Він - автор київської "Літаючої тарілки", теоретик і творець новаторської системи колірного письма. Залишивши архітектуру, він розробив власну техніку створення смичкових інструментів і невдовзі став найбільш поціновуваним в Україні скрипкових справ майстром.
За останні півтора року інтерес до Флоріана Юр'єва раптово посилився. Усе почалося зі звістки про те, що головне архітектурне творіння Юр'єва може перестати існувати в задуманому її автором вигляді. 11 серпня нинішнього року Юр'єву виповниться 90 років. Він не полишає спроб вплинути на долю свого головного архітектурного творіння.
Я познайомився з Флоріаном Юр'євим на початку 2010-х років, збираючи матеріали для виставки "Радянський модернізм 1955-1991" у Віденському музеї архітектури. Наше знайомство збіглося з черговою спробою київських забудовників прибрати до рук знамениту будівлю "Літаючої тарілки" (або, офіційною мовою, Українського інституту науково-технічної експертизи та інформації).
Флоріан Ілліч тоді поставився до цієї загрози байдуже: на його пам'яті щось схоже відбувалося вже далеко не вперше й завжди закінчувалося або банкрутством інвесторів, або їхнім загадковим зникненням (саме так, зрештою, сталося й того разу). Юр'єва набагато більше турбував сумний стан концертного залу в "Літаючій тарілці" з його унікальною акустикою. Будівля стояла на балансі Міністерства освіти й перебувала в повному запустінні, хоча там час від часу зусиллями ентузіастів проходили концерти класичної та експериментальної музики. Попри видатні архітектурні й акустичні дані, неймовірно вигідне розташування в центрі міста і гостру нестачу культурних майданчиків у столиці, нікому з причетних до долі цього місця не спадало на думку повернути його жителям міста.
Все змінилося три роки тому, коли Міністерство освіти радо поширило новину, що в комплексі будівель Інституту інформації розмістять новостворений Музей науки і що для цієї шляхетної справи вже знайдено приватного інвестора. Невдовзі з'ясувалося, що радість із приводу майбутнього "Літаючої тарілки" виявилася перебільшеною.
Музей науки, як з'ясувалося, мав розміститися у висотній частині будівлі, а не в приміщеннях самої "Тарілки", яка, за договором з державою, мала відійти в довгострокову оренду приватному інвестору. В обмін на фінансування ремонту в приміщеннях майбутнього музею компанія-орендар отримувала частину створеного Юр'євим архітектурного комплексу у своє повне розпорядження, не приховуючи своїх планів перетворити "Тарілку" на вхідну групу ТРЦ Ocean Mall, що споруджується поруч. Цілісне творіння Юр'єва було б розірване навпіл, а в самій "Тарілці" попросту з'явилися б торгівельні площі. При цьому все подавалося чиновниками як величезне досягнення у форматі "публічно-приватного партнерства".
У договорі оренди навіть була норма про те, що інвестор зобов'язується використовувати отримані ним площі для культурної та освітньої діяльності. На запитання, як саме собі це уявляє компанія, котра займається виключно створенням торгово-розважальних центрів, обізнані з її планами відповідали: "Розмістять там якийсь магазин Lego, і норма договору вважатиметься виконаною".
Дізнавшись про це, я передусім зателефонував Флоріану Юр'єву. Спочатку він знову сприйняв це філософськи: сказав, що не хоче відволікатися від створення нової скрипки, і взагалі ці інвестори, як і всі попередні, рано чи пізно неодмінно розчиняться в повітрі. Ні, сказав я, будівництво прямо за будівлею "Літаючої тарілки" вже йде повним ходом, договір про її перетворення на вхідну групу торгового центру вже підписаний, а творці Музею науки спільно з керівництвом Інституту інформації вже готові бити на сполох, оскільки представники інвестора заявили їм, що архітектурний вигляд орендованої ними "Тарілки" буде змінено так, як заманеться їхньому господарю.
Флоріан Ілліч погодився взяти участь у переговорах, попередньо уточнивши в мене, чи можу я організувати камери, "щоб у всього цього були якісь свідки" (відтоді наша група стала називати себе "свідками Флоріана").
Так розпочалася історія створення фільму "Колір фасаду: синій", першого (але не останнього) фільму про Флоріана Юр'єва та його творчість.
Під час першої ж робочої зустрічі ми дізналися, що орендарі вже визначилися не тільки з цільовим призначенням "Тарілки" (звісно, торгівля), а й із майбутнім кольором її фасаду: "Тут дискусій жодних, бо улюблений колір інвестора - синій". Стало зрозуміло, що треба ставити питання вже не тільки про збереження видатних творів архітектури чи культурних майданчиків. Треба ставити питання про те, за яким правом забудовники формують вигляд нашого міста в авторитарному режимі, базуючись виключно на своїх естетичних уподобаннях. А вподобання цього конкретного інвестора, любителя синього кольору, добре відомі: саме він стоїть за такими "родзинками" сучасної київської архітектури, як, наприклад, житловий комплекс Diamond Hill, який спотворив не тільки ансамбль Площі Слави, а й взагалі лінію горизонту київських пагорбів; також на його рахунку - загадкового походження будівля біля метро "Театральна", яка після тривалих перипетій стала новим приміщенням Музею історії Києва. Ім'я цього забудовника - Вагіф Алієв - чомусь дуже боялися вимовляти вголос усі зустрінуті нами чиновники, використовуючи натомість (навіть при виключених камерах) різні форми безособового звертання. Було очевидно, що в цій атмосфері таємничості, страху та недомовок єдиним дійовим засобом може стати максимальний публічний розголос.
