Політика децентралізації, зокрема культурної, а також низові ініціативи, що з'явилися після Революції Гідності на хвилі загального активізму, створили передумови для діяльності українських культурних менеджерів не тільки в столиці, а й у регіонах.
Протягом останніх років найчастіше спостерігаємо появу нових фестивалів, культурних ініціатив і проектів, що йдуть у глиб країни. Використовуючи місцевий контекст, їхні організатори намагаються створювати культурне середовище, яке породжує низку економічних, іміджевих переваг для обласних центрів, міст і містечок.
Простіше кажучи, якщо, скажімо, у Вінниці провести кількаденний "літературний фестиваль оповідання", це дасть у місцевий бюджет певні надходження, малий і середній бізнес отримає прибуток, а місто почне асоціюватися не лише з музичним фонтаном, а й культурною подією, що приваблює іноземних і столичних гостей.
Утім, діяльність культурних менеджерів часто має волонтерський характер. Через що цікаві проекти з великим потенціалом припиняють своє існування. Курс на євроінтеграцію відкрив ґрантові можливості. Але питання фінансової підтримки, як і пасивності місцевих керівників, залишається у верхньому рядку проблем, з якими стикаються ті, кому хочеться досягти поліпшення вже тут і зараз.
Згадаю лише окремі культурні проекти, що відбулися за межами столиці, і спробую "зрозуміти", що потрібно їх організаторам для ефективної діяльності.
ЛІТЕРАТУРА
Цьогоріч під час Запорізької книжкової толоки Український інститут книги провів дискусію "Культурний менеджмент. Перспективи децентралізації". Її учасниками стали культурні менеджери з Запоріжжя, Луцька й Черкас.
Досвід різних міст засвідчив наявність локальних проблем, вирішення яких залежить від багатьох чинників.
Так, індустріальне Запоріжжя видається інертнішим за районні центри чи селища свого ж регіону.
За словами Ігоря Гармаша, директора Запорізької книжкової толоки, відсоток людей, які приходять на літературні заходи у невеличких населених пунктах, вищий за показник в обласному місті.
Крім того, Запорізька область передбачає специфіку - частина регіону обстоює патріотичні ідеали, але є певний відсоток населення, що перебуває під впливом російської пропаганди.
Щоби працювати в таких умовах, вважає Ігор Гармаш, культурні менеджери повинні постійно спілкуватися з аудиторією, бути "на місцях", а не в офісах.
"Наразі маємо 25 осередків, їздимо з різними проектами, працюємо з переселенцями, через них запускаємо культурні проекти, тим самим допомагаючи людям інтегруватися в нове середовище", - зазначає директор Запорізької книжкової толоки.
Про ретельну підготовку аудиторії розповіла й Ельвіра Яцута, культурна менеджерка, директорка Міжнародного поетичного фестивалю Meridian Lutsk.
На її думку, містян треба поступово, але наполегливо привчати до того, що поруч щось відбувається, формувати звичку.
"Після того як ми чотири роки напрацьовували аудиторію, спонукали людей сприймати якісну літературу, настав час переходити на якісь нові рівні. Важливий момент: про Луцьк говорять в Україні. Але про Луцьк культурний і літературний не говорять у Європі", - каже Ельвіра Яцута. Щоб це сталося, маємо виходити на новий рівень, співпрацювати із сусідніми містами й країнами, які б могли стати партнерами масштабних міжнародних фестивалів.
Територіальна наближеність до Києва зіграла злий жарт із культурним життям Черкас. Хто прагне активного літературного життя, може приїхати в столицю на книжковий фестиваль чи окремий захід письменника.
Як зазначає Людмила Фіть, організаторка книжкового ярмарку в Черкасах, місцеві культурні менеджери потребують практичних порад: як працювати зі спонсорами, державними установами, профільними комітетами? Популярні письменники збирають повні зали, їхні книжки активно продаються під час презентацій, аудиторія прагне спілкування. Це, безумовно, надихає культурних менеджерів і дає надію на те, що їхня діяльність дасть результати, якщо не відразу, то за кілька років.
АРТ
Проекти, що репрезентують сучасне візуальне мистецтва, є одними з найбільш витратних, як із боку залучення фінансів (адже арт-об'єкти потребують якісних матеріалів, складних логістичних і страхових схем), так і з позиції залучення аудиторії.
Незважаючи на брак популяризаторського підходу, тематичної науково-популярної літератури, слабке висвітлення у ЗМІ, сучасне мистецтво викликає дедалі більше зацікавлення місцевих громад.
За підтримки фонду "Відродження" влітку цього року відбувся міжрегіональний проект "Межа", який передбачав обмін резиденціями і художниками з Ужгорода і Слов'янська.
