У річницю масового вбивства українських полонених в Оленівці, де загинули щонайменше 53 воїни і ще десятки були поранені, ми зібрали спогади очевидців теракту і тих, хто втратив близьких.
Нас замкнули і покинули. Спогад перший
Парамедик Катерина Поліщук із "Азовсталі" з позивним «Пташка» поділилась спогадами тієї ночі.
«Я збиралась спати... роззулась, випила трошки води і дочитала якусь книгу російською мовою. Було дуже спекотно. І судячи за торохкотінням радіо - десь одинадцята... Два дні до того пришвидшено тягали ліжка в новостворений барак для азовців. Їх чомусь вирішили відселити окремо. 200 людей...
Мертва тиша. Вибух. Вибух. Без свисту. Без шуму. Крик. Дим. Зарево вогню. Крик. Дуже багато крику. Нас замкнули і покинули. На довгі години. Хтось кричав. Розриваючи залишки серця, кричав усю ніч. Ні, він волав. Багато, багато вогню і крику я бачила крізь металеві ґрати і колючий дріт маленького віконечка 30на30», - розповідає Катя.
Згадує, що усі чули крики і благання про допомогу.
«Вони благали про допомогу. Лунали кулеметні черги. Тріщало палаюче дерево, з гуркотом падали зруйновані балки. За стіною когось вітали з днем народження. Хіба вони не чули? Дівчата плакали, підвиваючи...
...Все стихло за кілька годин... Всюди стояв запах горілого металу і плоті. Повернулись конвоїри, гучно сміючись, жартуючи та запитуючи нас: «ну що, бачили? Так вам і треба. І всі ви тут так подохнете, ну як, не чекали? На сотню гнид менше». Вони довго пили та святкували. Гучно. З музикою...
Дівчата перебирали варіанти того, що могло статись. Я просто лягла в куток, підібгавши ноги під себе, довго думала та намагалась заснути.
… наступного дня наша мізерна порція каші стала вдвічі більшою. Їсти дуже хотілось. Але розуміння, що снідати цією їжею мали не ми ставало клубком в горлі».
Це було пекло, ніч пекла. Спогад другий
Микита Шастун – боєць "Азову", який робив перев'язки під словесний супровід бойового медика, якого поранило після вибуху і він не міг надавати допомогу іншим постраждалим. Тому Шастуну довелося допомагати, чим була можливість. Ось що він згадує:
"Це було пекло, ніч пекла. Поранених хлопців просто штабелями один на одного скидали в КамАЗи. Вантажити їх закінчили о 8 ранку. Ми розуміли, що багато з них живими до лікарні не довезуть".
«Барак 200». Спогад третій
"Рік тому в цей день я прокинулася з новиною, що барак з полоненими в Оленівці був обстріляний чи підірваний (на той момент ще нічого не зрозуміло), а декількома годинами пізніше з'ясувалося, що загинули люди - це не менше 50 людей, а увесь барак, названий пізніше «бараком 200», складався лише з азовців, - згадує відеограф Azov-media Оксана Бондаренко.
...У довгому заплутаному документі я знайшла кілька імен... І ось в один момент ти дізнаєшся, що людина вижила в пеклі маріупольських боїв, і в той же момент про те, що ви вже ніколи не побачитеся, оскільки його тіло залишилося в бараку, який вигорів вщент..
...Я не можу передати почуття, які викликає в мене думка про те, що серед загиблих є топові воїни, що пройшли вогонь і пекло, які вижили, не ховаючись у підвалах, а борючись із повним усвідомленням можливої смерті будь-якої секунди, вони грали за правилами, чесно і по-справжньому героїчно боролися та виконали всі накази. Вони були готові до смерті в цьому пеклі, кожен з них був готовий, кожен біг по лезу, але не дивом, а за рахунок власної майстерності та навичок вижив. Ці люди в один момент, в одну ніч перетворилися на список загиблих через підлість ворога, через ницість тих, хто це зробив".