Форум тривав п'ять днів, і тільки на основних сценах (дворик палацу Потоцьких, площа Ринок та парк ім. Б.Хмельницького) відбулося 26 концертів.
Крім основної, на Leopolis Jazz Fest була досить яскравою й факультативна програма - покази в парку Б.Хмельницького джазових кінофільмів від Леоніда Гольдштейна, нічні джеми в клубах, екскурсії джазовими місцями, зустріч з ідеологом фестивалю Олексієм Коганом, майстер-класи досвідчених джазових піаністів Чіка Коріа й Кенні Баррона…
У рамках фестивалю, що проводився, також відзвучали виступи (на трьох майданчиках) Street music, де визначилися переможці конкурсу для молодих українських джазових колективів, який щороку проводять організатори. Всього в Street music by Leopolis Jazz взяли участь 42 колективи. Слухачі надіслали 2782 смс. Таким чином, перемогла львівська група SECRET FORÉST (3-тє місце в Golden Brass, 2-ге - в Envoys Group).
Основну програму Leopolis (головна сцена в парку ім. Б.Хмельницького) відкрили дебютанти - група з Франції Adrien Brandeis Quintet, переможці конкурсу Letterone "RING STARS", який дає право участі в кількох іменитих європейських джазових фестивалях. Молодий лідер-піаніст шукає оригінальний стиль, вкидає власні ідеї й мотиви у стилі виконавців, йому цікавих - Мішеля Каміло, Білла Еванса, Чіка Коріа, використовує афро-карибські й латиноамериканські ритми. Одне слово, "пошук себе" та велика робота в молодих людей ще попереду.
Потім виступив лауреат трьох Grammy, прекрасна американська група Snarky Puppy, кумир молодих джазменів. Це своєрідна лабораторія, де не всі учасники встигають стати відомими, оскільки її склад постійно змінюється, в ньому бувало до 40 музикантів, і творчий процес перебуває у вічному пошуку. Прийняли гостей з величезним ентузіазмом. Довгі композиції, які змішують "усе з усім", хвилювали тисячі джазфанів у довколишніх пікнікових зонах. Добре знаючи роботи американців, я була рада за нашу музичну молодь, якій є чого повчитися в західних ровесників.
На другий вечір у парку ім. Б.Хмельницького першими виступили дуже цікаві французи (шість музикантів та лідер, який уже грав у нас, бас-гітарист, етнічний камерунець Етьєн Мбаппе). Цей хороший басист кілька років тому запам'ятався грою в рукавичках. Зараз він теж грав у них, а ще - в крислатому капелюсі й темних окулярах.
Уперше на Альфа Джаз Фесті ми дізналися про містера Мбаппе як учасника групи Джона Маклафліна. Виявилося, що він, живучи й працюючи у Франції, зібрав чудових колег у проекті Prophets для запису свого четвертого альбому й привіз його в Україну. Величезна, невгамовна енергетика, африканські мотиви, маса музичних красот від тенор-саксофоніста Balthazar Naturel, трубача Аlex Herichon, скрипаля Clement Janinet, піаніста й трохи скрипаля Christophe Cravero, міцна ритм-група, колективна зіграність, винахідливі сольні імпровізації кожного музиканта всіх дуже вразили. Одне слово, музика містера Мбаппе виявилася дуже яскравою, свіжою й "випуклою". Тут були й індійські перебори, і бойовий ф'южн духових, і не дуже успішна жартівлива гра в сольфеджіо зі слухачами, і хоровий спів залу простої й ніжної співанки "musango na wa" з альбому How Near How Far 2016 року. Цей сет вийшов неповторним, одним із найкращих концертів фестивалю.
Довгоочікуваним, за словами Олексія Когана, сюрпризом вечора стала канадська співачка-піаністка Даяна Кролл, яка в нашу країну приїхала вперше. Цитую: "Найкраща співачка серед піаністок і найкраща піаністка серед співачок" - двозначний, але справедливий комплімент… За райдером, після французів скромну напівкабінетну Yamaha замінили величезним блискучим концертним Steinway & Sons. Знаючи біографію артистки, яка навчалася гри на фортепіано з чотирьох років, я очікувала концерту Гершвіна чи хоча б джазового етюду Манфреда Шмітца (жарт). Але очікування не справдилися: піаністка вставляє короткі, сумлінно вивчені псевдоімпровізації, голосом не імпровізує.
Даяні дуже допомагали партнери - особливо видатний тенор-саксофоніст Джо Ловано й досвідчений гітарист Марк Рібо. Якби не інтелігентна, суперпрофесійна й чуйна підтримка колег, джазу б майже не було: "короля робить почет". Канадська "снігова королева" завжди співала й продовжує співати сьогодні досить прохолодно, до середини концерту склалося відчуття одноманітної довгої композиції. Несподівано співачку підстьобнула коротка злива, що пролітала над Львовом і дуже сильно й гучно тарабанила по пластиковому даху павільйону. Артистка додала енергії, проспівала про дощ, глядачі пожвавилися й навіть стали припліскувати і підспівувати. Даяна Кролл була дуже відомою, вона - лауреатка п'яти Grammy, але час минає, і сьогодні її записи на YouTube мало популярні. Можливо, якщо не дотримуватися умовностей, "хто в кого на розігріві", та забаганок напівзгаслих зірок, сети слід поміняти місцями. Співачка виступила у Львові в рамках довгого європейського туру й помчала прямо з Leopolis Jazz Fest на літак, щоб до 27 липня дати 18 концертів у столицях та на курортах Західної Європи. Тому так ретельно підготовлено-завчено й економно-розраховано все виконувалося. Правда, стримати темперамент і майстерність своїх колег - Ловано та Рібо - виявилося важко…
Далі на площі Ринок був спільний проект ТНМК (реп із дуже поганою дикцією) та двох учасників Схід-Sidе'а - тенора-саксофоніста Діми "Бобіна" Александрова й клавішника Олексія Саранчіна. А ще київський біг-бенд трубача Денніса Аду. Насправді кожен із цих музикантів іде вже власним шляхом. У Львові вони в загальному казані зварили-зіграли, проспівали-постаралися півторагодинну програму.
