На Берлінському міжнародному кінофестивалі бурхливі обговорення викликають нові фільми Франсуа Озона, Фатіха Акіна, а також картина Агнешки Голланд "Містер Джонс" про Голодомор в Україні (у створенні якої брала участь і наша країна).
На Потсдамер-плац та інших локаціях Берлінале фестивальне життя вирує з ранку й до пізньої ночі. Починають день журналісти, які діловито поспішають на ранкові прес-покази (тих, хто спізнився до зали не пускають). Німецька пунктуальність дається взнаки!
Потенційні глядачі стоять і сидять прямо на підлозі біля квиткових кас, очікуючи їх відкриття, бо кількість місць у залах обмежена.
Численні кінофанати чергують біля службового входу готелю "Хаят", очікуючи появи кінозірок. Вечорами цими зірками можна помилуватися з певної дистанції, коли перед прем'єрними показами картин вони дефілюють у світлі софітів червоною килимовою доріжкою до Палацу Берлінале.
І так усі дні - суєта багатолюддя й різноголосся. Тихо тільки в кінозалах.
***
У змагальних показах уже продемонстрував свою незаперечну майстерність знаменитий французький режисер Франсуа Озон із картиною "Милістю Божою". Тут - психологічні дослідження й гостра полеміка навколо персони священика, схильного до педофілії. Тема не нова для берлінських конкурсів останніх років. Проте Озон немовби зраджує себе: в його новій картині менше образності, такої фірмової французької куртуазної фривольності. "Милістю Божою" - фільм-гра під документ. Оскільки розслідування цього конкретного "педофільського скандалу" ще триває.
За даними, опублікованим на сторінках офіційного оглядача Берлінале (журналу Screen), рейтинг нового фільму Озона - 2,4 бала. Що зовсім непогано.
***
Активну реакцію кіинофестивальної публіки викликав фільм "Золота рукавичка" Фатіха Акіна з Джонасом Дасслером у головній ролі. Як і передбачалося, критики (їхні думки формують рейтинги картин) до нового твору Фатіха Акіна поставилися неоднозначно. Від високої оцінки "чотири зірки" італійського члена рейтингового журі до жалюгідних оцінок "одна зірка" кіноекспертів зі Швеції, Німеччини, а також міжнародного співтовариства "скринерів".
Підсумковий рейтинговий статус цієї стрічки - 1,9.
Очевидно, що не всім припала по душі некроестетика картини про серійного вбивцю самотніх злиденних мешканок соціального дна одного гамбурзького району Санкт-Паулі. Автор намагається відстежити стадії деградації головного персонажа Фріца Гонкі (є прототип!) на шляху до його перетворення з відлюдника -колекціонера ляльок із відразливою зовнішністю на патологічного монстра.
Утім, уважного й цілком професійного глядача ця кіноадаптація бестселера Гайнца Струнка привернула не тільки й не стільки найвищою культурою режисерського виконання. За надміром кривавої "розчленьонки", фізичного й психологічного насильства (цим нинішнього досвідченого кіномана не здивуєш) проступає якісно інша кінематографічна основа, яка дозволяє розкрити невідомі нам глибини посттравматичного синдрому - психологічних наслідків поразки Німеччини в Другій світовій.
У цьому сенсі правомірною видається асоціація, що виникла в багатьох критиків, із творчістю Райнера Вернера Фассбіндера. З явних паралелей - насамперед часовий перетин. Тільки погляд Фатіха Акіна звернений у 1970-ті з 2019-го. А це вже зовсім інше кіно.
Зміна поколінь не тільки зумовила оновлення естетики, а й істотно змінила межі морально-психологічних обмежень. Утім, Фассбіндера проблема обмежень теж не надто хвилювала...
Нагадаю, Фатіх Акін - режисер турецького походження, який народився і виріс у Гамбургу й здобув освіту в Гамбурзькому університеті образотворчих мистецтв (2000). Практично всі його попередні фільми ґрунтуються на турецькій тематиці. Багато з них удостоєно престижних призів авторитетних фестивалів. Зокрема картина "Головою об стіну", яка отримала "Золотого ведмедя" - головний приз Берлінале-2004.
Нинішній досвід кінематографіста - своєрідна спроба потрафити глядачеві, котрий, переситившись шокуючими картинами екранних смертей і розчленувань, вимагає нових і нових порцій адреналіну.
Фільм із чорним гумором, у канонах естетики потворного являє прецесію огидних виродків усіх форматів. Рішення розібратися за "гамбурзьким рахунком" із неоднозначністю економічного підйому Німеччини часів виходу з депресії - теж своєрідний погляд зсередини на проблеми країни, що стала колискою і кінематографічною alma mater для Акіна.
Далебі й справді: до любові веде безліч шляхів, крім подяки.
***
Цього року команда кінофестивалю при формуванні конкурсної програми вирішила не дотримуватися принципу гендерної рівноваги. Симетрію порушено: з 17 фільмів, представлених в основному змаганні, чимало стрічок, що їх створили режисерки. Серед них - цікава картина "Бог є, її звати Петруня" (Македонія-Бельгія-Словенія-Хорватія-Франція, режиссерка Теона Стругар Мітевська).
Героїня - молода жінка, історик за освітою, яка ніколи не працювала й не мала сім'ї, почувається невдахою і намагається виправити становище. Одного разу, повертаючись з чергової провальної співбесіди, вона стає свідком багатолюдного святкування Водохреща. Чоловіки, пірнаючи в крижану воду, безуспішно намагаються дістати святий хрест, який опустив туди священик.
Петруня несподівано для всіх і, схоже, для себе самої, кинувшись у крижану воду, дістає святий хрест. Оскільки зазвичай участь у такому традиційному дайвінгу була чоловічим привілеєм, перемога Петруні спричинила суперечки.
