Кого з сучасних вітчизняних письменників вибирає підліток? Чи варто орієнтуватися нашим авторам на жанрову літературу і теперішнє активне "комп'ютерне покоління"? Відповіді на ці запитання ніби "сфокусовані" у постаті модного нині молодого українського прозаїка Макса Кідрука. Його називають "автором першого українського технотрилера" ("Бот"). Він також став письменником-рекордсменом, провівши наймасштабніший промо-тур за всю історію нашої сучасної літератури: десятки міст, сотні презентацій ("Твердиня"). Один із його героїв прагне зупинити навалу піддослідних "ботів", солдатів нового покоління, чиї мізки поєднані в одну мережу. Інші ж персонажі шукають у загубленому місті Паїтіті інкську твердиню… На сьогодні у 30-річного Макса, активного письменника й мандрівника, вже 12 книжок. Колишній науковець-технар (народився в містечку Володимирець на Рівненщині) вийшов у коло лідерів сучасної української жанрової (!) літератури, яка, як з'ясувалося, конче потрібна не лише підліткам.
- Як письменник, як науковець, як автор першого українського технотрилера - що взагалі думаєте про перебіг наших політподій та результати виборів?
- Не робив жодного посту в своєму блозі на цю тему, аби не виглядало латентною пропагандою. Що думаю? Відбувся нормальний процес. Знаю, що є багато розчарованих… Інші починають фиркати - мовляв, знову обрали олігарха. Але "другого Януковича" вже не буде. Не варто шукати Ісуса Христа. Ідеальних людей не буває, як не буває ідеальних лідерів. Просто треба зробити так, щоб новий лідер зі своїми слабкостями, вадами не міг ці слабкості й вади вдовольняти і шкодити людям, котрі його обрали. В цьому сенсі Майдан і той факт, що ми скинули Януковича, є кроком уперед. Не знаю, яким президентом буде Петро Олексійович - добрим чи поганим. Але таким, як Янукович, не буде.
- А якщо описати наші вибори саме з художньої позиції, саме як український технотрилер, то?..
- Це взагалі шикарна історія! Та поки що за тему виборів братися рано. Потрібно описати нашу криваву зиму. Це в першу чергу. Назвіть книжку, яка асоціюється з помаранчевою революцією. Такої книжки немає. А для суспільства то була знакова подія. Тому вважаю, що треба писати про революцію на Майдані.
Має бути книжка, яка б чітко асоціювалась із нашими недавніми реаліями. Задум поки що зріє, не люблю загадувати наперед. Мої плани на рік - вихід нового технотрилера "Жорстоке небо", драматичної історії про розслідування авіакатастрофи українського літака. Книжка дописана. Другий проект - переклад "Бота" польською мовою. Це вже другий переклад після російського. У вересні відбудеться дві презентації - у Варшаві і в Кракові.
- Максе, якщо моделювати майбутнє України через близьку вам естетику кібер-панку - то яким воно може бути, має бути, відштовхуючись від останніх наших подій?
- Ой, нам би зараз на Сході розібратися… Але насправді "програмування" в Україні розвинене. Чого, на жаль, не розуміє Росія. В майбутньому потужними державами будуть не ті, які мають ресурси. А ті, які вироблятимуть інтелектуальний продукт. Наприклад, хірургічну операцію через років 100 зможуть виконати роботи, але програми для цих роботів завжди писатимуть люди.
І я в цьому плані оптиміст. Тому що в нас, в Україні, є потужні девелоперські компанії, які мають приріст по 30 % за рік. Вони будують величезні офіси. Ці компанії з іноземним капіталом отримують проекти від американців, а потім наймають індусів і керують проектами. І тому я спокійний.
Ми не будемо пасти задніх. Ну, українців чекає кібер-панкове майбутнє. Сподіваюся, що виключно світле.
- На своїй сторінці у ФБ ви писали про бажання прочитати книжку "Повсякденне життя у Північній Кореї". Чому саме Північна Корея? Чи немає в цьому натяку на нашу державу-сусідку?
- Цю книжку я згадав, власне, для того, аби "стібонути" росіян, які читають мої блоги. А я знаю, що читають!
Ці блоги читають майже всі мої родичі з Росії. Таким чином хотів показати, до чого йде їхня країна.
Північна Корея - класичний приклад тоталітарної держави, яка задля нав'язування своїх догм тримає в страху і колосальній інформаційній блокаді все населення. Як і Росія тримає населення в страху перед міфічними бандерівцями.
