Із 1991 р., коли "Лебедине озеро" дружно танцювали на всіх телеканалах, тут (у нас), здається, більше ніколи так пристрасно-публічно й не сперечалися про балет. Але то був путч. Зміна історичних віх. А тут, здавалося б, звичайний випадок. Відомого в усьому світі танцівника (між іншим, українця: із прізвищем та походженням усе гаразд!) "видавлюють" із головного театру країни, як зубну пасту з тюбика...
Звертаю увагу на дієслово - "видавити". Не вигнати. Не послати. Не "ноги повисмикувати". А цинічно і єзуїтськи - "видавити". Оскільки, на думку керівництва Національного театру, "страждає на нарцисизм!". Уточню: таке кажуть про людину, яка зробила для балетного мистецтва набагато більше, ніж усі разом узяті анонімні біси на різних форумах (де його регулярно поливають брудом). Це сказано про володаря чотирьох Гран-прі міжнародних балетних конкурсів. Про майстра з усталеною творчою репутацією у великому балетному світі... Де раніше ніколи й ні в кого не виникало сумнівів стосовно його характеру, манери спілкування.
Власне кажучи, те, що відбувається нині в Національній опері України, - якась аберація зору. Балет догори ногами. Сюжет для психотерапевта чи детектива. І те, що буде викладено нижче, - не психотерапевтичний діагноз (і не журналістське розслідування), а лише емоційний монолог стороннього спостерігача.
ДЕТОНАТОР. Його звати Денис Матвієнко. Її звати Національна опера. Колись його звідси вже попросили. І він, не зачаївши образи в душі, подорожував світом, багато танцював, збирав нагороди. А потім тут ніби спам'яталися. І в особі держави запросили його (з Санкт-Петербурга) восени 2011р. на почесну роботу. На художнє керівництво балетом головного театру країни. Оскільки, пам'ятаючи старі пісні про головне, ми все ще у галузі балету попереду планети всієї. Йому було вже не 20, скажемо так, а 33, вік Ісуса. І він чудово розумів, що пенсія (як для артиста балету) - не за горами. І хотілося не просто знайти "калорійне" місце під дахом, а й поділитися нагромадженим досвідом, проявити менеджерські здібності, розбурхати трохи непорушне "озеро", звідки шустрі й здібні лебеді норовили відлетіти в теплі країни.
Майже півтора року триває цей театральний роман - з різноманітними "па". За цей час він зумів наситити балетоманів фірмовим меню, яке особисто контролював. Запрошував до Києва сильних хореографів з усього світу. У їх числі - жива легенда Наталія Макарова. (Історичний випадок: уперше на пострадянському просторі саме в Києві - відгукнувшись на його прохання - вона поставила свою версію "Баядерки"). А ще Михайло Мессерер, Едвард Клюг та інші величини стали ближчими Києву завдяки його ініціативності і, в хорошому сенсі, творчому марнославству. Мовляв: я доведу! І тут-таки розкручується інша арія: "щас спою!..". Його спілкування з балетною трупою не завжди благосне. "Лебедів" багато, озеро - одне. Кожному хочеться злетіти вчасно. До того ж усередині зграї завжди є зачаєні угруповання, амбіційні клани. Все як скрізь. Це ж не інститут благородних дівиць, а репертуарний театр.
Уже на екваторі його керівництва цим балетом особисто мені навіть здалеку було зрозуміло: цей чоловік стане "детонатором", він щось підірве. Надто вже активною й піар-агресивною виявилася його короткочасна присутність у соціумі раніше тихого, умиротвореного, всім задоволеного, бюджетонеобділеного, інколи навіть ліниво посопуючого театру.
КОНТОРА. У Національній опері України, здавалося б, чітка управлінська вертикаль. Гендиректор. Художній керівник. Головреж. Завбалетом. Ніби основні. Ніби "Чорний квадрат" Малевича... У пітьмі якого може примаритися різне. Мені, наприклад, ввижається, що в кожного з чотирьох керівних стовпів своя гра і свої великі творчі плани. Видатний композитор Мирослав Скорик (до якого ставлюся з глибокою творчою ніжністю та повагою) свого часу, і це не секрет, був призначений художнім керівником театру із цілком пояснимих причин. "Іконою", якою і є для музики Скорик, тоді хотіли запобігти можливому входженню в цей театр Вадима Писарєва... Талановитої людини й сильного менеджера. Постать Скорика ніби не дозволяла вдаватися до кадрових контрманеврів. Хто ж підніме голову проти чудесного авторитету?
