Станом на ранок 30 вересня в Вугледарі тривають важкі кровопролитні бої. Сили оборони досі перебувають у місті та намагаються всіма можливими силами й засобами сповільнити просування противника.
Приблизно такий «сухий» абзац мають у своєму розпорядженні читачі українських ЗМІ та соцмереж сьогодні. Здавалося б, ідеться справді про чергові міські бої, які розпочалися в черговому місті на Донбасі, як це було вже десятки разів за минулі два з половиною роки. Але, на жаль, цього разу ситуація є кардинально іншою.
Бої за Вугледар розпочалися ще 2022 року, коли армія Росії стрімким натиском окупувала південь України та замкнула кільце навколо Маріуполя. Тоді це невелике місто стало однією з точок півдня Донеччини, де ворога вдалося зупинити. Саме Вугледар і Велика Новосілка східніше мали щільну забудову та можливість перетворити цивільні споруди на оборонні точки.
Першого року війни ворог не концентрував значних сил на цьому напрямку. З успіхів 2022 року можна відзначити лише взяття села Павлівка, розташованого південніше міста, нижче за рельєфом. Однак справді серйозні бої за Вугледар почалися взимку 2023-го, коли ворог зібрав сили кількох БТГр північніше Павлівки та почав атакувати в напрямку міста.
Штурми тривали понад місяць, і за цей час противник втратив лише на напрямку на південь від Вугледара більш як 130 танків і БМП. На той момент це була найбільша битва цієї війни із залученням такої кількості броні, і її Росія програла. Ворогу вдалося захопити лише частину дачної забудови південніше міста, яка не дала жодних оперативних перспектив. Частину її росіяни взагалі згодом покинули.
Причин краху ворога було відразу декілька. Головні з них — зручність оборони для ЗСУ в місті на висотах із десятками багатоповерхівок, а також формування такої собі «кілл-зони», в якій Сили оборони могли заздалегідь фіксувати пересування ворога та вчасно завдавати вогневого ураження — ще до підходу бронетанкових сил до міста. Крім цього, свою роль зіграли хороший радіогоризонт для роботи дронів і наявність достатньої кількості засобів мінування (ця битва відбулася ще до значного поширення FPV-дронів на фронті).
Тоді ворог програв. 155-та бригада морської піхоти ЗС РФ зазнала значних втрат, а відразу декілька її підрозділів надовго вибули на відновлення. Після цього росіяни «відклали» Вугледар у «довгу шухляду»: всі подальші штурми були значно менш насиченими як особовим складом, так і засобами ураження. Протягом усього часу з моменту битви взимку 2023-го до осені 2024-го оборону на напрямку тримала 72-га бригада імені Чорних Запорожців, а північніше — 79-та бригада ДШВ.
Ці підрозділи володіли оперативною обстановкою на високому рівні й мали власну тактику вибиття ворога. Наприклад, північніше Вугледара тільки в одному селі Новомихайлівка 79-та бригада знищила більш як 300 одиниць військової техніки ворога (йдеться лише про втрати, підтверджені фото та відео). Підрозділи ворога, які стояли на цьому напрямку, постійно доукомплектовували та замінювали через величезні втрати.
З новим завзяттям окупанти взялися за Вугледар лише наприкінці літа 2024 року. Та цього разу — із геть іншою тактикою та силою. Боєць 72-ї бригади ЗСУ, з яким я поспілкувався, розповів, що його підрозділ був повністю готовий до боїв у місті й нових спроб просування ворога з напрямку Павлівки та Микільського. Але цього разу росіяни почали діяти інакше. Взявши за приклад Покровський напрямок, ворог замінив штурми «в лоб» на просування флангами та «промацування» слабких сторін українських підрозділів. Перші удари були в напрямку Водяного (північніше Вугледара), а згодом — із боку Пречистівки (західніше).
У Водяному підрозділи 72-ї бригади були готові до такого розвитку подій та розглядали відповідний сценарій. Більш як 10 днів ворог намагався атакувати бетонні споруди поблизу цього населеного пункту, але марно.
За словами лейтенанта 72-ї бригади, який дав коментар ZN.UA на умовах анонімності, ситуація на напрямку кардинально погіршилася в останні дні серпня, відразу після медійного розголосу, спричиненого постом народної депутатки Мар’яни Безуглої про «відведення 72-ї бригади з Вугледара». Військовий каже, що в цей момент біля Водяного відбувалася планова ротація підрозділів, яка передбачалася заздалегідь.