Скільки в нас на виборах набрав Ярош? Близько 1%! Це ж мізерна підтримка. Але "Правим сектором" лякали Росію і пів України. Те, що в них іде по ТБ в Росії, - це навіть не пропаганда… Тверезомисляча людина назвала б це маячнею.
Мені довелося бути під час єгипетської революції в Каїрі. Перше, що зробив Мубарак, - відключив Інтернет і мобільний зв'язок! А керівництво Росії поводиться так, начебто Інтернету не існує. Те, що їм вдається впливати на мільйони людей із допомогою ТБ, - взагалі,
унікальний випадок в історії людства. Мої родичі реально вірять, що Володимира Рибака вбив "Правий сектор"...
- Ваші книжки більшою мірою все ж таки орієнтовані на українських підлітків. Така адресна аудиторія вибрана свідомо?
- Просто ті підлітки, які приходять до мене на презентації, дуже відрізняються від інших. Це активні молоді люди, в яких горять очі, у них спрага до читання, до нових ідей. Вони вірять у свою країну. Водночас у мене немає рожевих окулярів. Бо варто вийти на вулицю - і побачиш іншу картинку. Питання в тому, хто з цих двох мас переможе. Хто в майбутньому керуватиме країною? Чи та гопота, яка повилізала зараз?... Чи хлопчаки, які сидять і читають науково-популярні книжки й технотрилери?
- Як вважаєте, можна сьогодні повернути підлітків до активного читання? Адже вони виключно в комп'ютерних іграх, і багато з них навіть уявлення не мають, хто такий Жуль Верн.
- Можна. Але у плані української літератури це має бути, очевидно, не Михайло Стельмах… Я не применшую деяких авторів, однак заохочувати до читання молоду людину треба сучасними книжками, в яких напружений сюжет, емоційність.
Наприклад, читаючи "Бота", молода людина може дізнатися про технології, програмування, фрактальну геометрію, про людський мозок. А в "Твердині" - історія інків, конкістадори, різні руїни, певна писемність тощо. Це книжки, які розвивають. Тобто ти читаєш захоплюючу історію, дізнаєшся щось нове.
Можливо, такі книжки - розумний компроміс, який дозволить залучити до читання багатьох молодих людей…
- Галина Пагутяк у своїй передмові до книжки "Твердиня" пише про певні паралелі - технотрилери від Жуля Верна, Майкла Крайтона. Чи є у вас якийсь орієнтир у світовій літературі, тобто творча планка, якої б хотіли досягти?
- Ви назвали Майкла Крайтона. Цей письменник - батько технотрилера. Так, фактично, я вважаю, що з нього виріс. Зараз читаю багато інших авторів - Ден Сіммонс, Стів Беррі, Стівен Кінг, Джеймс Роллінс… Ці письменники пишуть трилери, технотрилери, хорори, якісь кримінальні сучасні романи. Тому тепер стараюся відходити від Крайтона й намагатися писати соціально орієнтовані психологічно напружені романи. Тобто відходити від суто технологічного трешу. Робити романи для всіх. Все одно "Бот", хай там що, - пацанячий роман, а ось "Твердиня" - меншою мірою. Нове "Жорстоке небо" - роман для всіх. Що маю на увазі? Ця книжка буде цікавою і 13-річному хлопчику, і 20-річній студентці, і жінці віку моєї мами. Більше не хочу обмежуватися певною аудиторією,
орієнтованою на екшн, на сучасні технології…
- Розкажіть, які етапи народження сюжетів ваших книжок, наприклад "Бота", "Твердині". Ви заздалегідь "у голові" тримаєте композицію? Чи багато чого народжується в процесі, коли сідаєте за ноутбук?
- Для початку з'являються ідеї. Звідки вони беруться? Звідусіль. Можливо, з прочитаних книжок. Інколи одна фраза може наштовхнути на "свій" сюжет - оригінальний. Частково - з подорожей, адже я багато подорожую, шукаю реальних героїв.
Інколи ці історії приходять нізвідки. Я занотовую, ставлю в чергу, бо є інші історії. І коли настає час, починаю писати.
Прозаїк - це робота. Чекати натхнення - маячня. Стараюся продумати фабулу, перш ніж сідаю писати. Писати роман без готової фабули - те ж саме що з моєю фізичною підготовкою поїхати в Одесу, зайти в Чорне море і гребти в напрямку Туреччини. Не догребеш! Тому починаю роботу над романом, коли маю стабільну фіксовану фабулу.
