Його книжка "Сутність нігілізму", яка нещодавно вийшла англійською мовою, добряче струсонула західну філософську спільноту, викликавши емоційну хвилю і критики, і схвалення.
Вчення сучасного італійського філософа Емануеле Северіно деякі дослідники (А.Каррера) порівнюють з магічним замком, з неприступних стін якого можна побачити те, яким став сучасний світ: побачити сумну долю Бога, розітнутого релігією на кавалки й шматочки з безбожною метою, і сумну долю істини, приреченої на згасання; пересвідчитися в неминучому занепаді всіх тоталітарних систем, у тому числі й планетарного капіталізму, або споглядати іскрометний військовий парад технологій.
Зовні все є минущим і приреченим на занепад. Усередині все є безперечним, вічним, радісним і чудовим. Ключем від головних воріт цього замку і є праця Емануеле Северіно "Сутність нігілізму".
У праці Емануеле Северіно йдеться про те, що всі наші болісні метання у пошуках сенсу існування, вся наша цивілізація з її війнами і жорстокістю, обожненням грошви і технологій, вся наша нажаханість смертю, пошуки безсмертя і всі наші марні уповання на Бога - наслідок однієї фатальної філософської помилки.
"Сутність нігілізму" стала подією-віхою у філософії, хоча історія цієї книжки розпочалася далебі не 2016-го, а 1970 року. Саме того року інквізиторський суд Ватикану оголосив ідеї філософа єрессю, а самого філософа - єретиком.
Емануеле Северіно, чий 90-річний ювілей широко відзначають цього року в Італії, - автор понад 60 філософських монографій і численних полемічних статей у європейській періодиці, що присвячені розв'язанню величезного кола нинішніх проблем культури, моралі та етики, релігії, політики, розвитку технологій. Те, що пропонує Северіно, не є пігулками для погамування симптоматичних проявів цих проблем. У кожному разі мета Северіно - викриття тих кардинальних причин, які неминуче призводять і призводитимуть до виникнення тієї чи тієї проблеми.
Ба більше, на думку Северіно, всі ці кардинальні причини випливають з одного джерела, а саме - з неправильного шляху, обраного європейською філософією з часів Платона й Аристотеля. У цьому сенсі, філософська система, розроблена італійським філософом, не просто відрізняється від інших філософських систем; вона визначає себе в абсолютній опозиції до всієї західної культури і цивілізації!
Есеї, що увійшли до "Сутності нігілізму", перекладено кількома європейськими мовами. Це ключові тексти, в яких відбито головний напрям діяльності Северіно з кінця 1940-х років і до сьогодні. Упродовж останніх 50 років вони - у центрі філософських дебатів в Італії, а Церква оголосила їх не сумісними з католицькою релігією.
Філософію Емануеле Северіно часто означують як "неопарменідизм", тобто спробу переосмислити вчення давньогрецького філософа Парменіда (515 - бл. 470 р. до н. е.), хоча, як на мене, таке визначення є завузьким.
Чого вчив Парменід? Кажучи філософською мовою, він говорив про єдність Буття і про відсутність небуття, тобто про те, що немає нічого, крім Буття, і що це Буття є вічним, а отже, кожне суще у Бутті (кожна усмішка, думка, предмет, живе створіння тощо) є вічним. Кажучи простіше: ми всі згодні з тією елементарною формулою, що отримати щось із нічого - неможливо. Нічого - це нічого, ніщо - це ніщо. Шекспір вклав у вуста короля Ліра влучну фразу: "Із нічого й не вийде нічого". Однак при цьому ми завжди забуваємо про другу половину цієї формули: якщо отримати щось з нічого неможливо, то так само неможливим є і те, що щось суще може стати нічим. Саме на цій формулі, у її єдності, й наполягає Северіно.
На його думку, в основі всієї західної філософії, починаючи від учень Платона й Аристотеля, лежить хибне уявлення про те, що виникнення (становлення) будь-якої речі спричиняє і її знищення (її перетворення на або зникнення в ніщо) і що смерть людської істоти, як і смерть будь-якої речі, є рівнозначною її знищенню.
