У столичному Музеї Ханенків триває виставка "Царство Флори" (куратори Олена Живкова, Анастасія Мацело). Більшість експонатів нещодавно реставровано в Національному науково-дослідному центрі України. Частину кераміки й народні ікони на склі виставлено вперше.
Що стосується робіт - сенсацій цієї виставки, то самі музейники називають три шедеври, яких раніше широка публіка не бачила. Йдеться про вирізьблений з каррарського мармуру барельєф "Офелія" авторства легендарної французької акторки Сари Бернар. А також про портрет Сюзанни де Лоррен в образі Флори й "маленький шедевр італійського бароко" (цитую кураторську експлікацію) - квітковий натюрморт Бартоломео Бімбі.
Найбільш інтригуючий об'єкт "Царства", його цариця, - звичайно ж, "Офелія". Зовсім нещодавно, в лютому 2017-го, його авторська копія стала топ-лотом аукціону еротичного мистецтва Sotheby's. І при естимейті 50-70 тис. фунтів стерлінгів її продали за рекордну для доробку Сари Бернар суму - понад 308 тисяч фунтів.
Займатися скульптурою (як професіонал) славетна акторка почала в 25 років. За легендою, коли наприкінці 1860-х скульптор Ролан Матьє-Меньє ліпив її погруддя, Сара несподівано дала йому такі доречні вказівки, що метр порекомендував їй навчатися професії. І сам (а також Еміліо Франческі) став її вчителем.
У 1874-1886 рр. Бернар брала участь у Паризькому салоні, виставлялася як скульптор у Лондоні, Нью-Йорку, Філадельфії. Пізніше її роботи бачили Всесвітня Колумбова виставка (Чикаго, 1893) і Всесвітня виставка в Парижі (1900).
Відомо про півсотню скульптур, створених Бернар. Темою більшості з них стали кохання і смерть. У силу життєвих перипетій акторка була одержима смертю. Втім, як і загалом доба модерну, з якою творчість легенди й асоціюється насамперед.
Цитуючи Borrowers and Lenders, "Бернар презентувала "Офелію" під час свого американського турне 1881 року. А пізніше подарувала барельєф Королівському театру в Копенгагені, бо дуже була зворушена тим, як її приймали під час гастролей ще влітку 1880-го. Потім створила ще дві авторські копії. В усіх трьох роботах є невеликі відмінності. Одна з цієї трійці в результаті дивом опинилася в Києві. Диво - передбачувано - має ім'я Богдан Ханенко. Другу "Офелію" сама Сара Бернар подарувала другові - віденському художникові Гансу Макарту. Після його смерті зібрану ним колекцію "арту" 1885 року розпродали з аукціону - а Богдан Іванович у ньому вдало взяв участь".
Утім, як саме "Офелія" потрапила в Україну, музейники ще тільки з'ясовують. Достеменно відомо, що безпосередньо до Музею Ханенків барельєф передали 1938 року. Лихоліття початку ХХ ст. він мирно перестояв у Київському науково-дослідному рентгенологічному й онкологічному інституті. Будинок до революції належав Терещенкові. Сучасним реставраторам довелося хіба що почистити барельєф.
Докладніше не тільки про історію, а й про символіку роботи можна довідатися з виставкового каталогу. (До слова, напрочуд поетичного як для зазвичай сухих наукових видань). "Художники часів fin de siПcle (двох останніх десятиліть XIX ст.) буквально марили витонченим і трагічним образом квітки Офелії, яка в їхній уяві була пов'язана з кінцем "прекрасної епохи"... По мармуровій воді поруч з Офелією пливуть троянди й анемони, вони символізують кохання і смерть. А також - квіти, які вже божевільна кохана Гамлета роздавала королівським придворним: стокротки (емблема чистоти) й фіалки - знак вірності й водночас улюблені квіти самої Сари Бернар".
"П'єр Гобер - придворний художник Людовика XIV, майстер жіночих і дитячих портретів, - подає юну лотаринзьку принцесу в образі Флори, богині весни, а отже, молодості й квітів, - у цьому ж виданні характеристика ще однієї сенсації "Царства Флори", "Портрета Сюзанни Анрієтти Лотаринзької, герцогині Мантуанської, в образі Флори" (бл. 1708-1710 рр.) П'єра Гобера Фонтенбло (1662 - Париж, 1744). - В її гірлянду вплетено троянди й анемони, які символізували кохання й весну, а зачіску прикрашають фіалки - символ юності. Саме Флора була улюбленим образом рафінованих красунь при дворі Людовика XIV".
Кураторські коментарі супроводжують кожен експонат виставки.
Дивує під час огляду "Царства Флори" те, як гармонійно різні твори (різних століть) доповнюють один одного. "Проростають" загальною виставкою, як квіткова лука, де все прекрасно, всьому є місце. І ніщо не гірше чи краще за інше.
Так-так, небачена річ: найбільш "гучні" роботи експозиції куратори свідомо розмістили не на самій видноті. "Офелія" - взагалі за колоною, в кутку залу.
Та завдяки цьому дуже сміливому, навіть провокаційному рішенню всі роботи тільки виграють.