В останній день серпня відкриється найстарший кінофестиваль світу - Венеційський. Відкриється 73-й раз, під головуванням оскароносного режисера Сема Мендеса, автора "Краси по-американськи".
На суд журі та глядачів нинішнього року буде винесено 20 конкурсних картин. До їх переліку потрапляє і фільм-відкриття. Бути першим на фестивалі - вже щастя. Услід за братами Коенами, які презентували на старті останнього Берлінале пародію на "золоту добу" Голівуда "Хай живе Цезар!", венеційські організатори поспішають і самі віддати шану міфові про ту епоху. Музична комедія "Ла Ла Ленд" з Раяном Гослінгом та Еммою Стоун - ще одна ностальгія за розмахом і розкішшю Голівуда, плюс ритми джазу...
Починати фестиваль легким фільмом - не найгірше рішення. Тим більше що з серйозним контентом у рамках конкурсу й поза ним у Венеції-2016 все гаразд.
Чого вартий тільки релігійний крен у ретроспективній програмі! Одне з найбільш несподіваних рішень фестивалю - демонстрація 40-хвилинного прев'ю "Історії Ісуса" в технології віртуальної реальності, з картинкою у 360 градусів, спеціальними шоломами та бозна ще якими спецефектами. Проект від продюсера гібсонівських "Страстей Христових", який планують випустити у прокат на католицьке Різдво 2016, - ще один атракціон біблійними стежками. Не менш провокаційний серіальний проект Паоло Соррентіно "Молодий Папа" - про вигаданого понтифіка, першого американця, що очолив Ватикан, грати якого пощастило Джуду Лоу. Але все це - поза обов'язковою програмою конкурсу.
Перед суддівськими ж очима постануть нові опуси Еміра Кустуриці й Теренса Маліка, Віма Вендерса та Андрія Кончаловського. Венеційська Мостра не мислить змагання без 100% зірок, хоча, як засвідчив торішній досвід, "Золотий Лев" цілком може проігнорувати їхню майстерність на користь дебютанта з Венесуели. Лауреат 2015 р. за фільм "Здалеку" Лоренцо Вігас нинішнього року - в журі, нарівні з беззастережно визнаним Джошуа Оппенгаймером, зірковою перфомансисткою Лорі Андерсон, яка дебютувала на торішньому фестивалі і як режисер (значно талановитіший, ніж венесуелець). Серед різношерстого журі - також німецька актриса Ніна Госс і спадкоємиця по прямій - К'яра Мастроянні. Побоювань у їхньому фінальному вердикті не менше, ніж у передчутті перегляду нового фільму Еміра Кустуриці "На Чумацькому шляху". Тим більше що виріс він із короткометражки "Наше життя", яку Кустуриця-батько допомагав знімати своїй доньці Дуні, а на головні ролі визначив самого себе і... Моніку Белуччі, чий драматичний талант обернено пропорційний красі актриси. Чим авторитетніший режисер, тим критичніша до нього глядацька увага. Недавно у венеційському конкурсі був заколисуючий "Лицар кубків" Теренса Маліка. І ось - документальна спроба режисера з притомним 90-хвилинним хронометражем. Хоча, судячи з анонсу "Вояжу часу", теми в ньому ті самі: "Що означає, після всіх цих століть, бути тут і тепер?" Можливо, про те ж саме міркуватимуть і герої Віма Вендерса в його новому 3D-опусі "Прекрасні дні в Аранхуесі", фільмі розмовному, побудованому на діалозі чоловіка й жінки. Не в головній ролі, але досить істотно заявлена присутність у фільмі Ніка Кейва, якого саме Вендерс відкрив великому кіно у "Небі над Берліном".
Кейв для Венеції-2016 - особлива приманка. Навіть на тлі торішніх музичних картин про Майкла Джексона, Дженіс Джоплін та ін. Бо в рамках розкрутки нового альбому співака, який виходить 9 вересня, 8-го відбудеться показ документального спостереження за записом пластики від австралійського режисера Ендрю Домініка. Прем'єра 3-дешного "Ще раз з почуттям" відбудеться в кінотеатрах усього світу, серед яких і зали фестивальної Венеції. Якщо взяти до уваги, що попередній фільм про Кейва "20000 днів на землі" - один із найкращих зразків кіно про музичну ікону, в новий хочеться так само беззастережно вірити й чекати чогось дуже оригінального.
Зовсім уже трафаретно, наслідуючи Берлінале, Венеційський кінофестиваль узяв до конкурсу найважчого для перегляду (через неможливий хронометраж) філіппінського режисера Лава Діаза. 8-годинному конкурсантові минулий Берлін присвятив окремий день перегляду. Ну, а нова картина - "Жінка, яка покинула" - практично, короткометражка по-діазівськи: всього 3 години
40 хв. Так само шаблонне запрошення чергового фільму Андрія Кончаловського. Ні, претензії не до фільму "Рай", цікавої за прев'ю драми про Другу світову. Але для Венеційського кінофестивалю немає інших російських режисерів, крім Кончаловського та Сокурова. Торік вшановували сокурівську "Франкоманію", а за рік до цього Кончаловський отримав "Срібного Лева" за "Білі ночі листоноші Олексія Тряпіцина". І хто знає, може, для тематичної переклички двох воєн - Другої й Першої світової - у конкурс потрапив не дуже визнаний на батьківщині, призабутий головними фестивалями Франсуа Озон, якому, втім, властиві міцна майстерність та легкість викладу в різних жанрах: його 16-та картина "Франц" - саме про наслідки першої страшної війни ХХ ст.
Але якщо і є в нинішньої Венеції безпрограшні козирі - це два "Золотих Леви" за кар'єрні досягнення, що вручаються нинішнього року сподвижникові Романа Поланського в юності, режисерові Єжи Сколімовському - одному з небагатьох "старих", чий режисерський тонус не порівняти з багатьма молодими, судячи з убивчого монтажу останнього фільму "11 хвилин", і - тріпотіть ! - Жану-Полю Бельмондо. Легендарний актор на власній шкурі відчув Венецію ще 1980-го, знявшись у тодішньому екшні "Гра в чотири руки". У ті золоті часи Венеція дозволяла знімати трюкове кіно, і стрибок Бельмондо з мосту Академії на дах катера вапоретто, що пропливав повз неї, - видовище захопливе, може, трохи менше, ніж думка побачити живого Жана-Поля у 2016 р.