Національний кінематограф Лівану (всього чотири мільйони жителів!) існує з 20-х років минулого століття. І за цей час на екрани вийшло понад 500 фільмів. Деякі з них удостоєні і нагород міжнародних кінофестивалів, і прихильної оцінки зарубіжних кінокритиків, хоча здебільшого картини потрапляють на внутрішній ринок.
Цьому вирішила зарадити українсько-ліванська продюсерська компанія "Альфа продакшн студіос". І, заручившись підтримкою Ліванського культурно-інформаційного центру, Посольства Ліванської республіки в Україні, а також Міністерства культури і Державного агентства України з питань кіно, провела в Києві перший фестиваль ліванських фільмів, символом якого став фінікійський торговий корабель. Приймав учасників та гостей кінофестивалю Культурний центр "Кінотеатр "Київ".
Відкрила кіноогляд стрічка режисера Надін Лабакі "І куди ми тепер?" (2011), прем'єра якої відбулася два роки тому на Канському МКФ, де вона брала участь у конкурсній програмі "Особливий погляд". Жанр картини - трагікомедія. В основі сюжету - історія села, в якому пліч-о-пліч живуть християни та мусульмани. Його жінки, об'єднавшись, вирішують якими-завгодно хитрощами захистити свої родини, своє майбутнє від сутичок, що регулярно виникають на релігійному ґрунті між мужчинами - батьками, чоловіками, синами. Вони дружно придумують навіть неймовірні способи, з допомогою яких намагаються переключити увагу ворогуючої сильної половини на інше. Організовують приїзд розкріпачених "танцівниць" з екзотичної, вибачте (!), країни України, підмішують коноплі в булочки, щоб знешкодити чоловіків, у будь-яку секунду готових мирну вечірку перетворити на поле бою. А коли ті прокидаються після дурманного сну, то, здивовані, бачать перед собою безглуздо одягнених дружин. Мусульмани - простоволосих, християни - смиренних і в хиджабах. У фільмі багато музики, дотепних діалогів, і глядачева зала під час перегляду раз у раз вибухала сміхом. І тут-таки затихала, оскільки комедійні мізансцени обривала трагедія. Наверталися сльози…
Фільм "І куди ми тепер?" уже здобув призи глядацьких симпатій на багатьох солідних міжнародних кінофорумах - у Торонто, Осло, Сан-Себастьяні, на Doha Tribeka Film Festival. Оцінили його й перші українські глядачі, серед яких, на мій щирий подив, кіноспеціалістів можна було перелічити на пальцях однієї руки…
Перший Фестиваль ліванського кіно вдався. Різні за жанрами фільми - драми "Під бомбардуванням" (режисер Філіп Арактанжі) і "Закликання дощу" (Багіж Гжеж), сентиментальна комедія "Таксі Балад" (Даніель Йосиф), мікст драми і мелодрами "Чесна людина" (Жан-Клод Кудсі) - знайшли свого глядача. Більше того (сам був свідком дискусії у Фейсбуку), викликали серйозну полеміку. І підвищений інтерес до маленької країни Ліван.
Організатори огляду ліванського кіно вирішили цією вдалою акцією не обмежуватися. Наступним кроком компанії "Альфа продакшн студіос" стане проведення у Лівані навесні 2014-го року Фестивалю українських фільмів, присвяченого 120-річчю від дня народження великого режисера Олександра Довженка.