Те, що Григорій Чубай писав вірші для дітей, для більшості українських читачів стало відкриттям. Особистість поета багата на сюрпризи — Чубай став легендою, а може, у певному сенсі, міфологічною істотою ще до того, як ми взагалі про нього дізналися. А він точно існував? Лише обставини — донезмоги правдоподібні — змушують у це повірити. Нас. Для кого Львів 70-х, життя з кляпом у горлі, самвидав, робота вантажником — недавня історія і не те щоб незвична для поета-нонконформіста доля. Років через сто, коли травма забудеться, постать Грицька Чубая стане предметом літературних містифікацій. Хто як не він?
Дитяча іпостась поета стала відкриттям для тих, хто знає поезію Чубая, а не для тих, хто не знає. Ось ви, наприклад, можете собі уявити дитячий варіант Езри Паунда або Гарсія Лорки?
Власне, є ще Еліот. І ось, будь ласка, Чубай.
Коли стає зовсім-зовсім темно,
То й річка зупиняється —
Адже не знає вода,
Куди їй текти у темряві...
Якщо «інтимна лірика» — це поезія, на яку надихає поета любов, то як визначити ліризм поезії, створеної для власних дітей? Для них, Соломії і Тараса, написані вірші, зібрані в книжці «Скоромовка не для вовка». Тут усе дуже по-дитячому — звірята, іграшки, хлопчики й дівчатка, загадки і лічилочки, абетка, пірати і сни. Оформлення книжки (художник
О.Гаврилова) — наївно барвисте. Але помилитися, не впізнати інтонації автора «Відшукування причетного» неможливо.
Любов до поезії — у будь-якому віці — дитяча риса. Тому що поезія — територія внутрішньої свободи. Природна для дитини. Але не кожному з нас удається її захистити, дорослішаючи. Той, хто зробить крок від «Стежки» до «Плачу Єремії», може сподіватися на перемогу.