати Джона Холма, співавтора Гаррі Гаррісона по трилогії «Молот и крест». При цьому те ж таки «ЭКСМО» видало написане у співавторстві продовження знаменитої гаррісонівської «Неукротимой планеты». Співавтором фантаста виступив, правда, росіянин Ант Скаландіс; залишається тільки гадати, яка ж частка участі в проекті самого Гаррісона.
Про такі елементарні речі, як неправильна англійська назва у вихідних даних перекладеної книжки, наявність в одному збірнику двох однакових оповідань, приписування автору текстів, які йому не належать, і т.д. і т.п., докладно не згадуватимемо. Інакше не вистачить і газетної шпальти.
Окремо варто сказати про анотації, які часто не мають жодного стосунку до змісту книжки. Те саме стосується й ілюстрацій на обкладинці. Найбільш вражаючий випадок — роман «Башня шутов» поляка Анджея Сапковського. Книжка розповідає про події гуситських війн у Чехії, проте на обкладинці ми бачимо... палаючі пагоди і самураїв!
А переклади, в яких авторська думка викладена неправильно? А тексти, де цілі фрагменти недосвідчений перекладач викинув, не розібравшись у їхньому значенні? А зникнення епіграфів?..
Усе це — не поодинокі випадки, а ознаки хронічного захворювання. У результаті виходить, що видавці самі, свідомо, привчають споживача до неякісного продукту. І в такий спосіб створюють ситуацію, коли «пірати» можуть цілком спокійно виготовляти свої підробки — їх розпізнає лише найуважніший і найнедовірливіший читач.
Зауважте: коли говорять про захист прав споживача, практично ніколи не йдеться про неякісну книжкову продукцію. Мовляв, усе одно — масове чтиво, чого від нього чекати! Проте «масовим чтивом» — і цілком якісним — є і «Парфумер» Зюскінда, і «Ім’я троянди» Умберто Еко, і романи того ж таки Артуро Переса-Реверте. Харківський письменник і критик Андрій Валентинов нещодавно сказав: «Ми одержуємо ту масову літературу, якої заслужили». Додамо: зокрема — завдяки низькому рівню культури книговидання. А неякісна масова література викликає купу наслідків, головний із яких: задурення і безграмотність тих-таки «мас».
У результаті в програші залишаються всі. Читачі — тому що вибору в них, по суті, немає. Автори — тому що найчастіше їхні книжки (особливо перекладні) мають гірший вигляд, ніж є насправді. До речі, той-таки Сапковський поставив «АСТ» умову: він особисто вичитуватиме переклад свого нового роману. Проте випадок це унікальний, переважна ж більшість авторів не мають ні можливості, ні часу працювати аналогічним чином. Та й не всі можуть висувати такі умови...
Нарешті у програші опиняються й видавці. Чи винесуть вони науку з цього, чи й далі копатимуть самим собі яму? Дуже хочеться бути оптимістом, але, боюся, доки «піратство» не набере таких самих масштабів, як торгівля неліцензійними компакт-дисками, видавцям усе ще буде вигідніше видавати на-гора такі напівфабрикати.
Хотілося б підкреслити: автор цих рядків не виправдовує книжкових «піратів». Однак праведний гнів видавців на сучасних остапів бендерів видається трохи дивним після того, як уважно вивчиш асортимент на тій-таки «Петрівці». Пригадуєте, Великий Комбінатор теж любив займатися «відбиранням грошей» у різного роду корейок...