Северіно вважає, що саме ця філософська помилка породила значення смерті як відходу в ніщо, а відтак і страх смерті - оту скорботу від усвідомлення власної смертності ("рефлексивну печаль"), про яку писав данський філософ К'єркегор. А таке значення смерті, тобто смерті як перетворення на або зникнення в ніщо, накладає відбиток на весь образ сенсу людського життя і вчинку, як на індивідуальному рівні, так і на рівні соціуму.
Хибність уявлень традиційної західної філософії, вважає Северіно, увиразнюється, коли мова заходить про становлення будь-якої речі в часі. Віра в існування часу, який плине з минулого через теперішнє в майбутнє, є тим чинником, який додає цій хибності фатального відтінку і перетворює її на справжнісінький філософський нігілізм.
Чому? Та тому що коли хтось стверджує про якусь істоту або річ, що вона не є, тобто що в один час вона ще не є, а в інший час вона вже не є, то насправді він стверджує, що ця істота або річ - ніщо. А в цьому якраз і полягає нігілістичне бачення світу.
На думку Северіно, стверджувати, що якась річ, суща в Бутті, може стати нічим, означає заперечувати саму істину цієї речі - істину того, що ця річ є такою, якою вона є. Річ не може стати нічим з тієї простої причини, що вона не може стати чимось іншим, ніж вона є. Стіл, за яким я сиджу, не може стати, наприклад, мишею. А стверджувати, що цей стіл може стати нічим, - це те саме, що стверджувати, буцімто він таки може стати тим створінням. Адже для будь-якої речі стати нічим означає стати чимось іншим, ніж вона є. Стверджувати, що річ може стати нічим, означає заперечувати саму суть цієї речі - її бутність самою собою.
Генерований грецькою метафізикою філософський нігілізм став лейтмотивом розвитку всієї західної цивілізації. Страх смерті, породжений уявленнями про те, що смерть означає безповоротне знищення, перетворення на ніщо, призвів до глибокого внутрішнього конфлікту в людині. Пошуки шляхів погамування цього конфлікту привели, з одного боку, до ідеї божества як такого, що може вберегти людину від перетворення на ніщо, а з другого - до розвитку науки й технологій як своєрідного еліксиру безсмертя.
Северіно: "Технологічна цивілізація та наукова спеціалізація найістотнішим чином закорінені у грецькій метафізиці, у відкритті нею значення сущого. Тільки коли суще розглядається як таке, що підпорядковується і Буттю, і ніщо, можна розгортати проект безконечного виробництва й знищення всіх речей. Спочатку завдання виробництва й знищення речей довіряли переважно божественному вмінню або techne (платонівський термін - theТa techne). Однак невдовзі модерна Європа зрозуміла, що якби Бог існував, то творча діяльність людини була б неможливою: адже Бог уже все зробив. Як наслідок, людина заступає місце старого Бога, але зберігає його фундаментальну рису, а саме - бути силою, яка домінує над створенням і знищенням речей. Наука та новітні технології збільшили цю силу до безпрецедентного рівня. Відтак теологія - це не що інше, як рання форма технології, а технологія - найпізніша форма теології".
В есеї "Християнство і техніка" Северіно розвиває цю думку: "Справжня і глибинна співзвучність між християнством і технікою полягає у спільній для них волі до могутності, спертій в кінцевому підсумку на грецьку метафізику. Поняття "творчість" є головним для християнства. Бог, що не є творцем, не може бути християнським богом. Однак християнський Бог-Творець існує невіддільно від Його власної здатності бути творцем ex nihilo, з абсолютного ніщо, тобто з абсолютної негативності ніщо, яку вперше відмітила лише грецька думка. Творити означає викликати з ніщо; і лише греки вперше стали розуміти створювання (poiesis) як мистецтво (techne) виводити речі за межі небуття. […]
Відомо, що у платонівсько-аристотелівській метафізиці становлення завжди відбувається від чогось і до чогось; але при такому розумінні становлення завжди необхідним є те, щоби, безвідносно до незмінності основи, існувало щось, що перед тим, як бути, було абсолютним нічим, і що повертається в абсолютне ніщо після того, як було. Інакше, якби не було чогось, що було і повернулося в ніщо, то все було б вічним. Але вічність усього, сущого як сущого, якраз і є тим, що західна думка тримає подалі від свого поля бачення".