Однак менш як за добу після посту Безуглої у Фейсбуці ворог кинув на цей напрямок у кілька разів більше сил, ніж доти. Ротація, яку було зірвано через медійний розголос, призвела до майже повної втрати оборонних споруд на схід від Водяного. Тоді ж поблизу села були захоплені бетонні оборонні споруди ЗСУ, зведені раніше.
Водночас ворог просунувся й західніше Вугледара, в селі Пречистівка. Там також були захоплені підготовлені лінії оборони — з цієї причини значно погіршилася й логістика військ.
На жаль, із досвіду боїв за Авдіївку, Карлівку, Українськ та інші населені пункти Донбасу можна констатувати: після втрати основної лінії оборони на флангах ЗСУ в усіх без винятку випадках були змушені відходити. Десь — довго та із серйозними втратами, як в Авдіївці, десь — швидко й оперативно, як в Українську. Однак іще жодного разу за умови прориву основних оборонних рубежів на флангах Збройні сили не змогли втримати оборони.
Здавалося б, долю Вугледара було вирішено ще на початку вересня, коли єдина дорога до міста опинилась у досяжності російських FPV-дронів. Однак керівництво, яке відповідає за цей напрямок, вважало інакше. Гарнізон міста не готувався до виведення попри намагання втримувати оборону в щойно виритих окопах із боку Водяного та Пречистівки. Саме з цих двох боків ЗС РФ чинили шалений тиск силами щонайменше трьох бригад.
За словами військового, який із нами поспілкувався, 72-га бригада одержала наказ тримати оборону в місті до останнього, навіть коли ворог упритул наблизився до єдиного шляху логістики. Лейтенант каже, що ця ситуація нагадує йому сумнозвісний вихід із «Зеніту» в Авдіївці, де підрозділи ЗСУ також тримали оборону до останнього моменту фактично в повному оточенні.
Ще більше ускладнили оборону міста кадрові зміни, які вище командування вирішило здійснити в розпал битви за місто. Тиждень тому було звільнено командира бригади Івана Вінніка, який перебував на посаді з 2022 року, а вчора він попрощався зі своєю бригадою.
Бійці неоднозначно ставляться до постаті полковника. Лейтенант, із яким ми мали змогу поспілкуватися, зазначає, що бригада вкрай погано працювала з приданими підрозділами й через це вони зазнавали неспівмірних втрат у боях. Також він наголошує на тому, що командування не завжди вчасно реагувало на зміни обстановки на полі бою та, відповідно, ухвалювало рішення із затримкою.
Інший боєць у званні сержанта відгукується про командування значно позитивніше й каже, що воно було кращим, ніж у багатьох інших бригадах. Звільнення командира він пов’язує з тим, що той міг відмовитися від виконання нереалістичних завдань вищого командування. «Звільнення командира підрозділу, який зараз веде чи не найскладніші бої за весь час війни, виглядає як шкідництво особливо великого масштабу, яке призведе до непоправних втрат», — каже він.
Поки що складно говорити, до яких саме наслідків призведе втрата Вугледара. Варто зазначити лише те, що північніше, в напрямку Курахового, на сьогодні немає укріплених і підготовлених оборонних споруд, які були східніше Водяного та Вугледара.
В момент, коли росіяни продовжують штурмувати міста Гірник і Курахівка північніше, а також, імовірно, вийдуть на оперативний простір за Вугледаром, хмари згущуються над усією агломерацією поблизу Курахового.
Однозначно говорити про колапс усього напрямку поки зарано, оскільки наближається сезон осінніх дощів, а вся логістика ворога побудована на польових дорогах. Також варто пам’ятати, що росіяни сконцентрували фактично всі свої сили на Донбасі саме тут: атаки в бік Покровська, Часового Яру й Торецька зараз навіть приблизно не можна порівняти з натиском на Вугледар із півдня та Гірник/Курахівку з півночі.
Однак за прикладом десятків попередніх битв на Донбасі варто дійти ключових висновків. А полягають вони у відсутності стратегічного планування. Того планування, за якого втрата однієї лінії оборони не призводить до оточення міста, а дії окремих підрозділів не стають причиною оперативних проривів ворога. За якого добре укріпленою є не лише перша лінія захисту, а й друга та третя. За якого, врешті, посилення виснажених підрозділів відбувається не в останній момент.
На жаль, із таких причин ми вже втратили Очеретине та Желанне, Новогродівку та Гродівку, Карлівку та Українськ. Але ми не маємо права повторити ті самі помилки в Гірнику та Цукуриному, Селидовому та Кураховому, Мирнограді та Покровську.