UA / RU
Підтримати ZN.ua

Дузе танцює у Гамбурзі

На створення балету Ноймайєра надихнули відданість Дузе театру, масштаб її особистості, яскрава біографія.

Автор: Ольга Кізлова

Балетну трупу Гамбурзької державної опери понад 40 років очолює видатний хореограф американець Джон Ноймайєр, який недавно поставив резонансну виставу про видатну італійську драматичну актрису Елеонору Дузе (1858-1924).

Джон Ноймайєр придумав і здійснив у Гамбургу й по всьому світу десятки постановок, які прославили його ім'я. В активі Ноймайєра - "Чайка", "Тетяна", "Дама з камеліями", "Трамвай "Бажання", "Пер Гюнт", безліч інших вистав за мотивами відомих творів.

Прем'єра "Дузе" відбулася два роки тому, у грудні 2015-го. Ноймайєр уже не вперше пішов шляхом, широко прийнятим у Європі та США: поклав хореографічну драму на симфонічну музику відомих композиторів. Диригентом балету виступив Натан Брок, разом з оркестром державної опери Гамбурга, що чудово інтерпретував музику Бенджаміна Бріттена й Арво Пярта. Прекрасні, виразні оркестрові соло виконали скрипаль Конрадін Зейтцер і піаніст Ондржей Рудченко.

Історія життя актриси далека від тривіальності. Народилася в артистичній сім'ї, чотирирічною вийшла на сцену. Впродовж творчого шляху зіграла в драмах Олександра Дюма-сина ("Дама з камеліями"), Еміля Золя, Віктор'єна Сарду, Генріка Ібсена ("Гедда Габлер", "Ляльковий будинок" та ін.), Германа Зудермана, Моріса Метерлінка ("Монна Ванна"), Максима Горького ("На дні"). Багато виступала за межами Італії: у США, Південній Америці, Росії, Франції. У житті актриси були романи з великими особистостями її епохи. Арріго Бойто переклав для неї "Антонія і Клеопатру" Шекспіра. Габріеле д'Аннунціо втілив образ Дузе в романі "Полум'я". Елеонора порвала з ним, коли письменник запропонував виконати центральну роль у драмі "Мертве місто" її багатолітній суперниці Сарі Бернар. Дузе була в хороших стосунках з Айседорою Дункан. Прожила 65 років і померла під час гастролей в американському Піттсбургу від застуди. Похована в Італії.

На створення балету Ноймайєра надихнули відданість Дузе театру, масштаб її особистості, яскрава біографія. Він відтворює реальні події та міфи про велику актрису, яка вплинула на дуже різних людей: Райнера Марію Рільке, Айседору Дункан, Костянтина Станіславського, Мерилін Монро. Захоплений легендарною творчою харизмою Дузе, її невтомним пошуком ідеального театру й низкою особистих взаємин, Ноймайєр розвиває хореографічні фантазії, що відображають його суб'єктивне ставлення до великої актриси. Відкинувши документальний підхід, балетмейстер винаходить непересічні ситуації, придумує нові образи, осягає хореографічними засобами сутність цієї унікальної жінки. Він розробив сюжетну ідею, хореографію, підібрав виконавців, костюми, світло і створив цю захопливу виставу.

Holger Badekow, Hamburg

Балет складається з двох актів. Перший - на музику Бенджаміна Бріттена - розповідь про тяжкі роки життя актриси в період Першої світової війни. Починається дія з того, що літня героїня переглядає єдиний фільм з її участю - "Попіл". Удивляючись в екран, акторка оживляє в пам'яті прожиті роки та супутників свого минулого…

