UA / RU
Підтримати ZN.ua

Молоді українські художники: кому вони потрібні?

Нинішня економічна скрута серйозно вдарила не лише по майстернях знаних митців, але - частенько - і по амбіціях молодих. Чи є попит на творчість саме молодих українських художників у наш кризовий час? Хто частіше цікавиться їхніми роботами? П'ятеро молодих митців, як змогли, так і відповіли на ці та інші запитання DT.UA.

Автор: Катерина Константинова

Нинішня економічна скрута серйозно вдарила не лише по майстернях знаних митців, але - частенько - і по амбіціях молодих. Чи є попит на творчість саме молодих українських художників у наш кризовий час? Хто частіше цікавиться їхніми роботами? П'ятеро молодих митців, як змогли, так і відповіли на ці та інші запитання DT.UA. Звісно, це не рейтинг "лідерства", а лише імена, які ми обрали спільно з куратором Надією Павліченко (в рамках проекту OgoArt: stARTup). Ці художники працюють у різних техніках і манерах, експериментують, намагаються відкривати, на їхній погляд, нові художні світи. Дехто з них іще навчається в Академії мистецтв, дехто робить самостійні кроки. Ситуативно їх об'єднав проект OgoArt: stARTup, який до 20 квітня прописаний в арт-просторі SKLO на Тургенєвській. Отже, міні-портрети п'яти молодих художників.

Ольга ГАЙДАШ: стиль "чернетки"

- Досвід, який складається з мікроскопічних спостережень і величезних висновків або навпаки - це і є творчий шлях художника, - каже Ольга. - У принципі, не так важливо, чим ти займаєшся і через що саме цей досвід проявляється. І ліпше говорити не про себе, а про те, як я дивлюся на все інше. Так буде чесно.

Ольга народилася у 1991-му в Миколаєві. Закінчила тамтешнє училище за спеціальністю "Декоративно-прикладне мистецтво". З 2010-го студентка Національної академії мистецтв за спеціальністю "Сценографія та екранні мистецтва".

На виставці в галереї SKLO можна побачити дві її великі роботи в авторській техніці. Це монохромні людські силуети (на повний зріст) на папері. Нерівні краї, потертості, сліди від фарби створюють враження чернетки, увиразнюють процес роботи. Художниця наголошує, що мистецтво не має бути чистеньким і охайним, а, навпаки, - бути живим і справжнім. Тому в живописі і графіці вона повністю відходить від академічної манери, висловлюється вільно і не боїться складних рішень.

Ольга вважає, що нині молодими художниками в Україні цікавляться переважно самі ж молоді художники - виключно для обміну досвідом.

- Хто сьогодні цікавиться роботами нерозкручених молодих митців? - На якусь мить замислюється. - Навіть не знаю! Але найчастіше, звичайно, це люди, яким сподобався сам твір, а не ім'я художника. І це приємно. Це, можна сказати, розкіш невідомості…

Павло ЛИСИЙ: перехідні стани

Художник народився у 1987-му в Миколаєві. Закінчив ОХУ ім. М.Б.Грекова, нині - студент живописного факультету НАОМА. Учасник групових і персональних виставок.

Картини Павла - оригінальний погляд, авторська філософія. На запитання, про що йому хочеться сказати в тому чи іншому прояві своєї творчої фантазії, відповідає:

- Співвідношення культурної традиції і щоденного безпосереднього сприйняття світу є для мене робочим матеріалом. Це візуальна складова дійсності з усіма зсувами і перехідними станами, а ще - стан сну-не сну. Коли одна цілісність переходить в іншу. Для мене це матеріал, який можна перевершити або перерости. Цей матеріал має якість тла і виходить на передній план як головний персонаж і рушійна сила, що доводить задум до завершення.

У творчості Павла значне місце посідають алегоричні пейзажі, в яких він переживає і переосмислює злободенні теми.

Крім абстрактних елементів (кольору, тону, розташування плям), у його полотнах присутній актуальний план. Так, полотно Fliegeralarm (повітряна тривога) присвячене темі віртуальної, реальної і неоголошеної війни.

Чи відчуває Павло саме сьогодні попит на творчість молодих митців - боку меценатів, колекціонерів?

- Загалом інтерес колекціонерів має "миттєвий" характер. До того ж чомусь частіше твори молодих українських художників купують іноземці.

Катерина ЛІБКІНД: таїна "звичних" речей

Як мисткиню Катерину насамперед цікавить відкриття нових можливостей у зображенні звичних речей. Владивосток - місце її народження. Згодом сім'я переїхала до Миколаєва. Там Катерина закінчила училище культури, отримавши початкову професійну освіту на декоративно-прикладному факультеті. Зараз навчається на 6-му курсі в НАОМА, кафедра сценографії та екранних мистецтв.

- Як би я сама розкрила особливості власного творчого стилю? Мені здається, що розкрити секрети й свою авторську манеру навіть мені буде нелегко. І, думаю, не вдасться, - каже Катерина. - Бо перебуваю ніби всередині своїх творів. Можливо, погодилася б, що все у моїй творчості виходить випадково, але й це не так. Також не хотіла би бути "вичавками" зі всього, що я чула, бачила і що зі мною відбувалося.

