«Криза» — тепер ключове слово медійного лексикону. Скрізь проникла! У тому числі й на нинішній кінофестиваль «Молодість», де очевидна «криза середнього віку», оскільки форуму — 38, а це досить нелегкий період для деяких чоловіків... Нелегка — ця «криза» — і для жінок (різної спеціалізації). Оскільки загальне горе призупинило десятки вже запущених кінокартин тільки в Росії. На порядку денному можлива втрата робочих місць десятками кінодіячів і України (особливо в кінотелепромислах). З іншого боку, а чому нам так сильно засмучуватися, якщо «криза» — давній і вірний супутник українського кіно? Ось, так би мовити, й зустрілися нарешті!
Криза ілюзій. Тим часом не всі вітчизняні кінопромисловці й підприємці одностайні у своєму жахові перед грядущим безгрошів’ям, малокартинням і т.д. Наприклад, Олег Кохан, іменитий нині продюсер (який опікає Кіру Муратову, Романа Балаяна і Кшиштофа Зануссі) повідомив «ДТ», що світові катаклізми навряд чи можуть вплинути на те, що й так в Україні заледве в зародку, — на кінобізнес, власне.
— Наш кінопромисел — єдине у світі явище, яке не підпадає під загальноекономічні закони! Наша національна схема кіновиробництва — поза будь-якими правилами. Тому я особливо й не цікавлюся, скільки картин закривається, а скільки відкривається. Все йде своєю чергою. Я, наприклад, веду переговори з потенційними інвесторами — і поки що ніякого психозу не спостерігаю! — каже Олег. — І слава Богу, Олегу! — відповідаю йому.
Тим часом трохи тривожніше бачить нинішню кіноситуацію й можливі наслідки для такої у зв’язку з обвалом ринку глава Асоціації кінопродюсерів України Олексій Серков:
— У Росії сьогодні припинено близько 120 кінопроектів. Переважно це авторське кіно. Заморожено багато довгограючих телевізійних проектів на «А-медіа». З іншого боку, якщо впаде рекламний ринок, то і в кіновиробництві багато що дешевшатиме — і робоча сила, й інші послуги, і сам ринок.
На думку Серкова, «до» кризи серйозно розбухнули виробничі бюджети. Якщо раніше посереднє ТБ-муві можна було оцінити 350 тис. у.о., то передкризове роздолля й роздуті гонорари накрутили цю цифру до 500 тис. у.о. І тепер, очевидно, сотні нездар, яких неможливо запам’ятати в жодному з цих «муві», трохи вгамують свої гонорарні апетити!
По-своєму солідарний із продюсерським головою і Влад Ряшин, керівник однієї з найуспішніших і найбільш активних компаній «Стар-медіа», яка виробляє в Україні найбільшу кількість теле- й кінопродукту. Ряшин вважає, що ринок і економічна необхідність диктують нашим продакшн-компаніям орієнтацію в основному на Росію. Там купують наш продукт. Таким чином, він хоча б окупається.
— Але й російське ТБ наразі перебуває у певному періоді вичікування, — каже Ряшин. — Щоправда, прогнози досить оптимістичні. Ринок реклами повинен стабілізуватися. І, попри всі «плюси»-«мінуси», сусідній телебізнес усе одно не постраждає. Недавно, наприклад, канал НТВ замовив нам великий історичний серіал.
На думку Ряшина, на телеринку сьогодні стрімко зменшується виробництво саме ТБ-муві — і не через кризу, а через надвиробництво продукту в цьому форматі.
— Нагромадилося дуже багато такого продукту, і пропозиція перевищила попит, — констатує продюсер. А на запитання «ДТ», як позначиться нинішня економічна катавасія безпосередньо на його компанії, Ряшин відповів, що певні скорочення неминучі, бо на «Стар-медіа» вже припинено кілька повнометражних кінопроектів (один трилер, ще один — соціальна тематика), а також кілька серіалів, оскільки його кінобізнес змушений визначитися з яснішою погодою на ринку.
Також керівник «Стар-медіа» вважає, що криза жодним чином не позначиться на кінопродукті «знаковому», брендовому — пов’язаному з точним вибором певної тематики, із запитами конкретного каналу. При цьо-
му Ряшин прогнозує зменшення кількості продакшн-компаній в Україні і непрофільних фірм: «Вони самі підуть... Як кануть у небуття, на що дуже сподіваюся, й неадекватні акторські гонорари — думаю, вони скотяться вниз до 30%». На моє запитання, а навіщо ж ви як виробник ці гонорари так роздували, Ряшин зазначив, що річ не в конкретній компанії, а в конкуренції на цьому ринку:
— Саме конкуренція й визначає всі цифри.
Тим часом, на думку глави «Стар-медіа», надміру драматизувати ситуацію не слід, оскільки робота все одно триває — у другому півріччі 2009-го, можливо, ринок і стабілізується.
