На Львівщині назріває скандал, пов’язаний із творами XVII ст. пензля італійського художника Мартіно Альтомонте, які нині зберігаються у фондах Львівської національної галереї мистецтв. Польща ввічливо, але наполегливо вимагає від України передати унікальні батальні полотна на депозит костелу св. Лаврентія (м. Жовква). Серед них дві найбільші роботи Альтомонте «Битва під Віднем» та «Битва під Парканами». Крім того, поляки хотіли б мати там і полотна «Битва під Хотином» Андреаса Стеха та «Баталія під Клушино» Симона Богушовича.
Свого часу багато йшлося про щедрий подарунок Німеччині, зроблений «з панського плеча» Леонідом Кучмою (у вересні 2001 року). Тоді уряд України передав німцям трофей Другої світової війни - так званий архів Баха, в якому були не лише твори Йоганна Себастьяна Баха, а й М.Березовського, Д.Бортнянського. Архів складається з 5119 томів. Німців як народ можна лише привітати. Вони отримали те, що не має ціни. Натомість Україні подарували три писанки та якусь «свистульку» для Музею народної творчості, що в Києво-Печерській лаврі. Оце вам адекватність культурного обміну. Не змінилася ситуація і з приходом до влади прагматиків з Партії регіонів.
…Львівські митці вважають скандальні кроки з можливою передачею творів Альтомонте прихованим відчуженням українських культурних цінностей. Адже якщо картини передадуть костелу, це може спричинитися до того, що культурну спадщину, врятовану Борисом Возницьким, просто «розтягнуть». Деякі фахівці вважають, що полотна Альтомонте навіть вивезуть у Польщу.
Листи з проханням розглянути можливість передачі цих полотен костелу св. Лаврентія почали надходити нині покійному генеральному директорові Львівської галереї мистецтв Б.Возницькому з 2011 року. І щоразу Б.Возницький відповідав категоричним «ні!». Ці пам’ятки є державною власністю, зберігаються в галереї мистецтв, доступні для огляду громадянам України та іноземним туристам, і немає жодних підстав передавати їх будь-кому, вважав він.
Загибель Возницького - за кілька днів до розміщення згаданих творів у стінах Олеського та Золочівського замків - зробила їх беззахисними.
Нещодавно до Львова прибув міністр культури України Михайло Кулиняк. Деякі львівські музейники загомоніли - мовляв, міністр приїхав з місією підписати відповідні документи про передачу батальних полотен на депозит костелу св. Лаврентія, та цьому, вочевидь, щось перешкодило.
Втім, як зазначив міністр в інтерв’ю радіо «Свобода»: «Ніхто не мав жодних намірів ухвалювати якісь конкретні рішення щодо полотен. Я приїхав лише вивчити це питання у відповідь на звернення Міністерства культури Польщі. Почув різні думки: від повного несприйняття звернення польської сторони до пропозиції шукати конструктивне рішення».
Було вирішено створити українсько-польську комісію для оцінки умов зберігання полотен в Олеському та Золочівському замках і в костелі в Жовкві. Наприкінці червня у Львові відбудеться засідання Музейної ради, на якій ухвалять рішення про долю картин Альтомонте.
Про свою підтримку музейникам заявили голова Львівської ОДА Михайло Костюк, голова Львівської облради Олег Панькевич, директор Інституту народознавства НАНУ академік Степан Павлюк, народні депутати України.
- Військові дії проти турків під Віднем, битви під Парканами, Хотином стосуються і нашої історії, - вважає народний художник України академік Академії мистецтв України Любомир Медвідь. - Загальновідомо, що козацькі загони брали участь у битві проти турків. Те, що польська сторона хоче відновити пантеон польської слави в костелі св. Лаврентія у м. Жовкві, знаходить у нас розуміння. Його було збудовано на честь перемоги польських військ під проводом короля Яна Собеського (до речі, напівукраїнця) під час військового протистояння між Польщею і Туреччиною. Існує світова практика повернення музейних цінностей, які в різний час були вилучені з місць їх первинного встановлення, але це окремі випадки, а не огульна практика. Передача музейних експонатів на об’єкти, звідки вони походять, повинна супроводжуватися незаперечною аргументацією та крайньою необхідністю. У даному разі польська сторона такої аргументації не має. Світовий досвід показує, що в переважній більшості випадків оригінали не повертаються на свої колишні місця. Найчастіше - коли виникає потреба в експозиції - виставляються їх детальні копії. У даному разі твори стали музейною цінністю, отримали музейний статус насамперед як видатні твори мистецтва, а не як ілюстрація історичної минувшини. Із цим слід рахуватися. Будь-яке вольове рішення влади неприпустиме. Воно принизить українську гідність.