Художницю цікавить відкриття нових можливостей у зображенні звичних речей. Вона часто використовує нетрадиційні техніки і матеріали. Каже, що про перемоги й поразки наразі говорити зарано, що вона про це взагалі ще не думала, бо її шлях у мистецтві тільки починається.

- Моїй участі у проекті OgoArt посприяв один з етюдів, які робила в резиденції Тамари й Олександра Бабаків у селі Великий Перевіз на Полтавщині. Мені там було легко і добре творити. Це прекрасні люди і прекрасне місце, - ділиться дівчина.

Критики зазначають, що полотна Катерини випромінюють не "особливе" бачення реальності, а здатність дивитися на світ, на звичні предмети як на щось абсолютно унікальне.

Ілля ПАВЕЛЕЦЬ: у світі цирку й вуличних видовищ

- Ніякого особливого попиту на творчість молодих українських художників сьогодні не помітно! - вважає Ілля. - І, скоріше за все, попиту на художників без імен не було ніколи. Втім, це нормально. Як варіант - працювати на конкретного замовника. Хоча в цьому мало спільного з творчістю. Тому лишається йти за течією. Реагувати на місцеві або західні тенденції. Я переконаний: молодим українським художникам відкриті шляхи лише в руслі постмодернізму, бо саме на цьому напрямі зосереджена в основному діяльність кураторів, більшість грантових програм.

…Така думка Іллі. Він здобув професійну освіту в Національній академії мистецтв. Працює у "своєму" стилі, часто експериментує з матеріалами, техніками, створює "свої" образи. Цікаво, що цей митець не дає назв своїм картинам. І особливі світи й особливих
персонажів, що живуть у його творах, важко описати словами. Іноді слова заважатимуть сприйняттю.

Цей митець основу для своїх картин виготовляє сам. Прикрашає кожну з них унікальними рамами зі старих меблів, вікон, викинутих дощок.

Якщо все-таки спробувати визначати його стиль, то це - контурні, немов підсвічені, силуети, які нагадують вітражні панно, м'які кольори, ліричні або метафоричні сюжети.

- Чого прагну у своїх роботах? - перепитує Ілля. - Мої твори - це часто маргінальний світ цирку, театру вар'єте, вуличних видовищ, балаганів. За що люблять Чапліна, Фелліні, Пікассо, Леже і багатьох інших подібних за духом митців? За відсутність надмірного пафосу мистецтва. За відсутність прямолінійної категоричності. За красиву але не декадентську трагічність. Відштовхуючись від цього, знаходиш і відповідну форму, що тяжіє до авангарду першої і другої хвиль. Ні класика, ні постмодерн тут не підійдуть. А далі - щодо сюжетного наповнення окремої роботи - з'являється набір метафор та алегорій, пов'язаних із християнською символікою.

За минулі два роки в мене було дві великі виставки: перша - понад сто робіт, друга - понад шістдесят. Але все це неофіційно. Ніякого висвітлення в мережі, жодного виходу на продаж або в мистецькі кола. Художник - це робота. Він повинен працювати. Виставки, галереї, каталоги - абсолютно інший вид діяльності.

Ярослав ЯСЕНЄВ: портрети без облич

- Коли я створюю свої картини, прагну бути індивідуалістом, - розповідає Ярослав. - Хочу, щоб мене впізнавали і не порівнювали з іншими. Це дуже важлива філософія. Адже кожна картина несе в собі і певні концепції, і душевні тривоги. Коли створюю ту чи іншу роботу, хочу, щоб глядач сповна мав змогу прочитати мої символи і мою філософію в картині.

Ярославу - 23. Він успішно продовжує сімейну традицію. Освіту здобув в НАОМА, брав участь у численних колективних виставках в Україні, а також представляв свої роботи на персональній виставці в Пекіні. На виставці в галереї SKLO - серія його портретів як спроба переосмислення, що таке портрет узагалі.

Адже портрет для Ярослава - це не окремі риси обличчя, а цілісний образ. Деколи на його портретах навіть немає облич! А є лише окуляри, бороди, кепки, бренди, які й формують самоідентифікацію сучасної людини в постмодерному суспільстві.

- Енергетика твору! Це передусім, - каже художник. - Коли я пишу, то завжди намагаюся "закладати" максимум енергетики, аби картина привертала увагу глядача і водночас була цікава мистецтвознавцям, усім поціновувачам прекрасного. Завдяки енергетиці картина й живе.

Ярослав вважає, що сьогодні не так багато людей цікавляться мистецтвом. А тих, хто цікавиться молодими художниками, - взагалі одиниці.

- Своїми картинами хочу "зачепити" якомога більше поціновувачів сучасного молодого мистецтва. У нас в Україні є багато талановитої молоді, яку потрібно підтримувати, - упевнений Ярослав.

Досліджуючи можливості пейзажу, художник досягає вражаючої майстерності, завдяки якій мінімалістське композиційне рішення і тонкий колорит створюють дивовижну за силою і відчуттям гармонію. А в портретах він знаходить точні акценти, передає настрій, характер персонажа. Його колористичні пошуки вражають навіть вибагливого глядача.