На міжнародному Берлінському кінофестивалі, який нещодавно завершився, премію "За видатні творчі досягнення в галузі кіномистецтва" отримав український кінооператор Сергій Михальчук: високо оцінено його роботу над картиною "Під електричними хмарами" (режисер Олексій Герман-молодший).
Головний приз Берлінале "Золотий ведмідь", як уже багатьом відомо, вирушив до Ірану. Він дістався фільму "Таксі" Джафара Панахі. Таке рішення було з високим рівнем імовірності прогнозоване, з огляду на триєдність естетичних переваг цього фільму, етичних підстав і політичних контекстів присудження високої нагороди. Фільм іранця, чи то ігровий, чи то документальний, із самого початку змагання утримував лідерство в рейтингових оцінках. Сам Джафар Панахі, який перебуває "під арештом", із політичних причин не зміг бути присутнім на церемонії нагородження. І приз отримувала його племінниця, яка зіграла у фільмі саму себе. Журі ФІПРЕСІ також віддало переваги "Таксі". Тим самим підтверджуючи імідж Берлінале як політизованого фестивалю.
Міжнародне журі під головуванням режисера Даррена Аронофські (до складу команди ввійшли Даніель Брюль, Клаудія Льоса, Марта де Лаурентіс, Одрі Тоту, Метью Вайнер і Пон Чжун Хо) цього року роздало "Срібних ведмедів" навіть більше, ніж зазвичай.
Володарі "Срібних ведмедів" розподілилися так:
Гран-прі, або Великий приз журі, отримав відверто антиклерикальний "Клуб" чилійського режисера Пабло Ларраіна.
Фільм без нарочитої патетики й пафосу розкриває темні секрети й контрасти католицької церкви. Група священиків різного віку живе в будинку на чилійському узбережжі. Все має досить мирний вигляд. Але поступово з'ясовується, що в кожного з членів цього "закритого клубу" приховані свої "скелети в шафі" - тягар тяжких гріхів - від сріблолюбства та обжерливості до пияцтва, педофілії, схильності до насильства і вбивства.
Нагорода за найкращий сценарій дісталася відомому чилійському документалістові Патрісіо Гузману, чий "Перламутровий ґудзик" (єдина документальна стрічка, включена в конкурс ігрових картин) розповідає про історію й особливості життя корінного населення Західної Патагонії. На перший погляд, розповідь про Патагонію, про надприродні ландшафти Чилі з вулканами, водоспадами, 2670-мильною береговою лінією стилістично нерівна. Еклектичність пояснюється тим, що кожна екранна "репліка" у фільмі знімалася окремою командою. Тому можна вважати програмним поєднання естетичних новацій відеоарту з екзотикою архівних фотознімків. Зняті в традиційній манері інтерв'ю з ученими перемежовуються розповідями тубільців, найдавніших представників титульних етнічних груп архіпелагу та ін. Особливе значення у фільмі відводиться голосу і пам'яті води, таємницям, які зберігаються в океанічному настилі водного кордону Чилі - найдовшого кордону архіпелагу. Фільм отримав також приз екуменічного журі.
"Срібний ведмідь" (приз Альфреда Бауера, який вручається за інновації в кіно, відкриття нових перспектив) присуджено дебютній роботі гватемальського режисера Жайро Бустаманте "Вулкан Іксканул".
Найкращою акторкою і найкращим актором визнані британці - Шарлотта Ремплінг та Том Кортні, які зіграли головні ролі в сімейній драмі "45 років" (режисер Ендрю Хей).
Щедре журі вручило відразу два призи за режисуру. Ці "Срібні ведмеді" дісталися румунському режисерові Раду Жуде за картину "Браво!" і колезі по цеху Малгожаті Шумовській за фільм "Тіло". Практично всі учасники основного конкурсу, які представляють країни Східної Європи, опинилися з призовими "ведмедями".
Без нагород у фестивальній гонці залишилися класики - Херцог, Малік, Грінуей.
Бенефіціант фестивалю - німецький режисер Вім Вендерс - удостоєний почесного "Золотого ведмедя" за видатні досягнення. Його фільм "Усе буде добре" показали поза конкурсом. Крім того, ретроспекція фільмів кінокласика відбулася в рамках секції "Повага".