Коментарі
Лариса Возницька, донька відомого мистецтвознавця, реставратор, заслужений працівник культури України:
- Борису Григоровичу впродовж останнього року постійно телефонували з Києва, надсилали листи з проханням дізнатися: чи є можливість після реставрації картин Альтомонте повернути їх жовківському костелу св. Лаврентія? Борис Григорович був категорично проти. Одна з причин - упродовж трьох століть ці твори тричі капітально реставрувалися. Через неналежне їх зберігання.
У радянські часи, коли в костелі повибивали вікна, а потім улаштували склади, картини зазнали руйнації. Через роки Львівській картинній галереї передали на реставрацію Олеський замок, і Борис Григорович зрозумів, що саме там можна виставити ці полотна.
Студенти Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (нинішня Академія мистецтв) спільно з фахівцями відреставрували «Битву під Віднем». Проте розміри картини (7х8 м2) не дали змоги повністю розгорнути її для огляду. Три метри із зображенням неба були згорнуті, а батальна сцена з підписом Альтомонте - відкрита для огляду.
Коли картинній галереї передали приміщення монастиря в Олеську, Борис Григорович поїхав по картину «Битва під Парканами» (до 2007 року вона у згорнутому вигляді чекала реставрації). Щойно Золочівський замок відреставрували, там знайшли площі для цієї картини.
Спеціалісти реставраційної майстерні при Львівській картинній галереї взялися її реставрувати (вона була в дуже поганому стані). Я ходила по спонсорах, просила грошей.
Оскільки наш музей мав тісні зв’язки із польськими реставраторами, в них виникла ідея спільно відновлювати картину за європейські кошти. Борис Григорович погодився.
Невдовзі польські реставратори надіслали проект угоди, але Борис Григорович відхилив його. Через те, що він містив пункт, згідно з яким після завершення реставрації картини повертають у Жовківський костел св. Лаврентія. Борисові Григоровичу ця фраза не сподобалася.
Тоді ж із Польщі було надіслано інший проект угоди, за яким «після реставрації ці твори повертаються до Львівської картинної галереї». Надалі картинами займалися реставратори реставраційної майстерні Варшавського Королівського замку спільно з українськими реставраторами. За три роки дві картини відреставровано повністю. Від української сторони кураторами виступали я і Лілія Волкова, від польської - Павел Садлий.
Це унікальні твори початку XVII ст. У Західній Європі такого розміру батальних полотен практично немає. Борис Григорович вважав, що вони повинні зберігатися лише в музеї. Бо там є свої реставратори, кваліфікована опіка, і тисячі відвідувачів щодня матимуть змогу оглядати картини.
Крім того, замки відповідають тематиці картин. В Олеському замку народився Ян Собеський, Золочівський замок був його резиденцією. Вони пов’язані із цією легендарною особою. Це добре розумів Борис Григорович. Це була його державницька позиція.
Відповідно до Закону «Про музейні твори і музейні колекції», що включені до складу державної частини музейного фонду України, вони не підлягають відчуженню, за винятком випадків утрати, руйнування або обміну на інші музейні твори чи колекції, оскільки порушується положення про неподільність музейної колекції. Вивезення кращих експонатів колекції Львівської національної галереї мистецтв є актом руйнування цілісності збірки, яка складалася десятиліттями.
Попри це, польська сторона стоїть на тому, що культурні цінності потрібно повернути на їхнє первісне місце. Але нині реставрується Підгорецький замок. Чому б Польщі не повернути на місце велику збірку картин, краєвидів, свого часу вивезену звідти? Якщо так ставити питання, то й Ченстоховська Богородиця VI-VIII ст. була на наших теренах. І що - її хтось поверне?
Микола ШЕВЧУК, професор Львівської Національної академії мистецтв, заслужений художник України:
- Потрібно шукати рішення, які задовольнять обидві сторони. Свого часу поляки хотіли, щоб Україна віддала чимало книжок із львівської бібліотеки Осолінських (нині бібліотека імені Стефаника). Але громадськість виступила проти.
Тепер є кращі форми. Наприклад, Вроцлавська національна бібліотека знайшла можливість копіювати, зчитувати книжкові тексти електронними приладами і таким чином знайомити з ними читачів. Отже, не обов’язково має бути фізичне переміщення книжок чи оригіналів полотен. Для цього існують копії.