Поява в театрі цього художнього керівника помітно позначилася на репертуарі. В афіші стало більше М.Скорика. Що стосується балету "Перехрестя", де його музика захоплює, це виправдано. Правда, по ходу постає запитання: чому суто антихудожня колізія з недавнім "видавлюванням" керівника балету залишила байдужою людину, котра зобов'язана (згідно зі штатним розписом) відповідати за художній рівень (!) першого театру? При цьому наполягаю: запрошений всесвітньо відомий артист такий високий рівень почав забезпечувати...
Повернімося у "квадрат". Гендиректор головної музичної "контори" (як ласкаво називають театр деякі артисти) Петро Чуприна - фігура напівзакрита, великодосвідчений театральний адміністратор. І що ж таке сталося, коли для публіки вирвали з контексту (з його вуст) ніби головну причину поточного скандалу - "нарцисизм" балетного подвижника?
Це як розуміти?! Хіба він розбив лобом дзеркала у фойє, завдавши театру непоправної шкоди? Чи в нападі самозакоханості віддушив ногу Олені Філіп'євій, а вона не може оговтатися від травм?
Вибачте, панове балетні та оперні, але "нарцисизм" (якщо говорити про такий) - один із хронічних станів для артиста цього жанру. Насамперед ти мусиш полюбити себе (на сцені), насамперед мусиш уважніше вдивитися у своє відображення (у глядацьких очах)... Щоб згодом уже й тебе полюбили.
Такі дурниці (як докір творчій людині) можуть верзти лише випадкові в театрі люди. А всі, про кого говоримо ми, - люди не випадкові. І, повторюю, у кожного "своя гра" у величезному колективі.
Своя гра, наприклад, у молодика, який займається постановкою опер. І, на мій погляд, це більш ніж серйозний гравець...
Тому й зводити перед шанованою публікою цей балетний скандал до рівня водевілю (світова знаменитість виявився поганим хлопчиком!) - означає тримати нас за дурнів.
У всіх театральних конфліктах такого формату є два головних чинники для внутрішнього вибуху. Чинник людський:
заздрощі, ревнощі, "проти кого дружите" (як сказала б Ф.Раневська): "тераріум однодумців" тощо. І чинник економічний. На мій погляд, більш ніж істотний у цьому скандалі.
Національна опера України - не "шарашкіна контора", а величезне мегабюджетне виробниче підприємство. Щороку через нього проходить навіть не сотні тисяч, а мільйони мільйонів. Самі тільки постановка тієї чи іншої опери (балету) - це бюджет райцентру. Оренда цього залу за вечір - уже 200 тис. грн. Пан Матвієнко зайшов у театр зі своєю продюсерською компанією. І чимало успішних проектів відбулися завдяки участі компанії. Якщо юридично і фінансово відносини цієї фірми з театром чисті й законні, то які питання? Сьогодні в усьому світі існують різні форми копродукції. До великих музичних проектів залучаються окремі компанії, фірми. Але, як мені бачиться збоку, успішні проекти Матвієнка зазіхнули на надто ласий шмат фінансового пирога цього театру. Як кажуть в одному фільмі, "на цьому місці міг бути я". Тобто ці ж гроші (у цьому ж театрі) міг би підняти і якийсь інший учасник "квадрата". Хто? У цих питаннях я не Пінкертон, мене взагалі не хвилюють усі ваші "відкоти" (як у кіно, так і в театрі). Мене цікавить тільки творчість. От...
ЛЕБЕДІ. Бувають у житті рідкісні моменти жаху, коли тобі сниться, що летиш зі скелі прямо в прірву. Або тебе штовхнули з борту літака в Тихий океан. Такий жах накочує, коли зрідка поринаєш у безодню тьми невігластва, яка цивілізовано називається у нас "форуми". Зрозуміло, що в кожному театрі хтось за кимось стоїть і хтось кимось ляльководить. Але звідки ж стільки ненависті до людини, котра, по суті, нікого не скривдила, нікого не звільнила, ні в кого не вирвала з рота останній хлібний сухар...
