У нашій Південній Пальмірі повним ходом ідуть зйомки нового фільму Микити Михалкова "Сонячний удар" за мотивами творів І.Буніна. Цей процес
уже встиг викликати скандальні протести місцевих комуністів та творчий ентузіазм мирних громадян.
Багато одеситів, причому сильна їх половина, знімаються в Михалкова в масовці, умовно розділившись на "білогвардійців" та "червоноармійців". Тим, кому велено "не голитися!", несподівано видали білогвардійські шинелі, отож у решток царської армії вигляд на екрані буде досить запущений і колоритний.
Сто гривень за зміну в Микити Сергійовича - така стандартна знімальна розцінка. Та коли вдарили сильні морози, артистам у шинелях було настільки несолодко, що дехто засумнівалися у вагомості цієї суми (на лікування явно не вистачить).
Частина сцен знімається на знаменитих Потьомкінських сходах, нині заставлених кулеметами й завалених мішками з тирсою (тирса виконує роль піску). Частина зйомок відбувається у прилеглому до сходів Місячному парку (в радянські часи цей парк називався Піонерським): там розбито намети, на мотузках сушаться солдатські сорочки та онучі, конячки, запряжені в навантажені тими ж таки мішками вози, меланхолійно жують сіно. Усюди, як "рештки колишньої розкоші", видніються гіпсові паркові скульптури - вироби московських реквізиторів.
Робота михалковської групи суворо засекречена. Доступ на майданчик обмежений. Зате краєвид із Приморського бульвару відкривається непоганий. Відомо, що зірок в "Сонячному ударі" не буде. Головні ролі зіграють немедійні артисти.
У михалковському фільмі інтрига знаменитого бунінського оповідання (а це інтрига любовна - гарячий, неможливий роман заміжньої дами й офіцера, необхідність розлучитися назавжди та "мільйон" мук душевних) парадоксальним чином розвивається на історичному тлі бунінських же "Окаянних днів" (тому без масових сцен і не обійтися).
Учасники масовки розповідають, що сам Микита Сергійович їм усім дуже подобається - усміхнений, городян ласкаво називає "солдатушками" та "ребятушками". Що ж до інших членів групи, то й зарізкими вони бувають, й інколи - хамовитими.
Ідея Михалкова поєднати в одному фільмі чуттєвий, атмосферний "Сонячний удар" з різкими і жорсткими "Окаянними днями" - а це щоденникові записи про події 1918-
1919 рр. - вже сьогодні викликає в багатьох шанувальників майстра зрозумілу тривогу. Чи поєднаються такі різні художні світи в одному кіно? По-людськи зрозуміла ненависть Івана Буніна до окремих персонажів із "Окаянних днів". Від червоноармійця, який "с обезьяньей быстротой щелкал подсолнухами", - до Катаєва, представленого цинічним потенційним убивцею ("Был В. Катаев (молодой писатель). Цинизм нынешних молодых людей прямо невероятен. Говорил: "За сто тысяч убью кого угодно. Я хочу хорошо есть, хочу иметь хорошую шляпу, отличные ботинки...". Суцільні чутки, від яких кров холоне в жилах, криваві подробиці єврейських погромів (хоча вони розпочалися задовго до приходу більшовиків до влади, і, як тепер знаємо, при них і припинилися). Обурення "черню", яка не хоче залишатися в межах нетрів і знати своє місце, примушує автора з надією чекати інтервентів. Але, на жаль, коли звичний світоустрій ще не був порушений революцією, письменника нітрохи не турбували, наприклад, долі малолітніх фабричних робітників, і це міркування знижує градус співчуття. Бунін наче романс виконує про "боль незакрывшихся ран", яка "останется вечно со мно-ой…"
"Це буде фільм не про любов, а про те, як гинула Росія!" - говорить режисер про майбутню картину. "Та хто б казав!" - вигукнули по-одеському... місцеві комуністи. І в один зі знімальних днів пікетували Потьомкінські сходи з плакатами: "Цей фільм - топтання на кістках свого батька!", "Цей фільм - помста за Одеську Радянську Республіку!" і "Білогвардійця Михалкова - геть із Одеси!".
Знадобилося навіть втручання міліції, аби протестувальники не ввірвалися на майданчик і не зірвали творчий процес. Членів КПУ обурило, що сцени, які педалюють знущання більшовиків над нещасними білогвардійцями, знімає не хто-небудь, а син обласканого радянською владою літератора, автора гімну СРСР, лауреата Ленінської та трьох Сталінських премій. Опоненти режисера кажуть, що моторошні звірства коїли в Одесі і петлюрівці, і денікінці...
Тут ось ще який виник "реприманд" несподіваний. Раптом заявила про себе така собі компанія-інвестор, яка свого часу, ще до кризи, пообіцяла міській владі провести роботи з благоустрою та укріплення Місячного парку в обмін на оренду території. Ця компанія пред'явила права на занедбаний парк і намагалася завадити зйомкам. Але питання було залагоджене тією ж таки владою: благоустрою однак немає, і в найближчому майбутньому він не передбачається, а кіношники вже точно не зашкодять.
А ось цікаво, наскільки близько до історичних реалій підійшли московські гості? На Потьомкінських сходах вирування масовки зрозуміле, а Місячний парк із наметовим містечком - це мало місце?
- Звісно, у роки Громадянської війни в самому Місячному парку ніяких військових дислокацій не було, - розмірковує з висоти Приморського бульвару відомий одеський краєзнавець Олег Губар. - Парк залишався елітарним центром відпочинку, який ще не втратив своєї привабливості. Але я тут і не чекаю натуралізму від знімальної групи. Вдалий вибір дикуватого місця, де схили нині частково укріплені бетоном, а зруйнований майданчик літнього ресторану та опорна вежа є зручним тлом для декорацій. А де ж ще сьогодні в Одесі знімати кіно про ті часи? Скрізь реклама, скрізь на перших поверхах старовинних будинків випиляні вікна під вітрини, стирчать супутникові тарілки й т.п. Вибір місця можу зрозуміти. А від самого фільму, вибачте, особливих відкриттів не очікую...
Втім, майбутній фільм оцінять у належний час і критики, і глядачі. Знову ж, Михалков, від широти своїй російської душі, обіцяв залишити місту декорації. Отож не вішай носа, масовко! Адже морози припинилися! Бери шинель - і на майданчик!