15 червня в конференц-залі штаб-квартири НАТО в Брюсселі міністр оборони США Ллойд Остін, оточений вищим американським командуванням, сидів за столом зі своїм українським колегою, до якого приєдналися помічники з Києва. У кімнаті панувала атмосфера розчарування.
«Остін своїм розважливим баритоном запитав тогочасного міністра оборони України Олексія Резнікова про рішення, які приймала Україна в перші дні довгоочікуваного контрнаступу, допитуючись, чому його війська не використовують західне обладнання для розмінування, яке б дозволило провести більш масштабний механізований наступ», - пише Washington Post.
Або чому українські військові не намагаються приховати своє просування за допомогою маневрів для відволікання уваги. За словами Остіна, незважаючи на товсті оборонні лінії Росії, війська Кремля не були непереможними.
Резніков сказав, що ці рішення приймали українські військові командири. Але він зазначив, що російські вертольоти, безпілотники і артилерія знищували українську бронетехніку при кожній спробі просунутися вперед. Без підтримки з повітря єдиним варіантом було використовувати артилерію для обстрілу російських позицій, висаджуватися з бронетехніки і продовжувати рух пішки.
«Ми не можемо маневрувати через щільність наземних мін і танкових засідок», - сказав Резніков, за словами одного з присутніх чиновників.
Зустріч у Брюсселі, менш ніж через два тижні після початку кампанії, ілюструє, як контрнаступ, народжений оптимізмом, не зміг завдати очікуваного удару, породжуючи тертя і сумніви між Вашингтоном і Києвом і піднімаючи більш глибокі питання про здатність України відвоювати вирішальну кількість територій. З наближенням зими, коли лінія фронту завмре, найвищі військові посадовці України визнають, що війна зайшла в глухий кут.
Видання Washington Post пише, що провело інтерв’ю з більш ніж 30 високопосадовцями з України, США і країн Європи. Це дало змогу журналістам проаналізувати і з’ясувати нові раніше не оприлюднені деталі про глибоку участь Америки у військовому плануванні контрнаступу, а також з’ясувати фактори, що призвели до невдачі у досягненні бажаних цілей. Видання перелічує ключові елементи, на які спиралися початкові очікування від українського контрнаступу.
«Українські, американські та британські військові провели 8 великих військових ігор для розробки плану кампанії. Але Вашингтон прорахувався з тим, наскільки українські війська можуть бути трансформовані в бойові сили західного зразка за короткий період, особливо без надання Києву повітряних сил, які залишаються невід'ємною частиною сучасних збройних сил», - пише видання.
Американські і українські чиновники часом різко розходилися у поглядах на стратегію, тактику і час проведення операції. Пентагон хотів, щоб наступ розпочався в середині квітня, щоб перешкодити Росії продовжувати зміцнювати свої позиції. Українці вагалися, наполягаючи на тому, що вони не готові без додаткового озброєння і тренувань.
Американські військові були впевнені, що механізована фронтальна атака на російську лінію фронту можлива з тими військами і зброєю, які має Україна. Моделювання показало, що сили Києва, в кращому випадку, можуть досягти Азовського моря і відрізати російські війська на півдні за 60-90 днів.
США виступали за сфокусований наступ уздовж південної осі, але українське керівництво вважало, що його війська мають наступати в трьох різних точках вздовж 1000-кілометрового фронту: на південь у напрямку Мелітополя і Бердянська на Азовському морі та на схід у напрямку міста Бахмут.
«Американська розвідка була більш песимістично налаштована, ніж американські військові, оцінюючи шанси на успіх наступу як 50 на 50, зважаючи на потужну багатошарову оборону, яку Росія побудувала протягом зими і весни», - пише видання.
Washington Post додає, що багато хто в Україні та на Заході недооцінив здатність Росії відновлюватися після катастроф на полі бою і використовувати свої традиційні сильні сторони: живу силу, міни і готовність жертвувати життями в таких масштабах, на які не здатна жодна інша країна.
З наближенням очікуваного початку наступу українські військові побоювалися, що зазнають катастрофічних втрат, тоді як американські чиновники вважали, що без рішучого штурму втрати будуть більшими.
«Рік розпочався з максимальної рішучості Заходу, впевненості українських військ і прогнозів президента Володимира Зеленського про вирішальну перемогу. Але зараз на всіх фронтах панує невизначеність. Моральний дух в Україні слабшає. Міжнародна увага переключилася на Близький Схід. Навіть серед прихильників України зростає політичне небажання робити більший внесок у непевну справу», - пише видання.
Майже на кожній ділянці фронту очікування і результати розійшлися, оскільки Україна перейшла до повільного, виснажливого просування і відвоювала лише невеликі шматки території.
«Ми хотіли швидших результатів. З цієї точки зору, на жаль, ми не досягли бажаних результатів. І це факт», - визнав Зеленський в інтерв'ю Associated Press минулого тижня.
Разом усі ці фактори роблять перемогу України набагато менш імовірною, ніж продовження війни і руйнувань на роки. Безрезультатні і невтішні перші місяці кампанії ставлять перед західними прихильниками Києва питання про майбутнє, оскільки Зеленський, якого підтримує переважна більшість українців, обіцяє боротися доти, доки Україна не відновить кордони, встановлені на момент здобуття незалежності від Радянського Союзу в 1991 році.
«На це підуть роки і проллється багато крові. "Чи готова Україна до цього? Які наслідки для людських ресурсів? Економічні наслідки? Наслідки для західної підтримки?», - сказав один британський чиновник з питань безпеки, який також засумнівався, чи повернення старих кордонів взагалі можливе.
Рік добігає кінця, а Владімір Путін як ніколи впевнений, що він може витримати довше, ніж мінливий Захід і повністю поглинути українську територію, вже захоплену його військами.