Світ балету - страшний світ. Танець маленьких злобних лебедів інколи перетворюється на ритуальний танець племені мумба-юмба на острові Балі. При тому що в нас чудова балетна школа. У нас працьовитий кордебалет. Однак... Професійний вік будь-якого танцівника - короткий. І за цей період у різних людях концентруються різні емоції. Вони ніби проживають одне своє життя вдесятеро швидше, оскільки "завтра" (для багатьох) - невідомість, невизначеність. Лебедине озеро скує лід безчасся. Як знайти з такими гордими птахами спільну мову? Надзвичайно важке моральне й корпоративне завдання, з яким герой нашого балету впорався не до кінця. І це слід визнати. І за це йому можна докоряти.
Мистецтво ватажка зграї - це ще й мистецтво любові до норовливих пернатих. А мистецтво лебединої вірності - це взагалі...
На щастя, зворушило те, що в день "публічних заяв" його прийшли підтримати багато колег із балетного цеху. Артисти, педагоги. Чимало їх не побоялися адміністративного гніву - і на камери сказали про вигнанця багато добрих слів. Це - дорого вартує. Це - важливо.
Важливо й те, що в містечковому скандалі він не програв і не осоромився. А проявив себе як людина з характером. Як менеджер та ідеолог цікавих починань. Звідки ці ваші провінційні комплекси, буцім керівник театру має вмерти в кабінеті, звітуючи, згідно з табелем, за кожен прожитий робочий день? Людина мистецтва - людина світу. Гергієв - по всіх усюдах. Він керує театром, оркестрами. Здається, він взагалі сьогодні всім керує. І нікому на думку не спаде дорікнути його, що рідше, ніж хотілося б, він буває в Маріїнці. Великий Богдан Ступка мудро й талановито керував Національним театром імені Франка, примудрявся за один сезон і прекрасний репертуар вибудовувати, і в чудових фільмах зніматися, і на рідну сцену виходити. І, найголовніше, він за життя зумів стати розпізнавальним знаком української культури - в усьому світі. Бо не сидів на місці. Не протирав штани. Не писав доносів. А творив і жив інтересами батьківщини.
Пан Матвієнко, про якого сьогодні емоційно говорять у творчому середовищі, теж, по суті, став розпізнавальним знаком. Завдяки його талантові й майстерності Україну багато хто став ідентифікувати як балетну державу, а не тільки як загадкове "дике поле", на якому дурні змагаються з дорогами (і ще невідомо, хто кого переможе). З цієї причини й розглядаю акт "видавлювання" талановитої людини з України - як диверсію, спрямовану проти гуманітарної політики держави! Саме так суворо. А як інакше?
ФУЕТЕ. Існують різні версії щодо того, як можуть надалі розгортатися події. Одні кажуть, що "нагорі" незадоволені гендиректором оперного і хочуть замінити його на якусь іншу людину, котра давно уподобала це вигідне місце в центрі столиці... А скандал лише підстьобне швидке вирішення питання. Інші кажуть, що за директором стоять "люди з Ради", і вони його "не зрадять".
Хто знає, що в них у головах? Мені ж щиро незрозуміло, як міг досвідчений гравець-адміністратор допустити таку патову ситуацію? В яке вухо (ліве чи праве) вливали йому отруту шептуни, що намірилися отримати й свою вигоду в можливій відставці директора (на тлі національного балетного скандалу)?
У чаклунському озері не тільки лебеді плавають, там і чорти водяться.
Утім, головного ви ще й не почули. А головне - ось воно в чому.
Балетний скандал у столиці, театральний скандал у Полтаві (про нього - на сусідній сторінці), недавній жах у Севастополі (коли мент-директор тиранив режисера і всю трупу) підводять мене до якогось апокаліптичного умовисновку. Нині в Україні абсолютно НІКОМУ захистити талант від агресора! Це пройдисвітів захищати не потрібно, вони й так самоорганізуються, давши швидку відсіч. А ось талант - знову беззахисний.