Під час кіносеансу Дузе знайомиться з 19-річним Лучано Нікастро. Цю партію танцює відомий український соліст гамбурзького балету Олександр Труш. Музичним супроводом першої дії Ноймайєр вибрав "Варіації на тему Френка Бріджа", "Два портрети" і " Симфонію-реквієм" Б.Бріттена. Між ними коротким епізодом проходять фортепіанні "Варіації на одужання Арінушки" естонського композитора Арво Пярта (опус 1977 р.). Напрочуд тонко Ноймайєр уміє вибрати й синхронізувати не тільки ритмічно, а, швидше, емоційно прекрасну музику та внутрішній світ героїні, відтворити її почуття, змалювати її оточення й передати весь спектр її відчуттів та стосунків з іншими героями. Це кохання до юного Лучано Нікастро (Олександр Труш), який іде на фронт Першої світової війни. Складні підпорядковані зв'язки з композитором і лібретистом Арріго Бойто (танцює Карстен Юнг). Непрості почуття до письменника Габріеле д'Аннунціо. Його партію виконує студент Гамбурзької балетної школи Даріо Франконі. (Школа відкрита 1989 р. при Гамбурзькій державній опері і включає величезний Балетний центр (Ballettzentrum) з житловими будинками, студіями, репетиційними приміщеннями та школою-інтернатом.)

Партію головної героїні блискуче танцює досвідчена 54-річна італійська балерина Алессандра Феррі. Залежно від образу, який вона створює - то Джульєтта, то Маргарита Готьє, то Елліда з "Жінки з моря" Генріка Ібсена, балерина змінює палітру барв, виражальних поз, то молодіє, то старіє в нас на очах. Останньою роллю Дузе на сцені була Елліда… Наприкінці першої дії знаменита італійка потрапляє під дощ, занедужує й помирає від запалення легенів.

Значну роль відведено іншим жіночим персонажам. Це велика суперниця Дузе Сара Бернар (Сільвія Аццоні) і знаменита танцівниця Айседора Дункан - близька героїні за духом людина (Анна Лаудере). Дункан зображена реалістично, з танцями босоніж і великим співчуттям. Бернар, навпаки, мало відповідає її реальному життєвому образу. У балеті - це гарненька до ляльковості в усьому, включно з рудою кучерявою перукою та легковажним туалетом, кокетка й пустушка, що заскакує на софу. І віддана головній героїні шанувальниця (Йяца Колл), що безутішно оплакує ранню смерть актриси.

Holger Badekow, Hamburg

Паралельно зі спогадами про прожите життя, героїня уявляє себе і чоловіків та жінок, яких зустріла в минулому, персонажами зіграних драм. Вона й Лучано Нікастро перед нами проходять як Джульєтта і Ромео. Сара Бернар і Габріеле д'Аннунціо - як Дама з камеліями й Арман. Перед нами розігрується трагедія смерті двох дітей Айседори Дункан, що загинули в Парижі внаслідок падіння автомобіля в Сену. Вона переходить у трагедію випадкової смерті самої Айседори, задушеної власним шарфом, що накрутився на колесо під час автомобільної прогулянки. Довгий блакитний шовковий шарф у руках Дузе стає річкою, яка накрила тіла загиблих дітей…

І знову варіюється мотив "Дами з камеліями". Цього разу Арман - це Лучано Нікастро, Маргарита Готьє - Елеонора Дузе, а Жорж Дюваль - Арріго Бойто.

Балет переосмислює взаємини самозакоханого письменника Габріеле д'Аннунціо, який у своєму романі зобразив Дузе старіючою, оточеною молодими коханцями жінкою, і героїні. У Ноймайєра д'Аннунціо то майже божествить актрису, то легко змінюється, забуває про неї, в нескінченному самолюбуванні, напівголим позуючи перед камерами жадібних до "полунички" фотографів. Смерть у шпиталі пораненого на війні Лучано Нікастро - ще одна велика трагедія життя Дузе.

Чимале місце займає "одушевлений" кордебалет, що зображає публіку, колег-артистів у постановці "Ромео і Джульєтти", італійських і німецьких солдатів Першої світової війни.

Другий акт значно коротший. Його музичною основою послужили твори Арво Пярта Fratres (написані 1980-го і 1991-го) і Cantus (пам'яті Бенджаміна Бріттена, 1977-й) для струнного оркестру та дзвона. Життя після смерті. Повільне падіння снігу і п'ять постатей. Дузе та чоловіки її життя, що рухаються, як в уповільнених кінокадрах, у просторі сцени: "Спокусник" д'Аннунціо, "Наставник" Бойто, "Солдат" Нікастро і "Публіка" (Марко Юбіте) - найкращий, навіки відданий коханець Дузе.