Криза жанру. Монстри державного кіновиробництва тим часом тривожаться трохи менше. Оскільки їхній годувальник — зовсім не ринок, а держбюджет, тобто наші з вами гроші. На ці гроші, як відомо, в Україні поки що не було створено жодного повноцінного успішного прокатного кінофільму. Як і раніше, рухаємося авторським «річищем». І чомусь багато літніх і молодих кінорежисерів категорично впевнені в тому, що їхні есхатологічні й суто особистісні рефлексії будуть цікаві бодай одному мільйону українських громадян-кіноглядачів, — і вони за цей сюр заплатять по сорок гривень. Показово, що на хіт-парад традиційного сюру, який відбувався влітку в Будинку кіно (до ювілею Спілки кінематографістів), вхід був… абсолютно безплатним. Тобто нове українське кіно вже стало таким важливим, що навіть ціни собі не може скласти! Але хоч хтось звітується за держкошти, викинуті на виробництво авторських рефлексій? Хоч якось окупаються ці теперішні «польо-
ти» уві сні й наяву? Якщо облишити риторику, то, наприклад, директора кіностудії імені Довженка Ігоря Ставчанського більше все-таки турбує навіть не економічна криза (все одно довженківці поки що не переплюнуть ні «Мосфільм», ні Голлівуд, отож навіщо марно плюватися), а стан самої студії в період грядущих зимових морозів:
— Якщо в уряді і в парламенті триватиме такий хаос, то кіностудія може замерзнути! Нам без державних грошей не викрутитися. І якщо нагорі не визначаться з бюджетом на наступний рік, то про які творчі плани взагалі можна говорити...
Спілкуючись із директором, як і раніше, граю на своїй «дуді» — мовляв, чому українське кіновиробництво, той-таки фестиваль «Молодість» як фрагментарне відображення нашого кінопроцесу, часом із такою огидою ставиться до комерційного кінематографа? Хіба не сусідський «Адміралъ» б’є в Україні касові рекорди навіть у Львові? Не в усьому досконалий «картинний» фільм. Але в російських людей чомусь вистачає розуміння проектувати ці твори — історичні картинки — заздалегідь, вгадуючи, на що поведеться аудиторія: на яку історію і на яку сльозу. Вгадують, однак. А тут, розбазаривши держкошти, вже понищили стільки виграшних історичних сюжетів. На благо якогось авторського «его»! То знімали б за власні. А за «наші» — звітуйте!
Чому на тій-таки «Молодості», яка завершується, така тотальна депресія в усьо-
му — в усіх жанрах, в усіх сюжетах? Навіть на церемонії, коли бідні українські діти на авансцені мали вигляд жертв усіх ворожих сил на світі? Хіба в нас немає ніякої радості — ні в житті, ні в кіно? Хіба вже забули анекдоти й гуморески Остапа Вишні — і залишилася сама національна хандра?
Ні довженківці, ні Халпахчі досі так і не візьмуться всерйоз за жанрове кіно, яке хоча б трохи збадьорило національний дух. Так, саме тепер і потрібні якісь «Кубанські козаки» — по-українському. А то зотліємо від депресій! Наче не в Україні зняли перший кольоровий комедійний фільм «Сорочинський ярмарок». І наче не в нас «Зайці» Віктора Іванова стали взірцем жанру кінокомедії.
Якісна зміна жанрового вектора — ось що насамперед потрібне українському кінобізнесу, щоб нарешті привчити кіноаудиторію до «свого кіно» (звісно, не на шкоду й авторським рефлексіям, які отримують жалюгідні призи на фестивалях для своїх-таки).
«Молодість» уже давно мусила б виділити окрему лабораторну «нішу» — для передового молодіжного досвіду: як створити блокбастер або хоча б касовий хіт?
А ті ж таки довженківці — на зло Ганні Павлівні Чміль — хоча б раз на рік мусили прикинути, скільки живих душ прийде на їхній мерт-
вий фільм. А інакше навіщо постійно викидати гроші на вітер? Хтось відповідає за ці гроші, віднесені вітром? Хтось звітується?
У цей скорботний перелік директор кіностудії спробував внести нотку натхнення. І начебто в нього самого вже трохи перевернулася національна свідомість (напевно, після «Хмельницького»).
— У нас у розробці дуже цікавий кінопроект, — каже Ставчанський. — Не сумніваюся, що майбутній фільм об’єднає в собі і авторські інтонації, і ті жанрові елементи, які завжди цікаві широкому глядачеві, — я кажу про майбутню екранізацію блискучої української книжки «У неділю рано зілля копала» Ольги Кобилянської. Над проектом працюватиме Андрій Дончик. Сподіваємося і на державні інвестиції, і на меценатів, яких, уявіть, сам шукаю... Сам сюжет цієї книжки — уже і пристрасті, і любов, до того ж прекрасна карпатська природа. Загалом, сподіваємося...
Я теж.