Очевидно, для збереження симетрії чи не найскандальнішою у програмі виявилася прем'єра нової картини Пітера Грінуея "Ейзенштейн в Гуанхуато". Фільм - перший із задуманої Грінуеєм трилогії про життя знаменитого режисера - викликав масу суперечок. Голоси розділилися. Комусь фільм здався свіжим і цікавим, інші вважали картину спробою зганьбити образ новатора радянського і світового кінематографу.
Одне не викликає сумнівів: у Росії прокат буде заборонений. Сюжет сфокусований на одному з епізодів подорожі 33-річного Ейзенштейна Мексикою у 1931 р. У повній відповідності до мексиканської традиції ставлення до Ероса й Танатоса розвиваються перипетії десятиденного роману відомого кінематографіста з Росії з його мексиканським гідом, місцевим ученим-істориком Паламіно. Фільм про осягнення нового досвіду смерті та тілесного потягу одним із найяскравіших представників радянського кіноавангарду Грінуей будує на архівних матеріалах, листах приватного характеру, супроводжує картину графічними роботами Ейзенштейна у стилі "ню", фрагментами з його фільмів.
Фільм римується з іншою картиною Грінуея - "Нічне спостереження" (2006), присвяченою полотну Рембрандта "Нічний дозор" (1642), а також із запланованим на 2016 р. фільмом "Босх" - третім проектом у грінуеївській серії "Голландські майстри".
У Берліні Грінуей висловив подив, чому в Росії досі не зняли жодного хорошого фільму про Ейзенштейна. І тут-таки поділився планами зйомок другої частини задуманої ним трилогії про відомого режисера - фільму "Рукостискання Ейзенштейна".
* * *
За дужками конкурсної програми опинилися фільми, варті пильної уваги. Серед них - дебют корейського режисера Кім Де Хвана "Кінець зими" (2014). У сімейній драмі легко вловимі асоціації з традиціями японця Ясудзіро Одзу. Передусім завдяки неспішності дії, розвитку драми розуміння-нерозуміння між близькими людьми, коли серйозні розбіжності не приводять до насильницьких дій, конфлікти вирішуються "всередині", в результаті тактовних бесід.
Саме такі прояви домінування внутрішнього життя над зовнішніми його аспектами в героя фільму - старого викладача провінційної технічної школи Кім Сунга. Вийшовши на пенсію, літній чоловік повідомляє дружині про своє рішення розлучитися. Буденним тоном, при дорослих дітях, без жодних пояснень. Без розуміння східної філософії старіння та відходу від життя - вчинок практично непоясненний.
Утім, будь-які пояснення спростили б ситуацію, позбавивши надзвичайно тонкого нюансування розкриття характерів персонажів, зруйнувавши ледь уловимі мотиви: мотив нестійкості, тлінності, ефемерності "моно-но аваре" і мотив сумного зачарування речей - "мудзьо". Що проявляється в сюжетопобудові мінімалізмом засобів створення мерехтливої гри змістів.
* * *
Дедалі частіше експерти кіно стверджують, що в умовах загальної доступності фільмів (через Інтернет) кінофестивалі більше не відкривають "терра інкогніта", часто будучи лише альтернативною формою кінопрокату.
Однак примітно, що Берлінале - не просто культурна подія, а звична для містян форма дозвілля. Зали переповнені навіть на досить посередніх картинах, а черги за квитками в кінотеатри скидаються на місця імпровізованих привалів, де охочі побачити фільми проводять багато годин в очікуванні заповітного квитка на перегляд - стоять, сидять прямо на підлозі, інколи навіть ночують.
Як повідомляє фестивальний сайт, на фільми Берлінале було продано рекордну кількість квитків - близько 310 тис.
Тут річ не тільки і не так у відданості синефілів екранному видовищу. І навіть не в загостреному бажанні побачити фільми великих режисерів на фестивалі "з правом першої ночі" (тобто прем'єрного показу). Здається, все складніше: тепер саме мистецтво кіно допомагає зрозуміти глибинні процеси, які відбуваються в духовному просторі.