На вагах нашої державної совісті взагалі немає такого поняття - "талант". Немає розуміння його апріорності в художньому процесі. Бо шахраї остаточно знахабніли, лицемірно виставляючи себе за "дбайливців української культури". Але таких дбайливців мало хто знає й любить. У великому творчому світі вони нікому не потрібні. У тому світі, який за Чопом чи Конотопом, цінують не ваші цяцьки, не ваші звання та медалі, а художні здібності, природний дар, якість таланту. Все те, чим лякаю читача в цих емоційних нотатках.
Це ж справді нонсенс - нині нам із вами зовсім ні до кого звернутися, щоб підтримати й утримати талановитих людей у рідній сторонці. Таких як Матвієнко, Ратманський, Ботвинов. Таких та інших - "видавлених" із тюбика. Перед ким слово замовити? Мінкульт пішов у підпілля. Самоусунувшись від національного балетного скандалу. Хоча це театр державний. А Мінкульт - його патрон. І це ніяка не "кухонна чвара", а чиста адміністративна авантюра (коли шановану людину півтора року дурять, водять за ніс, а потім виявляється - навіть документи не зуміли належним чином оформити, а просто "підчистили" офіційний сайт: це не шахрайство?). Мінкульт тим часом страшенно далекий від балету і, судячи зі ЗМІ, виділяє мільйони Поплавському на телешоу... І той-таки Мінкульт якось загадково-двозначно (у газеті "Коммерсант") коментує літературну творчість Віктора Федоровича, вдаючись до іронічних цитат із кіноспадщини Леоніда Гайдая... До чого б це?
У парламентський комітет із культури-духовності взагалі стукати безглуздо, ратуючи за талант. В.Кириленко зараз на мітингу.
Була колись "нагорі" у високе мистецтво закохана Ганна Миколаївна Герман, та й та, схоже, їде в тривалий гастрольний тур.
І тут я згадав. В Україні, судячи з усього, залишилася єдина людина, яка щиро любить мистецтво балету... І яка, мабуть, зможе за нього добре слово замовити.
Отже, я вже шукаю адресу. І пишу лист. "Донецьк. Першій леді. Шановна Людмило Олександрівно! Важким та неспокійним стало життя в нашому високому мистецтві. Наших б'ють! Прекрасні лебеді відлітають! Допоможіть же їх утримати. Не для себе стараюся, для батьківщини. Адже як у нас - на батьківщині? "Им" всем нужны великие откаты, а "нам" нужна - великая культура".
Коментар
На прохання DT.UA, балетний скандал у Києві прокоментував керівник Донецького Національного театру опери та балету Вадим ПИСАРЄВ, визнаний у творчому світі авторитет.
- Денис Матвієнко - професійний, талановитий артист. Свого часу Михайло Кулиняк повернув його в Національну оперу з Санкт-Петербурга. Показавши тим самим, що великі танцівники все-таки повертаються в Україну, що ми боремося за свої таланти. І це був дуже позитивний сигнал.
А що тепер? Тепер навіть не хочеться це обговорювати. Бо тепер багато молодих артистів дивляться, що відбувається, - і роблять висновки. І ці висновки не на користь сценічної кар'єри у вітчизняних
театрах. Ситуація в Національній опері навколо Матвієнка, в остаточному підсумку, шкодить іміджу України.
По-моєму, в нас і так у багатьох творчих питаннях - все як у глухій провінції. Коли всі танцюють від якихось містечкових інтересів. Але ж це столиця! Національна опера має бути взірцем для всіх театрів. Тим більше що Матвієнко, не пропрацювавши довго, домігся багато чого. Він ініціював постановку "Баядерки", яку дуже люблять танцювати артисти балету. Він запросив в Україну зірок світового рівня. У нього самого величезний авторитет у музичному світі. То чому б це не використати? У якій-завгодно якості. По-моєму, те, що сталося, - просто ганьба. Прикро, що ми за своїх патріотів не можемо поборотися. І дуже жаль, що тепер Денис Матвієнко, схоже, тішитиме своїм талантом публіку інших країн.
Що можна було б виправити в цій ситуації? Потрібно, звісно, щоб таке взагалі не траплялося. Особисто я дуже жалкую з приводу того, що сталося.