Наступного фестивального дня грав квінтет Кенні Баррона. Цей приголомшливий 76-річний піаніст дев'ять разів номінувався на Grammy, але так і не став лауреатом (дивно й незаслужено). Зате у Львові отримав премію ім. Едді Рознера - статуетку та грошовий приз - справедливу, достойну нагороду. Скромний і привітний Баррон понад 25 років викладав джазову гармонію в Ратґерському університеті штату Нью-Джерсі, а тепер працює в славетній нью-йоркській Джульярдській школі.
Музикант випустив понад 40 платівок, величезний вплив на нього справила п'ятилітня співпраця з великим трубачем Діззі Гіллеспі. З Кенні грали найяскравіші зірки 1960-80-х років: Фредді Хаббард, Юсеф Латіф, Стен Гетц. Він шестиразовий лауреат премії "Найкращий піаніст", яка присуджується Асоціацією джазових журналістів.
Цей концерт захопив, зачарував, не давав відключитися ні на мить. Виконання було зовні стримане, але з великим внутрішнім натиском. Показали різностильові композиції авторства Гіллеспі, Абдулли Ібрахіма, Телоніуса Монка. Спільно з лідером, спокійним, як удав, але внутрішньо наповненим, чудово імпровізували Маркус Стрікленд (тенор-сакс), Райлі Мулекар (труба), Кіоші Кітагава (контрабас) і Джонатан Блейк (барабани). Грали гаряче, до поту, під кінець енергетика і градус напруги зашкалювали. Кожен музикант квінтету - справжній монстр, яскрава індивідуальність.
У другому сеті очікувано потішив великий проект з участю знаменитого вокаліста-імпровізатора Боббі Макферріна. На сцені також перебували учасники славетного українського чоловічого джазового секстету ManSound, Джамала, дівоча група UP та інші молоді вітчизняні популярні й джазові вокалісти.
Зірка імпровізації привіз "помічників" - чотирьох професійні колег: двох досвідчених чоловіків-бітбоксерів та двох солідних леді-імітаторів. Спочатку вони розважали публіку камерним складом. Але через кілька композицій на сцену вийшов величезний хор Львівської національної музичної академії ім. Миколи Лисенка.
Макферрін - чудовий організатор музичної дії, недарма він раніше кілька разів успішно диригував великими симфонічними колективами. Підключивши зал, гості проспівали кілька композицій. У концерті звучав тільки вокал, а бітбокс - "п'ятий елемент хіп-хопу" - був таким природним, що очі самі шукали на сцені ударну установку, якої там не було. Яскраве враження справив грандіозний багатоголосий українсько-африканський хоровий канон, який підтвердив, що без солідної академічної освіти нині далеко не заїдеш навіть у хіп-хопі. Спільний "урок сольфеджіо" сцени й публіки включав і хорову сольмізацію, і широкі мелодичні скачки, і рухливе багатоголосся, і ланцюгове дихання... А на прощання всім миром заспівали, звісно ж, "Щедрика" в обробці Леонтовича. Це було зворушливо.
Наступного ранку на сцені у дворику палацу Потоцьких несподівано здорово грав акустичний секстет із Дніпра: гобой (Василь Старшинов), фагот (Олексій Старшинов), кларнет (Сергій Білоконь), скрипка (Ірина Лі), віолончель (Олексій Бадін) та електроніка з барабанами (Максим Андрух). Не очікувала - розумна електроніка, помірний авангард, IDM, техно, дабстеп, плюс трохи танцювальності й академізму. Wow! Чудовий результат.
Потім - харківсько-київське тріо LosSamos - теж молодці, але значно простіші, більш "танцювальні" і грають не тільки своє, а й кавери.
Останній вечір фестивалю почався в парку з абсолютно чарівного блюзмена з Луїзіани містера Жона Клірі (Jon Cleary). Музикант виступав у величезному солом'яному капелюсі й окулярах кота Базиліо. Виникло захоплення цим живим, безпосереднім, веселим, розумним, вільним музикантом, що володіє всіма прийомами традиційного фортепіано. Тріо (плюс бас і барабани) показало прості мелодії, невигадливі гармонії й ритми, що прикували й захопили! А товариськість, темперамент, комунікативність артистів, що хвацько співають "як можуть", зовсім не відштовхувала, викликала приплив добрих почуттів.
Другим сетом стояв "іспанський" проект великого Чіка Коріа. Але довелося після Клірі їхати на вокзал з групою колег. Дорогою розмовляти не хотілося, в голові роїлися спогади, звучали запальні мелодії й ритми Коріа (втішало те, що чула цього піаніста вже тричі).