У програмах фестивалю проглядається помітна кількість картин, які намагаються вибудувати прогнози доль представників молодого покоління, змоделювати/встановити деякі закономірності їхньої поведінки, спираючись на флешбеки та ретроспекції, виводячи сьогодення з минулого, артикулюючи тим самим нерозривний зв'язок часів.
До таких фільмів, безумовно, належить франко-німецька стрічка Андреаса Дрезена "Коли ми мріяли". Фільм симптоматично римується з показаним у програмі "Панорами" російським дебютом Наталі Кудряшової "Піонери-герої". Паралелі показові: при очевидній схожості фабул російський фільм чіпляє ностальгією й водночас - іронічним постмодерністським стьобом на тему піонерського дитинства, юнацького максималізму, депресивного смутку за героїчним на межі секс-відхилень.
Німецький фільм у реалістичній манері аналізує долі молоді, колишніх піонерів НДР, невдовзі після об'єднання Німеччини...
У фільмі "Піонери-герої" троє друзів - Ольга, Катя, Андрій - колишні однокласники, прийняті в піонери у Великому Новгороді навесні 1987 р., на схилі радянської епохи...
Мотив пошуку власного життєвого шляху простежується і в італійсько-албанській картині Лаури Біспурі "Клятвена незаймана".
Героїня фільму Ханна прагне свободи. Але, за традицією, що існує в патріархальній Албанії, вона може здобути цей привілей сильної статі (як і право носити чоловічий одяг, виконувати чоловічу роботу, мати право голосу на раді старійшин нарівні з чоловіками) в обмін на відмову від своєї жіночої суті, давши перед старійшинами обітницю вічної незайманості...
* * *
У таких собі причинно-наслідкових координатах можна розглядати вже згадуваний тут фільм Олексія Германа-молодшого "Під електричними хмарами". Співавтором сценарію виступив польський майстер Кшиштоф Зануссі. У фільмі інтернаціональна акторська команда: Мераб Нінідзе, Чулпан Хаматова, наш Олексій Вертинський. Атмосфера фільму - передчуття якоїсь глобальної військової катастрофи. А герої стрічки - в основному "зайві люди". Час дії віднесено до 2017 р. з постійними ретроспекціями до кінця 1990-х. Така хронологічна локація вказує на бажання режисера зазирнути в найближче майбутнє, в новий час, куди кожен із персонажів фільму входить "зі збентеженим розумом". У першому епізоді картини йдеться про передчуття війни, що, ймовірно, дає підстави говорити про провіденційність мистецтва. Фільм знятий як поетичне висловлення, бо поезія, на думку режисера, найбільш лаконічна в продуктивних спробах світоописання.
Олексій Герман-молодший заявив, що вважає вичерпаною документальну і псевдодокументальну стилістику, якій колись віддав данину у своєму повнометражному дебюті "Останній поїзд". Тепер у спробах вловити-піймати "образ світу" автор звернувся до естетики імпресіонізму. Невипадково епіграфом до фільму є слова Поля Сезана про малюнок як про співвідношення кольорів - білого і чорного.
Для Германа-молодший світ, як і раніше, зберігає свою радикальну контрастність. Колаж самотності, знаки "передчуття війни", хуртовини-тумани та інші прояви стихій лише посилюють атмосферу розгубленості та пригніченості людей, котрі почуваються "зайвими" в сьогоднішньому світі, що балансує на межі зриву. У фільмографії режисера картина "Під електричними хмарами" стала першою, яка розповідає не про минулий, а про теперішній час, зі спробою зазирнути в непередбачуване "завтра". Це - висловлення про пострадянську історію країни.
Фільм умовно розділений на 7 частин, серед яких: "Чужа мова", "Спадкоємці", "Довгі сни юриста з земельних питань", "Заручниця", "Архітектор", "Господарка" та ін. Як пояснив режисер, форма семи частин картини з'явилася невипадково: 6 героїв (саме таке число здалося автору необхідним і достатнім) центрують історії, що, як пазли, переплітаються, складаються в єдину багатомірну картину російського тут-і-тепер існування.