Безперечно, у процесі щось змінюється. Інколи буває, що початкові умови розвиваються в щось таке, що примушує твоїх героїв поводитись інакшим чином. До того ж кожну книжку я доповнюю малюнками й музикою, яку рекомендую слухати. Вважаю, що це оживляє текст. Це прикольно, коли читаєш і дивишся схеми, карти, малюнки! Це втягує читача в історію. А рекомендована музика - переважно та музика, під яку я писав… Якщо читач хоче зануритись у ту атмосферу, в якій створювалася книжка, то можна прослухати музику.
- Нещодавно у вас вийшла нова книжка - "На Зеландію!"
- "На Зеландію!" - це тревел, автобіографічна історія про мандри. Зовсім інший жанр, ніж "Твердиня", "Бот" або "Жорстоке небо". Це потребує іншого стилю написання, там немає складних конструкцій, які є в "Твердині". Все просто, чітко, лаконічно, такий собі хемінгвеєвський стиль, котрий вимагає репортажності. Книжка вийшла в січні.
- Чим вас привабила Нова Зеландія? Чому, скажімо, не Буркіна-Фасо чи Республіка Чад?
- "На Зеландію!" включає три складові частини. Перша - мої враження від єгипетської революції, друга - опис того, як мене заарештували в Дамаску, коли я вже тікав із Каїра. І третя - події в Новій Зеландії.
Що було в Новій Зеландії? Це акції, задумані мною спільно з шоуменом Сергієм Притулою як відповідь Крегу Моргану, що їхав до нас по дружину… Якщо пам'ятаєте, на початку 2011 р. одна з радіостанцій Нової Зеландії влаштувала конкурс для слухачів: "Стань переможцем і отримай "приз" - дружину-українку". Переможцю пропонувалася двотижнева поїздка до України. І наша ескорт-агенція обіцяла йому щодня нову дівчину! Такий публічний секс-тур…
Ми с Сергієм задумували свою акцію, щоб поставити новозеландців на місце. І ми її втілили. Саме про це третя частина книжки…
- Ви багато подорожуєте, кажуть, відвідали 33 країни. Яке місце на земній кулі вас найбільше приваблює?
- Насправді, якщо рахувати Ватикан, то 32 країни. А дуже приваблює острів Пасхи. Це місце для мене однозначно номер один на світі. Найбільш віддалений шмат суші на планеті Земля… Статуї з довгими носами, вухами, просто заворожують. Одне слово, унікальне місце. Маленький клапоть суші посеред Тихого океану. І попри це - острів був колись домівкою для нечисленної, проте надзвичайно потужної цивілізації.
- До речі, чому ви свого часу перервали навчання в Стокгольмі й повернулися в Україну?
- Це пов'язано не зі Стокгольмом… Просто я не хотів далі займатися інженерією… Якби захистив дисертацію в аспірантурі Королівського технологічного інституту, то міг собі й далі там залишатись і викладати. А вирішив бути письменником. Ось і все. Причина проста. Там було все класно, чудові умови, адже життя в Швеції - як у Бога за пазухою. Це одна з найбільш стабільних і найбагатших країн Європи. Але це не те, чого я хотів.
- Тоді чому в цій країні, де все як у Бога за пазухою, такий великий відсоток самогубств серед населення?
- Там немає викликів. Людина народжується, і вона знає, в яку школу піде, в який виш, на яку роботу. Потім вона мусить придбати дорогу машину, квартиру, будинок. У шведів - унікальна стабільність! І вони цього не цінують. Уявіть: це їм здається нудотою! У нас жити важче, але цікавіше. Є виклики, мотивації. А в них ні за що боротися, і це страшна проблема. У Швеції людина може мати здібності, але й далі рухатися вкоченим шляхом…
- Ви багато подорожуєте, знаєте світ… У читачів навіть може виникнути запитання: а як собі це може дозволити молодий український письменник?
- Звісно, може… Тільки для цього він має бути професійним письменником. В українців є стереотип: для того, щоб подорожувати, треба бути мільйонером. Є дешеві авіалінії, хостели, врешті-решт - автостоп. Тобто багато способів, щоб здешевити мандрівку, лише треба знати, як. Загалом - це просто.
- А взагалі, письменник може прожити лише з літератури?
- Так, я ж живу…