"Перед нами стояло завдання якомога глибше занурити митців у місцевий контекст Ужгорода і Слов'янська. Мій досвід організації роботи резиденцій підказував, що для успіху проекту слід ретельно готуватися. Щоб на нас чекали, зустріли, показали все необхідне, ми знайшли патронів. В Ужгороді це був художник Петро Ряска, у Слов'янську ми тримали зв'язок із департаментом культури й однією з місцевих бібліотек. Можу запевнити, що нам були раді всюди. Головне - чітко поставити завдання і налагодити партнерські стосунки. У регіонах є потреба в митці як фасилітаторі. Я переконана, що треба їхати, особливо на схід, і працювати з місцевими громадами, адже люди відкриті до спілкування, прагнуть залученості й творчості", - розповідає мисткиня й одна з кураторок проекту "Межа" Алевтина Кахідзе.
Спроби ревіталізації об'єктів радянської доби теж досягли обласних центрів.
Так, у Вінниці 2015 року розпочалася робота мистецької резиденції "Над Богом", метою якої було проведення освітніх заходів, арт-проектів, дискусій.
Але перед тим занедбаний кінотеатр "Росія" силами волонтерів, вони ж культурні менеджери, було прибрано й доведено до умов, придатних для перебування людей.
Однією з ініціаторок роботи резиденції є Ольга Гончар, яка нещодавно стала директоркою львівського музею тоталітарних режимів "Територія терору". Культурна менеджерка з великим досвідом організації подій у регіонах зазначає: "Однією з головних проблем у роботі з регіонами є відсутність єдиної партнерської мережі, за допомогою якої можна було б організовувати події.
Якщо говорити про схід, то цю проблему ми вирішили, працюючи з музеями. Бракує інфраструктури, системи інформування, є величезна проблема з транспортним сполученням. Щоб доїхати з Києва до Маріуполя, потрібно витратити більше 20 годин.
Хто ще наважиться на таке, крім культурних менеджерів?
Є питання аудиторії і контенту, який ми веземо. Із сучасним мистецтвом, як правило, буває непросто. Найголовнішою проблемою залишається фінансування, адже навіть ті ґранти, що їх маємо нині, не покривають усіх потреб. Міністерство культури обіцяє виділити гроші регіонам на заходи, але, щоб їх освоїти, працівники культури повинні мати належний рівень сучасної маркетингової, економічної освіти".
Мистецький фестиваль Porto Franko GogolFest, що відбувається в Івано-Франківську, є унікальним прикладом міжрегіональної і міжнародної співпраці. В одному з інтерв'ю директор фестивалю сучасного мистецтва ГОГОЛЬFEST (Київ) Максим Демський зауважив, що обласні центри неодмінно повинні мати потужний графік культурних подій, які працювали б містками між іноземними та вітчизняними митцями.
Ключовою проблемою місцевих представників сфери культури є відокремленість, наявність внутрішньої ієрархії, замкнутість. Усе це перешкоджає створенню спільних проектів, які б сприяли культурним зв'язкам навіть усередині регіону.
ТЕАТР
Нова хвиля українського театру, що об'єднала доволі різних людей, надихає культурних менеджерів цієї галузі на дії, які часто вже виламуються з колишніх стандартів мистецтва (художніх і організаційних).
І хоча Київ, як і раніше, продукує прогресивні ідеї й підходи, окремі творчі спільноти областей не поступаються активністю.
Чи не головним чинником успіху в організації, скажімо, театрального фестивалю, є підтримка місцевої влади.
У цьому переконує досвід Мукачівського театрального фестивалю "Зірковий листопад". За словами заступниці директора Мукачівського драматичного театру Тетяни Порохновець, сприяння міського голови й зацікавленість колег найбільше допомогли провести захід, що триватиме місяць.
Стосовно сприйняття сучасного театру глядачем пані Тетяна додала, що, за умови ретельного формування програми, орієнтованості на ту чи іншу вікову категорію, кожна вистава може знайти свою аудиторію.
Театральний фестиваль "Молоко", що представляє дебютантів і зірок, преміює найкращі вистави, уже десять років відбувається в Одесі. Його засновник і директор Михайло Журавель серед найбільших організаційних труднощів називає низький рівень глядацької культури, недобросовісну конкуренцію, де змагаються не ідеї, а корупційні схеми, особливо коли йдеться про заходи, що фінансуються за державний кошт.
Що ж до вирішення нагальних проблем, то пан Михайло має таку позицію: "Працювати 25 годин на добу, у чотири руки, мати професійну, мотивовану, відповідальну команду, що складалася б з 10-15 осіб, яких об'єднує любов до українського театру".
…У підсумку маємо головну рушійну силу - особисту ініціативу культурного менеджера, який наважується перебирати на себе весь масив наявних проблем. Щоб культурна децентралізація відбувалася ефективно, слід залучати як державні, так і ґрантові кошти, проводити лекції, семінари, які би підвищували рівень маркетингової грамотності працівників закладів культури в регіонах; необхідно влаштовувати консультації фахівців з PR та комунікацій для культурних менеджерів на місцях, впроваджувати систему заохочень для низових ініціатив тощо. Тобто доцільно поміркувати саме про формування мережі менеджерів - агентів культурного поступу, - яка би надала можливість більш продуктивно не лише реалізовувати державні програми, а й сприяти розвитку громадянського суспільства загалом.