Ця співачка родом із Казахстану, але вже двадцять років живе в Україні. У творчості любить експерименти. Виступала разом із джазовим піаністом Володимиром Соляником із програмою "Чорно-білий джаз", брала участь у постановці моноопери "Аліса в Країні Чудес" Льюїса Керрола на музику сучасного класичного композитора Святослава Луньова, виконувала музичні твори композиторки Людмили Юріної Lady Lazarus на вірші Сільвії Плат, співпрацює з композиторкою Вікторією Польовою. У рамках ГогольFest разом із вокальним ансамблем Alter Ratio брала участь в українсько-американському перформансі A Celebration Service композиторки Мередіт Монк. Голос Назгуль звучить і в документальному фільмі британського режисера Філа Стронґмена "Kiev Unbroken/Київ незламний". І це лише невелика частина проєктів, у яких була задіяна Назгуль Шукаєва.
Утім, потрапити на живий виступ співачки в Україні не так просто, адже вона дає лише два концерти на рік - влітку і взимку. Її виступи завжди непередбачувані й виходять за межі звичних уявлень про спів. Вона сміливо поєднує в одному концерті джазові композиції, класичний авангард та етнічну мелізматику. Традиційно Назгуль Шукаєва виступає у серпні на сцені Bouquet Kyiv Stage - простору високого мистецтва у "Софії Київській", та в грудні з різдвяним концертом.
Нинішнього року концерт Angel Star відбудеться 26 грудня у Київському академічному театрі ляльок. Він закриє сезон - серію концертів і виставок, організованих Домом "Майстер Клас". У програмі - госпел та різдвяні світові хіти у новому звучанні.
В інтерв'ю DT.UA Назгуль розповіла про майбутній концерт і який меседж він несе, про музику, яку заведено називати некомерційною, та сприйняття її глядачами.
- Назгуль, яким буде цього року ваш різдвяний концерт Angel Star? Як ви формували програму?
- Різдвяний концерт - це завжди про святковий настрій і любов. Щороку його програма передбачає різдвяні пісні, госпел, спірічуелс. Я насправді чекаю дива. Бо Різдво - це і є диво. Навіть якщо людина далека від релігії, вона все одно відчуває це свято. Бо воно - про доброту, про співчуття, про красу.
Зі мною на сцені виступатимуть незмінний басист нашого проєкту Валентин Корнієнко та барабанщик Алік Фонтаєв, вони дуже люблять саме різдвяний концерт. Запрошені музиканти Юрій Погорецький і Тарас Яропуд - засновники камерного оркестру "Віртуози Києва". Вони зіграють твір композиторки Вікторії Польової "Гольфстрім" для скрипки та віолончелі. Гітарист Дмитро Радзецький додасть "забійних" тем. Піаніст Віталій Кузнєцов зіграє джаз із класичних розмахом. Але будуть й експерименти, без цього я не можу, тому гості почують авангард і електронну музику від Яни Шлябинської. Підтримувати своїми голосами наш концерт будуть Анаель Санні та Ольга Кравченко.
Цілком імовірно, що показане на сцені значно відрізнятиметься від того, що ми зараз готуємо. Це живий процес, який супроводжується змінами.
Я неодноразово ставила собі і простору запитання: яким буде цей концерт? Який меседж він несе? І зрозуміла, що основна ідея - тиша, умиротворення. Йдеться не про буквальну тишу, звісно, бо це ж концерт. Просто мені хочеться, щоб це не була музика заради музики. Мені хочеться іншого. Глибокого, тихого, внутрішнього контакту, коли душі можуть безмовно спілкуватися одна з одною.
Люди постійно поспішають, кудись біжать. Люди напружені. Мені здається, що багато хто часто шукає для себе місце спокою й тиші. І мені хочеться поділитися внутрішньою "тишею", бо тиші як такої не існує. Мені хочеться також поділитися з публікою глибоким спокоєм, умиротворенням, кайфом від життя. Через музику, через звук поділитися цим простим, але важливим станом.
- Ви даєте в Україні два концерти на рік - влітку і взимку. Чому так?
- Часом, якщо це цікавий проєкт - вистава чи перформанс, я можу дати більше двох виступів на рік. Але вже кілька років поспіль я даю лише два концерти на рік. Я собі пообіцяла поки що працювати в такому ритмі.
Доти я бралася практично за всі проєкти, які мені пропонували. Щомісяця в мене був новий проєкт. І раптом я стала помічати, що вигораю. Я довела свої виступи до автоматизму, вдосконалила свої навички, та заодно в моїх виступах почала зникати щирість, натомість з'явилася шаблонність. Це мене страшенно злякало. І я сказала собі: "Стоп, давай зараз призупинимося, бо це знецінення себе і своєї сили".
