До 3 липня в Одесі в Музеї сучасного мистецтва розгорнутий проект куратора Вікторії Великодоменко "Лихі 90-ті". Ця експозиція відображає безпрецедентну активність художнього процесу в Одесі наприкінці ХХ ст.: інсталяція, відеоінсталяція, проектний підхід до експозицій. Тут представлено найбільш репрезентативні арт-проекти 90-тих.
Директор Музею сучасного мистецтва Одеси Семен Кантор розповів DT.UA про знаменитий одеський арт-феномен.
- Семене Борисовичу, "Лихі 90-ті" - принциповий проект для вашого музею... Для музею, чиї перші кроки були невпевнені, і, на думку багатьох, жити кому було недовго. Тим більше що й музей приватний.
Власне, у чому особливості формування і розвитку саме приватного музею в Україні?
Майже всі відомі у світі музеї на якомусь етапі були приватними. Навіть тоді, коли це були зібрання царів і королів, вінценосні особи певною мірою виступали як приватні особи, котрі цікавляться збиранням Я з подивом дізнався, що в Штатах майже немає державних музеїв. Це переважно приватні, побудовані на позитивному, творчому егоцентризмі та честолюбстві: я створив музей - поважай мене за це.
Вадим Мороховський, якому належить колекція нашого музею, безумовно, є не колекціонером, у класичному сенсі слова, а культуртрегером, що хоче зберегти для Одеси те мистецтво, яке в ній народжується. Він завжди мріяв створити саме музей, а не колекцію. Його родичі дружили з Айвазовським, у сім'ї була колекція картин, бабуся викладала в "Грековці" технологію кераміки, дідусь усе життя малював, дружив і листувався з Євгеном Кібриком, - це сім'я з традиційним інтересом до мистецтва. І коли в Мороховського з'явилися гроші, він вирішив, що його особистий обов'язок - створити в Одесі музей. Він буквально з виставки придбав колекцію Михайла Кнобеля (на жаль, уже покійного), яка переїхала із залів одеського Музею західного і східного мистецтва у створений для цього Музей сучасного мистецтва Одеси й стала базою вже музейної колекції.
Так почався найважливіший етап життя не колекціонера, а людини, одесита. Так був зроблений найважливіший крок, який не має аналогів на пострадянському просторі - маю на увазі не так вартість купленого, як Діяння для суспільства. У нашій державі, як і в північного сусіда, таких прикладів я не знаю.
- До того ж музейна команда не є "почтом, що грає короля".
- З кожним роком музей стає все більше не його, розумієте? Недарма у розвинених країнах засновники приватних музеїв, маючи великі преференції від держави, беруть на себе зобов'язання (дуже жорсткі) щодо долі музейної колекції. В наших умовах немає жодних преференцій, відповідно, немає й зустрічних зобов'язань.
Мороховський - засновник музею, музейна колекція є його власністю. Але функціонування МСМО не перебуває у його підпорядкуванні, не підпорядковується його бажанням. Він, практично, не впливає на формування колекції, але витрачає на утримання Музею величезні особист кошти. Це феномен, і я вважаю, що одесити мають ним пишатися.
Інше життя формується нами і поруч із нами! Єдиний музей сучасного мистецтва в місті і в Україні! Я завжди жартую, що в музеях України відеоарт демонструється на дев'яти моніторах - і всі вони розміщені в нашому музеї!
Є Музей сучасного мистецтва України в Києві, чудова колекція...
- Картини, графіка, скульптури...
- Але інтерес колекціонера Сергія Цюпка, який заснував цей музей, не поширюється на всі стилі й медіа, це, швидше, музей модернізму - дуже хороший. Усі напрями сучасного мистецтва (правда, самої лише Одеси) представляє тільки МСМО. У нас з'являється багато нового - не завжди завдяки покупкам: щось нам дають на експонування колекціонери, щось - автори, особливо молоді.
У нас швидко змінюється експозиція, нині саме відкрили черговий раз оновлену експозицію. Наша співробітниця Вікторія Великодоменко придумала для неї геніальну, як на мене, назву: "Лихі 90-ті". Через півроку в цих залах розмістяться один за одним два великих проекти, а коли наприкінці травня повернемо на місце постійну експозицію, вона буде вже трохи іншою.
- Постійна експозиція МСМО - найбільш "непостійна" у місті...
- Мета й концепція постійної експозиції зводяться до того, що необхідно представити всі стилі, які є в Одесі. Звісно, має бути відібране тільки цікаве й сучасне. Та найголовніше - слід спрогнозувати, що буде цікаве через 20-30 років. А якщо й через 30-40 років твори, які ми музеєфікуємо сьогодні, залишатимуться цікавими, - то ми працювали недаремно!
Певний час регулярно збиралася Громадська рада музею, і предметом зборів було вияснити, що ж цікаве для музеєфікації з погляду членів ради. Збирати всіх одномоментно - завдання важке, тому зустрічі стали відбуватися рідше, але спілкування не перериваємо. У результаті, з'явилося якесь, може, одномоментне, але розуміння.
