Каннський фестиваль перетнув екватор. Залишилося ще кілька днів і фільмів до того, коли журі під головуванням Джорджа Міллера оголосить імена переможців.
Цього року фестиваль зібрав у фестивальній колоді чимало тузів: Дарденни, Альмодовар, Долан, Джармуш, Мендоса, Ассаяс...
Проте далеко не всім вдалося підтвердити свою колишню велич.
Розчарували брати Дарденни: "Невідома дівчина" стала лише тінню їхніх же шедеврів. Співчуття до жертви, драма маленької людини - все це залишилося. Та кудись поділися внутрішня енергія, другий план, які творили з їхніх простих історій складні кінематографічні притчі.
Щодо Альмодовара, то, на жаль, його "Хульєтта" не зберегла навіть зовнішнього блиску. Таке враження, що фільм зняв якийсь старанний, але аж ніяк не талановитий епігон.
Не впорався із власним задумом і француз Олів'є Ассаяс. У стрічку "Персональний покупець" він запросив Крістін Стюарт, вирішивши, мабуть, використати її "вампірське минуле". Вона зіграла дівчину, що володіє надприродними здібностями. Млява Стюарт, плутаний сюжет і не менш плутана й невиразна режисура спричинилися до того, що фільм гучно освистали.
Та не поспішаймо всіх представників "каннської кон'юнктури" списувати в тираж. Джим Джармуш і його "Патерсон" не лише мають усі шанси стати одним з найкращих фільмів фестивалю, а й відкривають нову сторінку у фільмографії режисера.
Історію водія автобуса, що пише вірші, знято і поетично, й іронічно. Вона має багатошарову структуру, приховану за щоденною рутиною. Струнка режисура стає не обмеженням, а вишуканою формою для смислів.
Залишився вірним собі й філіппінець Бріянте Мендоса. Ще одна локальна історія про убогість зла набуває в його кіно філософської глобальності. Сам він усе спростовує і каже, що знімає кіно про любов і жертовність. Універсальне кіно цього самородка (Мендоса почав знімати у 44 роки) не стає з роками менш цікавим, теми не вичерпуються, а кінематографічна мова набуває абсолютної досконалості.
У пошуках нової кіномови і зовсім молодий, хоча вже титулований та іменитий Ксав'є Долан.
Свій перший проект, у якому задіяні зірки першої величини, 27-річний режисер, усупереч прогнозам, не провалив. У "Це всього лише кінець світу" Маріон Котіяр, Наталі Бай, Венсан Кассель, Леа Сейду й Гаспар Ульєль стали членами однієї дивної родини. Майже жодного середнього і тим паче загального плану - все "побудовано" на обличчях акторів. Акторів дуже вправних. Особливо відзначимо роботи Котіяр і Ульєля, які зуміли знайти в цій доволі істеричній картині нові барви.
Зумисна театральність, нескінченні з'ясовування стосунків цілком уписуться в систему доланівського кіно. Що ж до форми, то режисер продовжує її шукати, пропонуючи хоч і спірне, проте, без сумніву, нове кіно.
Наразі Канни очікують нового слова від титулованого румуна Крістіана Мунджіу. Ті, хто вже встиг подивитися його фільм "Бакалавр", вважають, що долю "Золотої пальмової гілки" він уже вирішив. Однак що думає з цього приводу журі, ніхто не знає.