Київський глядач уперше може побачити полотна Ренуара і Моне.
У Національному художньому музеї України стартував гучний проект «Нормандія в живописі». Експонуються роботи Клода Моне, Огюста Ренуара, Теодора Жеріко, Каміля Коро, Гюстава Курбе та інших відомих майстрів.
Виставлено 57 картин французьких художників XIX - початку XX століть з колекції під загальною назвою «Нормандія в живописі». До неї увійшло близько 120 робіт, датованих періодом 1750 -1950 роки.
Показ розділили на три етапи: спочатку експонати виставили у Львові, тепер - у Києві, далі на черзі Дніпропетровськ. Львівська виставка побила всі рекорди - її відвідало близько 50 тис. глядачів.
Експонується лише одна картина Моне («Етрета»), і одна - Ренуара («Захід сонця. Вид Гернсі»). Не густо. Але така концепція проекту - ненав’язливість, стриманість і своєрідний стиль «мінімал».
Як сказав директор колекції «Нормандія в живописі» Ален Тап’є, цю виставку можна вважати маленьким живим музеєм в ущільненому вигляді, в якому представлені полотна, схожі на безпосередні й дикі ескізи до великих робіт. «Зазвичай такі картини не виставляються в музеях, частіше їх можна побачити у зібраннях колекціонерів. Сьогодні ці твори коштують разів у двадцять дорожче, ніж тоді, коли ми їх купували», - додав Тап’є.
До речі, нормандці скрупульозно поставилися до організації київської виставки (наприклад, вимагали обов’язковий клімат-контроль у всіх трьох залах експозиції).
У XIX ст. люди мистецтва тягнулися в Нормандію - «край моря, корів і яблуневих садів», утікаючи від поширення технореволюції у великих містах. Тому кожна представлена картина так чи інакше пов’язана з Нормандією. Саме тут художники найглибше працювали з пейзажем - кажуть, за півтора століття нормандські краєвиди майже не змінилися.
Переважають спокійні марини і замальовки сільської місцевості. Зрідка бачимо жанрові сценки та натюрморти (типовий натюрморт «у стилі голландців» - «Устриці й келих» Теодюля Рібо).
Цікаво, що з кожним новим полотном розкривається… таємна краса буденності. Оживають дрібні фрагменти довкілля, від яких зазвичай байдуже відводимо погляд. Мало того, найдрібніші деталі деяких полотен підібрані досить ретельно - вони ніби пройшли кастинг на відображення.
Всюди мелькає простий сірий колір; на багатьох картинах бачимо сіре небо. Отже, і горезвісна «сіра дійсність» теж може бути об’єктом високого мистецтва.
За словами організаторів, відчувається вплив англійської живописної традиції і філософії Шарля Бодлера, який казав, що потрібно звертати увагу на все - як на приємне, так і на потворне.
Ну, з цим можна посперечатися, адже в нормандській підбірці мають естетичний вигляд навіть картини Гюстава Курбе, який свого часу прославився жорстким реалізмом.
Імпресіонізм - єдина течія живопису, про існування якої знають «у масах», тому саме це поняття може слугувати принадою для глядача. Є три території імпресіонізму - узбережжя Нормандії, Лазурне узбережжя та околиці Парижа.
Організатори виставки обіцяли показати весь світ імпресіонізму, але, здається, ми побачили його лише крізь замкову шпарину. Адже частіше наявний пейзажний натуралізм. А ще романтизм, постімпресіонізм і навіть трохи помітне змішання цих стилів. Але частіше зіштовхуєшся з художньою класикою, яку вже давно називають просто «голландці». Наприклад, твір Ежена Ле Пуаттевена «Вечірнє сонце на узбережжі Ла-Маншу».
До того ж недосвідчений глядач звик сприймати імпресіонізм як просякнуту сонячним світлом картинку з яскравою кольоровою гамою та соковитими мазками. «Нормандія в живописі» показує іншу грань цього явища: делікатна композиція і приглушені тони, які також залишають ту саму імпресію, враження.
Швидше за все, Київ поб’є рекорд Львова. Уже в перші дні виставки Національний музей відвідало море глядачів.
На відкритті «Нормандії в живописі» багато хто насамперед шукав картину Ренуара. Ренуарівський «Захід сонця. Вид Гернсі» - маленьке, у чомусь навіть недбале полотно. Складається враження, що майстер писав не олійними фарбами, а молоком із аквареллю… Що ж, великі художники, самі того не усвідомлюючи, володіють мистецтвом оптичних ілюзій.
Другий «хедлайнер» експозиції - Клод Моне. Його нехитрий морський пейзаж «Етрета» доводить, що все геніальне таки просте. М’якість і світіння, які прославили імпресіоністів, поєднуються з чіткістю ліній, котрою прославивсь Енгр.
Ще на виставці можна побачити відому в художніх колах картину Карла Добіньї «Збирання водоростей у Віллервілі», вона є в багатьох живописних каталогах.
Ну й полотна ключової постаті французького реалізму - Густава Курбе. До речі, він писав не тільки на узбережжі, а й безпосередньо в морі - прямо на борту човна. Його «Марина. Буря на морі» - найемоційніше полотно експозиції.
«Нормандія в живописі» виступає проти максималізму. І виглядає як протиставлення нинішньому габаритному живопису з усім його пафосом. Адже тепер багато художників пишуть «не спотворені смислом» картини на всю стіну (недавно це можна було побачити в тому ж таки Національному музеї на виставці «Міф «Українське бароко»). Велетенські претензійні полотна вже перетворюються на якийсь арт-тренд. Велика робота ніби дає художнику право на реалізацію - мовляв, стільки ж праці і коштів вкладено, а якщо не можете побачити «концепт» - то просто чогось не розумієте. Глядачі навчилися вдавати, що все розуміють. Тому і любителю сучасного живопису з його масштабом, і простому відвідувачеві, котрий прагне барв та видовищ, від «Нормандії» стає не по собі. «Якось це… манірно», - почулося чиєсь тихе зітхання на відкритті. Інші захоплювалися тим, що це, виявляється, також імпресіонізм. Професіонали й любителі раділи. А більшість просто задоволені: культпохід відбувся, Ренуар і Моне побачені «наживо».
Полотна з розряду «Нормандії в живописі», звісно ж, не стануть новим арт-трендом, адже цей етап давно пройдено. Але багато цілей проект досяг: приміром, натякнув на вади сучасного живопису та його барвистий шлях у нікуди.
Виставка триватиме до 28 жовтня.