Перший поверх постійної експозиції відведений еволюції модерністської парадигми: від модерністського нонконформізму 60-70-тих до оновлених трактувань цього надзвичайно важливого напряму сучасного мистецтва. Другий поверх отримав назву "Між гарячим і холодним": там виставлені найрадикальніші експерименти одеських художників - від "холодного", інтелектуально стриманого концептуалізму - до нестримно ігрового, барочно-яскравого трансавангарду.
І хоча мистецтвознавці намагаються визначити місце творчості кожного помітного художника в загальному арт-просторі, укласти його в прокрустове ложе стильових формулювань практично неможливо. Чим більше авторської сміливості, яка виходить за стильові рамки, тим яскравіша позиція автора, тим довше твору судилося сприйматися як сучасний.
У колекції музею безперервно з'являються нові, насамперед молоді, автори, розширюється стильовий діапазон уже представлених в експозиції художників. Олег Дімов і Сергій Бєлік, Сергій Кононов і Олександр Шевчук - це список нових надходжень тільки останніх п'яти-шести місяців. Вирішили влаштувати зал "Принципи та ідентичність. Фольклор у сучасному мистецтві", нагадавши цією новацією, що йдеться про місто багатонаціональне, космополітичне, яке історично стало рідним для людей різних національностей. Результат виявився несподіваним, проте, як мені здається, переконливим...
- Чи відрізняється нинішнє молоде покоління наших художників від одеських хлопчиків, які прославляли наше місто в минулому?
- Більш ніж. Мені вже годилося б (відповідно до віку) нарікати з приводу молоді, вважати, що вона вже "не та", але позитиву я бачу набагато більше, ніж негативу. З мінусів можу назвати слабку ерудицію, зате молоді демонструють чудове знання іноземних мов і креативність, чим попередні покоління похвалитися не могли. Інтерес до сучасної музики можу в них відзначити (хоча не впевнений, що їм відома творчість Шнітке), плюс усе, що входить у поняття "творча особистість". Вони яскраві, демонструють цікаве мислення...
- Мирослав Кульчицький, музейний куратор, світла йому пам'ять, умів "колекціонувати" талановиту молодь, абсолютно не боячись, що хтось із молодих його як художника затьмить. Він чудово взаємодіяв із ними, зі спокійною гідністю, нескінченним терпінням та дипломатичністю, але в потрібний момент умів виявити жорсткість.
- Ми з ним завжди, і в хороших, і в складних ситуаціях, досягали взаєморозуміння з молодими. Для цього необов'язково розмовляти голосно або тиснути авторитетом. При цьому йому вдавалося переконувати й часто вести за собою тих, хто потребував наставника - куратора молодих. У результаті, як зазначив під час підготовки проекту ENFANT TERRIBLE Макс Ковальчук, сучасні молоді художники, інколи не усвідомлюючи цього, продовжують концептуальну традицію (якій був відданий Мирослав), часом чистіше, ніж це відбувалося в дев'яностих.
- Послідовники Костанді були б не згодні з вами, але ж наслідування французького імпресіонізму не може претендувати на оригінальність...
- Так звана південноросійська школа живопису - поліпшений варіант барбізонської школи, несміливий імпресіонізм, - просто це все не тягне на внесок у світове мистецтво. Але в тому ж таки Києві потроху приходять до визнання факту, що сучасне мистецтво в Україні почалося з одеського концептуалізму. Глибоко переконаний: з 1794 р., тобто від дня заснування, Одеса дала світові одне явище візуального мистецтва, і це - одеський концептуалізм. Відправною точкою для нього заведено вважати 1982 р., коли в пошуку нової художньої мови об'єдналися неординарні молоді люди, готові експериментувати і творити, не знаючи обмежень. А що ж передувало цьому? Дослідницька робота зі збирання, опису, пропаганди життя та творчості одеської концептуальної школи ведеться в музеї з 2010 р. Неодноразово роботи цих художників виставлялися в російських павільйонах Венеційських бієнале. Однак усі вони - одесити, тут сформувалися як художники, а вже в Москві отримали кращу трибуну.
- І все-таки повернімося до "Лихих 90-тих". На цей проект очікувано бурхливо відреагували багато наших художників, розсіяних нині по всьому світу.
- Одеса дала світові багато талановитих людей, і не тому, що тут вони народжуються частіше. Думаю, талановиті люди рівномірно розподілені по планеті. Одеса справді дає таланту можливість реалізуватися. І я радий, що наш музей сьогодні відіграє в цьому не останню роль. Я, практично, не втручаюся в діяльність творчого простору МСМО "Артерія", яким керує Роман Громов. І вважаю, що це правильно. А час покаже... Невдовзі ми плануємо провести ребрендинг музею, запросити київського куратора, - адже погляд зі сторони часто необхідний. У вересні проведемо круглий стіл на тему "Яким бути музеєві сучасного мистецтва?"