Вітчизняний культурний простір останнім часом опинився в координатах "іншої реальності". Громадський спротив, євроінтеграційна хвиля, війна на сході. Ці та інші події - прямо чи опосередковано - утворюють умовну нову "модель" української культури. Активні благодійні акції на підтримку української армії, фронтові концерти, тематичні арт-проекти, пошук нових творчих форм і нових ритмів, співзвучних часу… Усе це - свідчення того, як кристалізується т.з. "мобілізаційна модель" культури.
Останнім часом, коли доводиться чути слово "стратегія", воно саме собою набуває мілітарних конотацій. Справді, первинне значення цього слова, що походить від давньогрецького στρατηγία, - мистецтво полководця. Словник української мови дає схоже тлумачення: "Мистецтво підготовки і ведення війни та великих воєнних операцій".
До війни на сході наше суспільство не готувалося, як і до масштабного "перезавантаження країни". Більше того, останні два роки булемічного правління "сім'ї" суспільство зневірилося у стратегіях - від військової до гуманітарної.
Тим часом війна увірвалася в наше повсякдення саме тоді, коли з'явився реальний шанс для змін. І це зайвий раз підтверджує, що боротьба ведеться не так за територію, як за вплив на людський ресурс.
Істотним компонентами гібридної війни, або війни "керованого хаосу", є психологічне ураження противника, руйнування його картини світу як через масоване спотворення інформаційної картинки, так і через експансію в культурному просторі, що призводить до корозії системи цінностей.
Отже, за теперішніх обставин "культурна складова" не лише не буде зайвою у "великій і реальній" політиці, - саме ця складова й стає конче необхідною: у ній пробуджуються інтенції, що у мирний час були млявими.
Тож якою має бути культурна стратегія в ситуації неоголошеної, але жорстокої і цинічної війни "керованого хаосу"?
Загалом, можливих варіантів три.
Перший - культура створює "картинку" для мирного населення та співає і танцює для бійців на фронті, виконуючи в обох випадках переважно арт-терапевтичу функцію.
Другий - культурні діячі самі перетворюються на "бійців невидомого фронту" і активно та з азартом включаються в інформаційні баталії. Ця роль по суті є пропагандисткою, або ідеологічною.
Третій - культура працює на мобілізацію творчого потенціалу суспільства, але при цьому не стає на мілітарні рейки й водночас не ховається у м'якому пацифізмі.
Перші два варіанти - найлегші для сприйняття. Пропагандистська модель до болю нагадує "старі добрі часи". В режимі ж перманентного арт-терапевтичного масажу культура у нас жила всі двадцять із гаком років незалежності.
"Мобілізаційний режим" культурної політики складніший, бо передбачає постійне балансування між соціальною відповідальністю і творчою свободою, актуальністю і глибиною, необхідністю реагувати на вибухові виклики часу і обстоювати фундаментальні права людини.
Крім того, як усе нове й малознайоме загалові, ця модель викликає настороженість - коли не спротив.
Однак, попри всі незручності, що їх може спричинити інноваційна модель "культурної політики", вона має істотні переваги, адже допомагає формувати адекватну картину світу. А це - як точні топографічні мапи з кривими Гаусса для проведення військових операцій.
Головне ж - така модель орієнтована на вільних і проактивних людей.
Саме згадану "мобілізаційну модель" обрав наш Мінкульт для розробки довгострокової стратегії розвитку культури.
Першим результатом роботи стали пріоритети на 2014 - 2015-ті, нещодавно оприлюднені на сайті відомства. Хоча цей документ ще не є, у повному сенсі, стратегічним, однак він дає змогу зрозуміти суть та можливості "мобілізаційної моделі" й налаштуватися на її сприйняття.
На думку експертів, упродовж найближчих місяців необхідно консолідувати і сконцентрувати зусилля проактивних гравців як державного, так і громадського й комерційного секторів, органів центральної влади та місцевого самоврядування для проведення докорінної реформи культурної царини.
