Український художник Михайло Алексєєнко, якого експерти DT.UA назвали серед головних арт-відкриттів 2017 р., розповів про бабусину квартиру, що стала галереєю, і про свій гучний проект "Hollywood - Troeshchyna".
Він живе на Троєщині. У тій самій бабусиній квартирі, яка й перетворилася на галерею ("Квартира 14"), прославивши молодого художника. Принаймні в арт-просторі України.
Михайло народився в Києві. Навчався в НАОМА (майстерня станкової графіки). Був учасником багатьох виставок і проектів. Торік отримав Гран-прі в рамках конкурсу МУХі-2017 за проект "Hollywood - Troeshchyna".
Цей арт-проект передбачає цікаву й авантюрну містифікацію: художник, перебуваючи в Києві, на Троєщині, практично всіх переконав, що "творить" художній світ у омріяному Голівуді. Зріз його містифікації - географічний, естетичний, мережевий, соціокультурний. Але головне, що цей художник примусив повірити у свій арт-перформанс багатьох експертів та близьких друзів.
Гран-прі премії МУХі-2017 він отримав із формулюванням: "Художник закликає замислитися над непомірним впливом соціальних мереж на життя сучасної людини".
Із чого все починається?
- У зв'язку з проектом "Hollywood - Troeshchyna" я спочатку придумав міф, - розповідає DT.UA художник Михайло Алексєєнко. - Всім сказав, що їду працювати в Голівуд. Адже багатьом відомо, що я працював там декоратором, робив розкадрування.
Уже потім у рамках затіяного проекту з'явилися певні персонажі - Федір і Борис. Це абревіатура ФБ, такі собі "емігранти" з Уфи.
Мені було цікаво, як друзі поставляться до того, що, за легендою, я їду працювати на російських емігрантів…
Проект готувався два місяці. Я придумував різні історії, чому ще не поїхав. Але насправді мені треба було назбирати грошей, щоб місяць просидіти вдома за комп'ютером.
А потім почалася активна стадія. Я роздрукував квитки, замкнувся вдома на місяць. Комп'ютера мені було достатньо.
Я гуляв по Google Maps, вивчав місцевість, змінив часовий пояс. Відповідав на коменти тільки тоді, коли в "Лос-Анджелесі" в мене була "перерва на роботі".
Друзі мені навіть замовляли подарунки. Під кінець "подорожі" я замаскувався й пішов на Троєщинський базар. І, практично, все, що мені замовили, знайшов за мінімальний бюджет.
Хоча кросівки New Balance коштують дорого, тому довелося купити на Троєщині тапки, пофарбувати їх і зробити ребрендинг.
Усі повірили в цю містифікацію. Лише одна людина сказала, що одне фото схоже на фотошпалери.
В Україні Facebook - довірчий майданчик і важливий ресурс, що замінив брак простору, де все могло б відбуватися публічно.
А ось коли я вже "повернувся з Лос-Анджелеса", то влаштував велику тусівку. Ми спілкувалися години два, я розповідав про свої пригоди, які базувалися на правдивих речах.
Потім повідомив, що паралельно зняв фільм про подорож. І показав такий фільм, у якому поступово я викривався. У титрах цього фільму були всі, хто взаємодіяв зі мною під час проекту, ставив лайки, писав коментарі.
А чи фейк це?
- Проект "Hollywood - Troeshchyna" - це вже кліше. Я часом і сам вірив, що перебуваю в Лос-Анджелесі. Коли тільки починав, то думав, що стою вище, над цим, і контролюю ситуацію повністю.
А потім зрозумів - навіть власний мозок дуже легко переконати в протилежному, коли місяць висиш у Google Maps.
Я пережив усі емоції, які переживає людина під час такої "поїздки". Починаючи з пошуку паспорта… А потім, коли "поїхав", то справді хотів додому, в Україну.
Я багато дізнався про Лос-Анджелес. І зрозумів, що це не моє місто. Він дуже широкий, одноповерховий. Там висока сейсмічна активність. Я ж, швидше, прибічник висотного урбаністичного раю.
Так, часто мені закидають фейковість проекту. Однак я щиро прожив цю подорож. Я був там, хоча й не фізично.
А в моїх постах і не згадувалося, що фізично я перебуваю там. Мене немає на жодному фото, а вже сам глядач додумував, що це було в Лос-Анджелесі.
У такому проекті є художній метод і своє художнє висловлення. У мене є картинки скрін-шотів, є цілий художній фільм про цей проект.
Звідки родом?
- Як для київського художника, мій "шлях у мистецтві" доволі стандартний. Я з сім'ї художників. Закінчив Київську національну академію мистецтв у 2013 р. Працював навчальним майстром у цій же академії.
Свій шлях як самостійний художник розпочав у 2013-му, тоді ж пов'язав себе з сучасним мистецтвом.
Академія для художника дуже важлива як база. Мислити там тебе не навчать. Це може зробити середовище, спілкування всередині академії.