Наше життя складається з виборів. І тут надзвичайно багато важить довіра до себе, а відтак - і до життя. Коли ти довіряєш життю, воно саме веде тебе у правильному напрямку. Якщо твоєму внутрішньому джерелу потрібно більше концертів, це все відбуватиметься інакше: ти не втрачатимеш свою силу, а, навпаки, наснажуватимешся. Я знаю таких людей, які роблять дуже багато проєктів і набираються від них сил. Це буває, коли людину веде не его, а могутнє джерело всередині. Мені ж поки що вистачає двох концертів на рік.
- Що відбувається з вами, коли ви виходите на сцену? Можете розповісти про свої відчуття?..
- Дуже сильно хвилююся, надзвичайно. Мене всю трясе. Але це лише до перших звуків. А далі я дозволяю простору співати через себе. Я позиціюю себе як провідника, що робить певний ритуал. Ти виходиш, відкриваєш рот, але співаєш не ти, а щось могутнє всередині тебе, твоє джерело. Я так це відчуваю.
Для мене виступ - це і занурення у глибину, і політ у висоті. Це і чітка концентрація на всіх звуках, що йдуть зусібіч, це зв'язок із кожним глядачем у залі. Пригадую випадок, коли я виступала у фіналі на одному фестивалі. Зала була величезна, і я відчувала, що глядачі в ній налаштовані до мене доброзичливо. Крім трьох людей, котрі сиділи праворуч: вони мене абсолютно не сприймали, були налаштовані негативно. Я це помітила. Я почала співати, і десь у середині концерту відчула, що все нейтралізувалося, що весь простір наповнився любов'ю. Концерт завершується - і ми з глядачами приходимо до балансу. Це не завжди буває, але найчастіше - саме так.
- Чому музика в декого викликає такі сильні негативні емоції, навіть злість?
- Це нормальна реакція. Не вся музика підходить людині. Є музика, до якої людина просто не готова. Є люди, яким подобається така складна музика, вони нею насолоджуються. А якщо людина слухає абсолютно іншу музику і прийшла на концерт, на якому звучить абсолютно незрозуміла їй музика, то, природно, з її боку виникне негатив. Не слід збувати, що ми живемо на планеті вибору і на планеті конфліктів.
- Назгуль, ви виступаєте і в Києві, і за кордоном. Можете відзначити, наскільки різна публіка? Якими є саме українські слухачі?
- Насправді для мене публіка всюди однакова. Люди, коли починають слухати музику будь-якого жанру - чи це авангард, чи експериментальний джаз, чи етно, - з першими акордами починають із нею знайомитися. А я - знайомитися зі слухачами. Я наче кажу: "Ось я є, ось я через звук вітаю вас". В інших країнах спочатку є легка недовіра, а потім поступово люди відкриваються. Під кінець виступу я бачу відкриті обличчя. Так відбувається в усіх країнах.
Я дуже люблю українську публіку, обожнюю її. І мені здається, що вона відповідає взаємністю. Публіка все відчуває, її не обманиш. Вона відчуває, що ти все робиш щиро. Навіть якщо людина не зрозуміла тебе і твоєї музики, вона бачить твою чесність і вдячна тобі за неї.
- Хочеться вас запитати про музику, яку заведено називати некомерційною, яка не збирає стадіонів, але має міцне коло шанувальників. Зараз можна спостерігати, як це коло розширюється. З'являються нові агенції, котрі проводять концерти у цікавих і незвичних локаціях, і таких концертів стає дедалі більше. Як така музика виходить на ширші аудиторії? Що стало поштовхом до такого розвитку, що змінилося? Сама музика? Слухачі?
- Змінилася свідомість. Стався величезний зсув свідомості, який примушує нас рухатися. І, звісно ж, треба подякувати таким агентствам та культурним інституціям як Дім "Майстер Клас", як "Ухо" та інші, що популяризують авангардну музику, класичну музику. Це - двигуни країни, які допомагають нам розвивати музичну свідомість. Без таких людей-стовпів було би складно. Це справді потребує великих зусиль, шаленого ентузіазму й певного фінансування. І завдяки таким сподвижникам дедалі більше людей дізнаються про таку музику, закохуються в нові для них музичні напрями, відкривають для себе нових музикантів. Ці сподвижники роблять таку музику модною. Тобто це подвійний рух: зміна свідомості людей і ентузіасти, які популяризують складну, некомерційну музику, сприяють розширенню її аудиторії.