Ситуацію з реформуванням шкіл естетичного виховання в умовах децентралізації, на прохання DT.UA, коментує радник міністра культури України Ірина ФРЕНКЕЛЬ.
- Пані Ірино, як реально вплине анонсована "реформа" початкової мистецької освіти на саму цю освіту, на її якість?
- Останнім часом серед керівників та педагогічних працівників справді зростає занепокоєння з приводу подальшої долі мистецьких шкіл. Таке занепокоєння збурене поширюваною неправдивою інформацією. Зокрема нібито Міністерство планує перетворити мистецькі школи на гуртки, що призведе до знищення в них ланки початкової професійної мистецької освіти і до закриття шкіл.
Думаю, це викликано вмотивованими пропозиціями Міністерства культури законодавчо впровадити мінімальні стандарти забезпечення послугами мистецької освіти.
Стандарти - не тільки відповідь на запитання, "хто" повинен опікуватися мистецькими школами (в контексті створення об'єднаних територіальних громад). А й питання - "які" освітні послуги вони мають надавати? Запропоновано два типи початкової мистецької освіти:
а) початкова професійна освіта для тих, хто планує в майбутньому вступати до мистецьких освітніх закладів вищого рівня;
б) загальномистецька підготовка для тих, хто прагне розвиватися.
Освітні програми першого типу базуватимуться на нинішніх Типових планах ПСМНЗ (ШЕВ), що увійдуть до них у повному обсязі.
Освітні програми другого типу - "полегшений варіант" типових навчальних планів. До нього входитимуть 4 складові: фах, сольфеджіо, історія мистецтва та колективне музикування (пленери, постановки тощо).
Це навіть більше, ніж сьогодні пропонують деякі заклади. Такі стандарти примусять керівників шкіл та органів місцевого самоврядування виконувати ці умови.
У кожному разі, формуватимуть зміст типових освітніх програм методисти і викладачі шкіл з допомогою Державного методичного центру навчальних закладів культури та мистецтв України. Крім того, мінімальні стандарти встановлюватимуть нормативи фінансування.
Згідно з "Положенням" про початковий спеціалізований мистецький навчальний заклад (школу естетичного виховання), у п 2.4 йдеться про задоволення потреб громадянина у професійному самовизначенні та творчій самореалізації.
Саме створення умов для групи учнів, які бажають отримати загальну мистецьку освіту, не плануючи надалі здобувати професійну мистецьку освіту, (тобто творчо самореалізовуватися), - передбачено у проекті Закону.
Таким чином, реформа початкової мистецької освіти спрямована не лише на збільшення та осучаснення послуг, а й на розширення кола охочих отримати такі послуги.
Як приклад: на сьогодні понад 50% музичних шкіл України вже надають послуги з навчання образотворчого мистецтва, відкривають танцювальні та театральні напрями роботи. Ці групи функціонують на засадах госпрозрахунку.
Законодавча обмеженість можливостей для бюджетної підтримки цих напрямів із боку влади не дозволяє їм нормально розвиватися і ущемляє права малозабезпечених та багатодітних сімей на розвиток дітей (представники названих категорій не завжди мають кошти на оплату навчання дітей за тарифами госпрозрахунку).
Але є й інший бік медалі. Кого саме виховують у мистецьких школах? Сьогодні ми виховуємо солістів. Так побудовані типові навчальні плани.
Але на часі - розвиток освічених людей, аудиторії для філармонійних залів, формування креативного класу: це майбутнє ядро постіндустріального суспільства. І тут у мене постають запитання до фахівців:
а) Чи багато ви можете назвати імен учнів, які по закінченні музичної школи відвідують концертні зали (у відсотках до загальної кількості)?
б) Чи багато ваших учнів отримують подальшу професійну мистецьку освіту (у відсотках до загальної кількості)?
Різниця між двома цими цифрами - і є той результат роботи шкіл, коли, видавши свідоцтво про закінчення, не маємо ні аудиторії, ні фахівців.
На мою думку, проблема лежить саме в цій площині.
Крім того, вважаю, що необхідно розробити два типи документів про закінчення мистецьких шкіл, залежно від форми навчання, яку вибирають батьки, адже саме вони платять за навчання. Але це питання потрібно проговорити й опрацювати з широким колом фахівців.
- Переведення мистецьких шкіл на місцеві бюджети, на думку викладачів, - це ризик знищити такі школи, адже місцеві бюджети можуть "відхилити" цей тягар. Які перспективи бачите ви ?
- Переведення мистецьких шкіл на місцеві бюджети відбулося ще у 1994 р. Тоді було ліквідовано адміністрації місцевих та районних рівнів і створено ради й виконкоми. Перехідний період тривав близько двох років, коли школи фінансувалися з двох бюджетів - місцевого та центрального.
З 1996 р. (останні 20 років) позашкільні мистецькі навчальні заклади на 100% утримуються за рахунок місцевих бюджетів. Тому думки і побоювання викладачів безпідставні.
- Чому саме зараз виникла нагальна потреба в такій реформі, адже є галузі, котрі потребують оперативнішого реформування?
- Мабуть, не інші "галузі", а інші "напрями в культурі" потребують реформування. У контексті впровадження реформи децентралізації стали явними проблеми, які перебували в тіні багато років.
Ми завжди вживали слово "утримання" для закладів культури, створюючи образ "утриманки", замість формування іміджу культури як основи ціннісного фундаменту держави.
Враховуючи тенденції постіндустріального суспільства, виклики часу, ідеологічне протистояння та геополітичні розколи, Міністерство культури нині працює над внесенням змін до певних законодавчих актів, розробляє мінімальний кошик культурних послуг, який повинен забезпечити формування гуманітарної креативної особистості.
Можливо, негатив викликає слово "реформа"? Але особисто я не бачу тут якихось надто кардинальних змін. Навпаки, надання законного статусу діям музичних шкіл, які намагаються розширити перелік послуг для залучення ширшого контингенту учнів (і на сьогодні обмежені в цьому праві), - основна мета запропонованих змін.
Фактично, в Україні немає "культурної субвенції" і стандартів забезпечення культурними послугами, якими повинна керуватися місцева влада, формуючи бюджети. Це одне з ключових питань, над котрими зараз і працює міністерство.