Серед персонажів - представники різних вікових і соціальних верств суспільства. Гастарбайтер, який намагається вивчити російську; модний і трохи божевільний архітектор, що взявся після закриття грандіозного проекту його хмарочоса за справу марну, але прибуткову: орієнтує унітази, біде та іншу сантехніку за сторонами світу; музейний гід-поліглот - інтелігент, який мріє купити новітній 3D лаб-топ і виявився нездатним на зраду; юна толкієністка - учасниця тематичних костюмованих ігор; інфантильний романтик і його раціональна сестра - спадкоємці старого батьківського будинку та сумнівно добутих капіталів; дівчинка, яка прагне розпочати нове життя.
Дійові особи курсують із однієї новели в іншу, виявляючи приховані зв'язки того, що відбувається.
Серед героїв немає відверто поганих людей. Хоча автор визнає: "Росія - країна різна". Тому на екрані - контрасти мегаполісів, маленьких міст і селищ; виставка актуального мистецтва сусідить із соцреалістичним кітчем та замовним офіціозом (скалічену скульптуру Леніна з простягненою в указувальному пориві правою рукою активно залучено в дію).
Зачепивши безліч тем, Олексій Герман-молодший спробував "енергетично" зібрати їх у фіналі. Об'єднавчою при цьому виявилася така категорія, як "час-у-Росії". Країна, прикмети її найближчої історії розглядаються в картині з урахуванням контекстів культури і часу, який, за авторським задумом, різноспрямований - розбігається в усі боки, наче кола по воді, то зациклюючись, то повертаючись назад. Тому Олексій Герман-молодший визначив сценарну основу фільму як "3D-драматургію": щоб розібратися в сьогоденні, необхідно розглядати історію з різних боків. Неможливо говорити про майбутнє без осмислення минулого.
Переглядаючи картину, не можна не помітити безлічі кінематографічних алюзій, відсилання до кінокласики (від Тарковського й Фелліні до Вендерса). Не випадково автор назвав свій фільм освідченням у любові кінематографу 1960-1970-х років, великій світовій історії кіно.
У результаті множинності художніх завдань фільм "Під електричними хмарами" нагадує зашифроване послання, ключ від якого доступний не кожному.
* * *
Україна також була представлена в Берлінале на найбільшому в Європі кіноринку. За офіційними статистичними даними, нинішнього року тут побувало 8500 спеціалістів зі 100 країн. На майданчиках Європейського кіноринку було показано 748 фільмів, із яких 532 - ринкові прем'єри. У рамках EFM проходив Берлінський ринок копродукції, де в пошуках фінансування автор увінчаного безліччю фестивальних нагород фільму "Плем'я" Мирослав Слабошпицький представив свій проект "Люксембург" (сучасна історія про долі людей, які залишилися жити в Чорнобильській зоні відчуження).
У програмі Generation Kplus Short Film значиться австралійська 8-хвилинна короткометражка "Обличчя України: Кастинг на роль Оксани Баюл", знята Кітті Грін, яка відома співпрацею зі скандальною групою "Фемен" (FEMEN - громадська українська й міжнародна організація, що визначає себе як феміністська).
І вже зовсім несподіване згадування України виявилося в американсько-китайському конкурсному фільмі "Віднесені кулями" (режисер Вень Цзян). Автори цього китайського розважального кіно в дусі й під егідою американської студії "Парамаунт" вирішили, очевидно, позаконтекстною фразою про "військові події" привнести якусь "актуальність" у свій чистої води "мейнстрим".
Серед українських акцентів на нинішньому Берлінському кінофестивалі слід згадати модель і акторку з українським корінням Ольгу Куриленко, яка ввійшла до складу журі конкурсу "Найкращий повнометражний дебют", де оцінювала стрічки молодих режисерів. А тому з повним правом дефілювала червоною доріжкою в червоному ж платті від Джорджіо Армані.
Як зазвичай, на Берлінале в рамках Європейського кіноринку працював Український стенд - павільйон, організований спільно Національним центром Олександра Довженка та МКФ "Молодість", за підтримки Державного агентства України з питань кіно. На стенді можна було отримати новий каталог українських фільмів з розгорнутим переліком проектів, включно з тими, котрі перебувають у виробництві. Тут-таки відбулися презентації свіжих вітчизняних картин (2014 та 2015 рр.), організовані Національним центром Олександра Довженка, було представлено колекцію відреставрованої української кінокласики.