Восени 2017 року, прямо перед набранням чинності договором про оренду "Літаючої тарілки", її простір став місцем проведення Київської бієнале-2017. Упродовж місяця в залі "Тарілки", що стояв порожнім багато років, мало не щодня проходили художні акції, кінопокази та лекції. Під час виступу Флоріана Юр'єва створений ним концертний зал на кілька сотень місць не зміг умістити всіх охочих. Лекція Юр'єва поступово переросла в публічні дебати про туманне майбутнє "Літаючої тарілки". Її автор на ходу коментував наявні на той момент варіанти реконструкції об'єкта: від курйозної ідеї покрити "Літаючу тарілку" дзеркальною поверхнею до повного поглинання будівлі монструозним торговим центром (хоча забудовник багатократно відхрещувався від цього варіанта, саме він досі значиться як актуальний на сайті компанії-розробника - разом зі світлинами будівництва ТРЦ Ocean Mall).
Наступного дня ми з Олексієм Биковим, архітектором і дослідником, який модерував виступ Юр'єва, стали отримувати десятки повідомлень від різних людей, стурбованих розвитком ситуації. Задля експерименту ми створили в соцмережах групу під назвою #SaveKyivModernism. Першого ж дня до неї приєдналося кілька сот людей. Як з'ясувалося, проблема "Літаючої тарілки" цікавить не тільки вузьке коло любителів архітектури модернізму, та й це коло виявилося не таким вузьким, як здавалося. Після кількох тижнів бурхливих дискусій у соцмережах та багатьох публікацій у пресі компанія-орендар перервала мовчанку й спробувала зберегти обличчя, запропонувавши Флоріану Юр'єву розробити його авторське бачення реновації "Літаючої тарілки". Це був хитрий іміджевий хід, бо ніхто не припускав, що Юр'єв, який уже кілька десятиліть не займається архітектурою, у віці майже 90 років насправді розробить повноцінний архітектурний проект - звісно ж, безкоштовно, бо компенсації витраченої праці ніхто йому запропонувати не подумав.
На великий подив забудовника, через кілька місяців такий проект був готовий. Під творчим керівництвом Флоріана Юр'єва, завдяки старанням архітекторів Олексія Бикова та Слави Балбека, група з кількох десятків фахівців розробила проект перетворення "Літаючої тарілки" на сучасний культурний центр - тобто надання їй саме тієї функції, яку було закладено автором цієї будівлі від початку. Під час особистої зустрічі Флоріана Юр'єва з Вагіфом Алієвим останній щосили розхвалював проект і обіцяв, що втілить у життя саме його. Але далі обіцянок справа поки що не пішла: для того, щоб почати бодай думати про реалізацію проекту Юр'єва, необхідно знати, який вигляд матиме торговий центр, що будується впритул до "Тарілки". Хоча його будівництво йде повним ходом, ніхто так і не бачив ні проекту цього ТРЦ, ні актуальних планів щодо орендованих у "Тарілці" площ, - наче це не предмет підвищеного суспільного резонансу, а будівництво приватного будинку, до якого нікому не має бути діла.
Громадськість вимушена задовольнятися обіцянками пана Алієва, що він відмовився від ідеї перетворити "Тарілку" на головний вхід торгового центру. Решту доводиться реконструювати на основі випадкових витоків інформації: наприклад, стало відомо, що головний вхід у ТРЦ справді планується в іншому місці, але при цьому в "Тарілці" проектується… бічний вхід у торговий центр.
Історія, яка продовжує розгортатися навколо "Літаючої тарілки", - не тільки про те, як місто й держава, перебуваючи під контролем приватних інтересів, можуть втратити ще один всесвітньо відомий архітектурний твір. Це вічно повторювана в нашій країні історія про те, як художник вимушений спостерігати повільне, але методичне руйнування справи свого життя. Єдиною - хоча й не цілком адекватною ситуації - втіхою для цього художника можна вважати те, що у зв'язку з варварством, яке чиниться, про його творчість нарешті згадали.
Нинішнього року в Національному художньому музеї відбулася перша за багато десятиліть ретроспективна виставка Флоріана Юр'єва, яку кілька разів продовжували через величезний наплив зацікавленої публіки. За три місяці, що пройшли з прем'єри фільму "Колір фасаду: синій", запити на його показ надходять із десятків різних культурних майданчиків. Але культурний активізм, на жаль, не найдійовіший спосіб вирішення проблемних ситуацій, особливо там, де замішаний великий капітал.
У нашій країні заведено відзначати ювілейні дати ритуальним присвоєнням звання чи державної нагороди. Юр'єв, який не надто цікавиться земними благами, до таких речей ставиться досить байдуже. Його 90-річний ювілей можна було б відзначити трохи інакше. Наприклад, компанія-забудовник могла б перервати свою таємничу мовчанку й опублікувати нарешті свої плани на "Літаючу тарілку", заодно прояснивши ситуацію з обіцянкою пана Алієва реалізувати там авторський проект Флоріана Юр'єва. Міністерство освіти, як і Київська міська влада, могли б перестати вдавати, буцім те, що відбувається, жодним чином їх не стосується. Немає жодних сумнівів, що в майбутньому про нашу епоху в історії Києва оцінюватимуть, зокрема, і з того, як це місто поведеться з творами Флоріана Юр'єва.