Один із перших моїх проектів - відкритий захід у дворі художнього сквоту "Хаят" під назвою "Шара". На будівельному паркані, яким зазвичай обгороджують будинки перед реконструкцією або знесенням, були розвішані мої роботи. Я щойно закінчив академію мистецтв. І кожен із тих, хто прийшов, озброївшись зеленим стікером, міг зарезервувати собі дві вподобані роботи й наприкінці вечірки забрати їх зовсім безплатно, тобто "на шару".
Так усі 300 робіт і пішли.
Хто лишився в кімнаті?
- "Галерея 14" - художньо-експериментальний простір, створений для децентралізації нашої художньої спільноти. Ну і для залучення місцевого глядача. Як виникла ця ідея?
Наприкінці 2016 р. я півроку жив на резиденції в Польщі. І завдяки цій відстані зміг по-інакшому подивитися на свій район - Троєщину.
Скажу, що "доти" я просто ненавидів цей район. Але тут вплинула відстань.
І я зрозумів, що в ці півроку дуже часто згадую Троєщину. Почав багато аналізувати, знаходив певні плюси мешкання саме в цьому районі. Ось у Польщі активно розвинена децентралізація. Тому, повернувшись, по-інакшому подивився й на бабусину квартиру.
Моя бабуся померла у 2009 р. Відтоді її кімната залишалася повністю законсервованою.
Я сам для себе почав аналізувати: а чому я нічого не змінив у цьому просторі, в її світі?
І ми з художницею Мадлен Франко дійшли висновку, що бабуся дуже багато уваги приділяла саме цій кімнаті. Постійно нам навіювала, що тут нічого не можна чіпати. Дуже дбайливо ставилася до кришталю, якого залишилося досить багато.
Ця квартира - як пострадянська спадщина. Не можна було ось так узяти й відтяти весь цей історичний пласт.
Так ми й почали запрошувати художників зі своїми проектами.
І початковою точкою відліку для всіх проектів була бабусина кімната. Кардинально я там так нічого не змінював. Природно, що простір трохи видозмінюється відповідно до вимог того чи іншого проекту. Але, на відміну від стандартної галереї, у "Квартиру 14" люди приїжджають уже підготовленими, налаштованими на спілкування.
"Квартирі 14" - один рік і чотири місяці. Реалізовано вже 7 проектів. Важливий момент - із самого початку ми себе позиціювали як єдиний художній центр на Троєщині. Але людей приїжджало все більше й більше. І потім про нас дізналася Муніципальна галерея мистецтв.
Для мене Троєщина - архітектурна утопія, де закладено величезний потенціал. Можна це місцево децентралізувати й зробити нью-йоркським Брукліном.
Троєщина - як самостійне місто. Багато людей звідси взагалі не виїжджають.
Та, попри це, художніх ініціатив у районі недостатньо. А в нас була мета - децентралізувати процес. Залучити професійну публіку, налагодити взаємодію з місцевими.
Скільки потрібно для щастя?
- У художників ця тема - "де ти береш гроші?" - табу. Інколи складається враження, що художники всі такі блаженні.
Я ніяких робіт не продаю, займаюся тим, що вмію.
Так, умію малювати, знаю композицію, працюю час від часу в кіно. Але це не приносить великих грошей.
Проте, з іншого боку, є певна незалежність. Наприклад, наша "Квартира 14" швидко стала популярною.
Взагалі, є певні схеми розвитку художника. У багатьох мрія - музей, колекція. А ось я тільки недавно визначив, чим займаюся, щоб якось класифікувати себе в мистецтві. І називаю це "естетикою взаємодії".
Що ж стосується малюнка - то малюю постійно. Але не роблю з цього "проектів". А якщо це експозиції, то їх подаю під іншим кутом.
Про що мрієте?
- Торік ми зробили аукціон "Золотое мучение". Проект був націлений на навколопрофесійну публіку. В нас є аукціонний дім "Золотое Сечение", а ми, на противагу йому, зробили абсурдний аукціон. Запросили художників, вони дали роботи. І глядачі, які прийшли, могли придбати роботу за найбільш похвальний відгук про художника.
Це вибудовування абсолютно інших взаємин "художник - покупець".
На найближче майбутнє заплановано близько п'яти проектів. Ми не намагаємося нав'язати свою думку. Мовляв, ось ми робимо сучасне мистецтво, а ви не петраєте. Насправді це все загальний діалог.
Звісно, є мрії про Музей сучасного мистецтва. І щоб при такому музеї була доволі велика дослідницька група, яка збиратиме й фіксуватиме події, що відбуваються в Україні зараз.
Адже є дуже багато крутих проектів, які роблять київські художники, і вони мало кому відомі навіть у професійних колах. Щоб Україна була вписана у світове мистецтво, нам потрібен музей. Музей сучасного мистецтва дасть величезний поштовх і розвиток.