Це передбачає: створення умов для всеосяжного міжкультурного й міжрегіонального суспільного діалогу, розвиток партнерства і порозуміння між співгромадянами на ґрунті європейських цінностей та демократії - права на самовизначення, добробут, безперешкодний творчий розвиток і доступ до культурних цінностей, а також відкритості, прозорості й підзвітності влади громадянам.
"Саме в новій Україні культура створює смислове поле, в якому кожен індивід отримує можливість для формування своєї власної унікальної ідентичності та шанс на самореалізацію і повноцінний розвиток особистості. Культура - інструмент протистояння дискримінації й нетерпимості.
Водночас культура - платформа для діалогу і взаємодії різноманітних ідентичностей на рівні індивідів, спільнот, інституцій, регіонів.
Як простір свободи і відповідальності, конкурентноздатності та креативу, культура є основою для консолідації українського суспільства.
Культурне середовище стає ресурсом розвитку креативної економіки в Україні, а суб'єкти економічної діяльності інвестують у культурні інституції і проекти".
Особисто мені дуже хотілося б опинитися саме в такому "середовищі", але я розумію: для його створення ми мусимо діяти так, наче щойно побували в цій реальності, переконалися в її перевагах і пересвідчилися, що вона неодмінно настане. Не сьогодні, то завтра.
Для того, щоби перекинути місток у бажане майбутнє, і потрібна стратегія.
Як уже зазначалося, це має бути стратегія реформ. Останні можна порівняти з оперативним втручанням. І не обов'язково бути лікарем, аби зрозуміти, що, перш ніж "різати" та "зшивати", треба мати результати аналізів і точний діагноз. На око ми всі можемо більш-менш влучно охарактеризувати ситуацію з культурною сферою.
Але хто готовий узяти на себе відповідальність не лише за одужання "пацієнта", а й за те, що надалі він стане повноцінним і успішним на світовій арені?
Щоби підготувати наших "хірургів" та їхніх асистентів до "операції", Мінкультури впродовж найближчого року має виконати стислу антикризову програму, яка складається з чотирьох основних цілей:
- стимулювати суспільний діалог для об'єднання країни;
- зберігати і розвивати культурне надбання як ресурс теперішніх і майбутніх поколінь;
- розвивати творчі індустрії як рушійну силу соціальних та економічних інновацій;
- запровадити європейські стандарти відкритості, прозорості та підзвітності влади громадянам у межах компетенції Міністерства культури України.
Але варто ще раз нагадати: ведемо мову саме про "мобілізаційну модель культури", яка, на відміну від пропаганди, вчить ставити складні запитання, а не шукати простих відповідей. Натомість допомагає розкритися творчому потенціалу. І цей вивільнений потенціал у вигляді креативності (талантів, ідей, натхнення до змін) починає працювати на розвиток інновацій, реалізується у різноманітних суспільних ініціативах.
Інакше кажучи, відкриває "внутрішній фронт", який і робить суспільство сильним.
Одна річ - просто пишатися історією або брендом братів Кличко чи Руслани. Інша - бути персонально причетним до нових перемог через конкретний інтелектуальний та фінансовий внесок у невеликі, але мобільні проекти, через "включеність у команду", мережу комунікацій тощо.
Але, перш ніж це відбудеться, політикум, бізнес, широка громадськість мають повірити не лише у живучість нашого "пацієнта", тобто культури, а й у його здатність перемагати.
Від редакції. Культурних акцій та ініціатив, пов'язаних із теперішніми болючими суспільно-громадськими подіями, чимало, і вони помітні. Митці, які представляють різні жанри й напрями культури (і масової теж), звісно, не задля "піару" їдуть на фронт, жертвують кошти на потреби армії та поранених. Театр імені Івана Франка і Молодий театр, Ада Роговцева і Наталія Сумська, В'ячеслав Вакарчук і Марія Бурмака - ці та інші колективи й митці активно інтегровані у процес благодійності, у процес формування нового українського культурного ландшафту. DT.UA розміщує на своїх шпальтах ще кілька журналістських сюжетів, які продовжують цю тему.