Ця "воля до могутності" або воля до влади, про яку пише Северіно, також виростає з того розуміння речі, яке запанувало в грецькій філософії після Парменіда. Адже воля до влади у своєму первинному вигляді означає воління того, щоб речі були сущими, тобто такими, що виринають з нічого і повертаються в ніщо. На думку Северіно, форми панування та експлуатації людини і природи, характерні для європейської історії, стали можливими лише тому, що грецька метафізика відкрила цей первинний горизонт волі до влади.
Отже, як вважає філософ, саме з грецької післяпарменідівської філософії виростає і той внутрішній конфлікт у людині, спричинений усвідомленням власної смертності та пошуками безсмертя, і той, спричинений волею до влади, конфлікт між наймогутнішими потугами сучасного світу (християнством, демократією, капіталізмом і соціалізмом), який ми маємо нині. Це той конфлікт, коли, з одного боку, Церква бажає, щоб суспільство прямувало до "загального блага", але цьому протистоїть капіталізм, метою якого є прибуток. Оскільки капіталізм, що не має на меті прибутку, - це не капіталізм, то Церква, можливо й сама того не знаючи, намагається вихолостити капіталізм, а капіталізм, у свою чергу, намагається вихолостити соціальну доктрину Церкви.
З другого боку, Церква конфліктує і з демократією. Адже демократія передбачає, що суспільство має приймати рішення, уникаючи насильства, а насильство виникає тоді, коли хтось заявляє, що володіє істиною, як-от Церква. Тобто демократія не може мати за мету ані істину (християнську чи нехристиянську), ані прибуток. Тому відносини між демократією і капіталізмом також є конфліктними, адже капіталізм намагається не допустити, щоб мету економічної діяльності, тобто прибуток, обмежували, крім принципів християнської моралі, ще й принципами демократії. А про конфлікт між капіталізмом і соціалізмом, з одного боку, та соціалізмом і всіма іншими світовими потугами, з другого, ми всі добре знаємо.
Справжній смисл цієї світової драми, учасниками якої ми є, розкривається Северіно як процес пригасання (або вмирання) істини. Справді, те, що цей процес триває, і то дедалі інтенсивніше, є, як на мене, очевидним навіть на лексичному рівні, коли такі слова як "істина" або "істинний" дедалі менше з'являються на письмі й майже зникли з наративу. Ми перестали говорити не лише про Вічність, віддавши це, пов'язане з істиною, поняття на викуп Церкві (де воно набуло застрашливої потойбічної конотації), а й про саму істину в її первинному значенні - істину як незмінний, неспростовний, доконечний і абсолютний смисл. Натомість ми добре засвоїли те, що всяка істина - відносна. Чи не звідси всі наші біди?
Северіно цілком справедливо зазначає, що нині процес руйнації істини відчувається у всіх сферах західної культури і цивілізації. Економіка, наука, політика, релігія, мистецтво, філософія позбуваються незмінних структур, моделей і принципів.
Наприклад, руйнування тоталітаризму демократією спричиняє занепад незмінної політики; перемога ринку над плановою економікою означає, що мінливість і непередбачуваність ринку взяли гору над незмінною схемою економіки соціалізму.
Занепад традиційних цінностей у сфері моралі - це однозначна перемога закону історичного, мінливого над законом природним, незмінним.