На жаль, що далі, то більше фільм переходить у розмовний жанр, та й самі дискусії втрачають гостроту. Почавшись на високій ноті духовного посилу, фільм поступово втратив його, сповзаючи до невиразної коди.
У результаті визнання священиком перемоги героїні не стало очікуваним тріумфом, що руйнує стереотипи соціуму.
Фінал залишає глядача в певній розгубленості, хоча свіжість кіностилістики таки зацікавлює. Що підтвердив і високий рейтинговий показник - 2,8 (в опитуванні критиків на сторінках уже згаданого фестивального журналу Screen).
***
Великі очікування глядачів і критиків супроводжували фільм "Містер Джонс" Агнешки Голланд (виробництво Польщі-Великої Британії-України, 2019). Режисерка цієї картини - європейська й світова кінознаменитість. Багато хто пам'ятає її гучний фільм "Повне затьмарення" з Леонардо Ді Капріо (про Поля Верлена й Артюра Рембо). Агнешка народилася в сім'ї публіциста-соціолога й журналістки. Через багато десятиліть вона пронесла ненависть до тоталітаризму. Тому закономірним видається і її звернення до масштабної, політично резонансної теми Голодомору в Україні.
В інтерв'ю останніх років режисерка з цього приводу висловлювалася досить відверто й гостро: "Жертви, принесені Сталіну, важко уявити, їх більше, ніж жертв Гітлера" (з інтерв'ю Голланд Радіо Свобода).
"Містер Джонс" - історія про молодого валлійського журналіста, який, попри всі застереження й заборони, проникає на територію України і на власні очі бачить страшні картини масового голоду. Замерзлі тіла на узбіччях доріг, вози з наваленими трупами, жахи канібалізму. Журналіст пише серію репортажів, намагаючись розкрити страшну правду великому світу. Але йому ніхто не вірить через системні спростування офіційної влади й брехливі пропагандистські статті.
Серед журналістів, які заперечують очевидне, - зокрема, кореспондент "Нью-Йорк Таймс" у Москві Волтер Дюранті.
Трагічний парадокс ситуації в тому, що конформізм Дюранті, який узяв ексклюзивне інтерв'ю в Сталіна, був удостоєний Пулітцерівської премії. А от доля Ґарета Джонса трагічна: він гине за загадкових обставин напередодні свого 30-річчя.
На думку Агнешки Голланд, "це історія про фейкові новини, альтернативну реальність, кризу медіа й боягузтво урядів. На жаль, це релевантно нинішньому дню".
Свідомо посилаюся на інтерв'ю з режисеркою, щоб підкреслити важливість і масштабність порушених у цьому фільмі проблем. Потужний тематичний посил, тим часом, подекуди перевершує суто кінематографічні чесноти картини Голланд, де іноді трапляються натяжки й невідповідності, очевидні для людини, більше обізнаної з реаліями місця і часу певних подій. Хоча сценарій і ґрунтується на документальному матеріалі щоденникових записів Ґарета Джонса, очевидні нюанси час від часу відвертають увагу від суті авторського посилу.
Серед таких, наприклад, виконання різновіковою групою сільських дітей своєрідних частівок про кошмари голодного існування і про "сталінський прутик" - спеціально для чужоземного журналіста (під конспект).
Немає сенсу описувати окремі сцени фільму. Глядач невдовзі зможе скласти власну думку, коли картина з'явиться в наших кінотеатрах.
Можливо через те, що з 1981-го Голланд активно працювала в Німеччині, Франції, США, її нова стрічка сприймається як погляд представниці більш далекого від України зарубіжжя, ніж її рідна Польща.
З огляду на те, що "Містера Джонса" створила західна режисерка для західної публіки, деякі драматургічні особливості (довготи, особливо в першій частині картини) напевне перекриються у сприйнятті широкої аудиторії ударним, практично атракціонним (в ейзенштейнівському сенсі) потенціалом сцен трагічного звучання.
Чого вартий, наприклад, жахливий епізод, коли дівчинка пригощає журналіста й молодшеньких своїх погодків вареним м'ясом старшого брата Миколки, останки якого вмерзли в замет прямо у дворі...
Голланд і не приховує, що апелює передусім до емпатії, емоцій глядача. А Голодомор 1933-го - роз'ятрена рана для нашої національної колективної свідомості, для історичної пам'яті.
Участь у змаганні за головний приз Берлінале - "Золотого ведмедя" - польсько-британсько-українського фільму "Містер Джонс", створеного кінорежисеркою зі світовим ім'ям, безумовно, престижна для України. Як відомо, картини Голланд неодноразово перемагали на авторитетних кінофестивалях. 2012 року її фільм "У темряві" здобув переможного "Оскара" як найкращий іноземний фільм. 2017-го "Срібний ведмідь" Берлінале дістався її фільму "Слід звіра" за сценарій, який написала дебютантка Андреа Чалупа. У картині "Містер Джонс" Голланд продовжила цю співпрацю.
На прес-показах "Містера Джонса" публіка ломилася в залу, місць для всіх охочих не вистачило. Прийняли картину, судячи з рейтингового статусу (опублікованого в Screen), таким чином - 1,7 бала.
Чи переможе "Містер Джонс" на Берлінале в поточній боротьбі з гідними суперниками? Достеменно довідаємося з вердикту фестивальних арбітрів.
Та можна припустити, що журі, серед членів якого три актриси (включаючи голову суддівської команди), напевне відзначить виконавця головної ролі актора Джеймса Нортона, котрий сильно, професійно й емоційно зіграв містера Джонса.