Криза поняття "прекрасного" - це втрата впевненості в тому, що існує певний обов'язковий і незмінний зразок, якому має відповідати мистецтво. А ставлення абстрактного мистецтва ХХ століття до традиційного канону прекрасного можна порівняти хіба з тим, як нинішня демократія ставиться до державного абсолютизму.
Вся сучасна філософія - це могутнє заперечення будь-яких тверджень про існування абсолютної і неспростовної істини.
"Криза основ" у науковій сфері теж завдячує своїм виникненням цьому духові заперечення, і наука сама визнає, що вона є знанням гіпотетичним. Християнство сьогодні пронизане спробами звільнитися від грецької метафізики і грецького розуміння істини, адже незмінність і всемогутність Бога - ці грецькі визначення божественного - стають нині у християнській свідомості чимдалі більш несумісними зі злом і болем світу.
Звісно, Емануеле Северіно не був би філософом, якби лише вказував на болісні проблеми і не пропонував альтернативного шляху без таких проблем. Один з розділів "Сутності нігілізму" має назву "Повернення до Парменіда". Йдеться про переосмислення знаменитого парменідівського "є лише Буття, а небуття немає" на основі тези про вічність кожного сущого (кожної усмішки, думки, предмета, живого створіння тощо), тобто тези про те, що немає такого місця, де те, що було, є або буде, може перестати існувати. І йдеться про переосмислення поняття "істина".
Як переконливо доводить Северіно, грецьке післяпарменідівське розуміння істини (episteme), в традиції якого ми живемо нині і яке спричинило ту світову драму, про яку йдеться, є приреченим. Критикувати проблеми, які ця традиція породжує, залишаючись водночас в її рамках, немає жодного сенсу: "Ілюзорно вважати, що можна вирватися з грецької онтології, залишаючись всередині неї, як це відбувається з усіма формами критики, яку сучасна культура спрямовує на західну традицію. Підпорядковувати сумніву фундаментальну віру Заходу означає зайвий раз засвідчувати той давно відкритий обшир, в якому вона постає як граничне безумство".
Відтак філософська система Северіно позиціює себе не лише поза второваним шляхом західної філософської думки, а й поза критикою цього шляху. Немає сенсу в тому, щоб критикувати глухий кут, у який уперся ваш путівець, але є очевидний сенс у тому, щоб шукати іншого шляху.
Такий інший шлях розпочинається з повернення абсолютного верховенства філософії, її непідпорядкованості жодній релігії, а також з подолання характерної для ХІХ–ХХ століть тенденції приписувати філософії другорядну роль по відношенню до науки. Тобто йдеться про переосмислення ролі філософії в нашому житті. І "Сутність нігілізму" є надійним стимулом для такого переосмислення. Нині звичною є думка про те, що філософія - це щось надзвичайно нудне, незрозуміле, вміщене в грубезні томи, щось, що не має жодного стосунку до "кожноденного життя". Праця Емануеле Северіно переконливо показує, що така думка є хибною. І можна додати, що насправді від тієї філософської традиції, в якій ви сформувалися як особистість, залежить не лише те, як ви для самого себе вирішуєте питання про смерть і безсмертя, а й ваше ставлення до рідних і друзів, загалом до всього іншого, ніж ви сам, ба навіть залежить манера вашої поведінки, форма вашої усмішки, вираз ваших очей.
Філософська система Северіно спрямована на повернення істині її первинного значення - значення, яке полягає в тому, що кожне суще є вічним. Це означає, що кожне суще, тобто кожна річ, відносини, мить, досвід, стан свідомості і природи, кожна подія, від несуттєвої до найважливішої, все, у будь-який спосіб проявлене, і все, що не проявляється і не може бути відображеним у досвіді, є вічним. "Вічне" означає: необхідно, щоб кожне суще було, і було таким, яким воно є. Для будь-якого сущого неможливо не бути. Все, що не є нічим, є сущим. Кожне суще - вічне. Це істина вічного повернення сущого. Це нагадування про те, що ніщо не минає. І це та доконечність, яка вимагає від людини абсолютної відповідальності за кожен вчинок, думку, погляд.